Відлуння кріпосного права: фактично багаті селяни не можуть себе такими відчути.

Тернополянин поскаржився до Європейського суду на обмеження у праві власності на земельний пай. Адже за діючим законодавством він, як і решта українських власників паїв, не може ним вільно розпорядитися: продати, подарувати, віддати у заставу чи у інший спосіб відчужити. Єдине, що можливе, це віддати землю в оренду й отримувати за це дуже символічну платню.

Віктор Антонович успадкував понад три гектари землі у Збаразькому районі від матері. Мешкає у Тернополі. Пенсіонер каже, що за віком та станом здоров’я не може обробляти землю, тож волів би її продати. Однак мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення унеможливлює це. За канонами цивілізованого світу це нонсенс. Адже, як зазначено у Європейській конвенції з прав людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Справа Віктора Цицюри дійшла до комунікування, тобто Європейський суд визнав заяву пенсіонера прийнятною, взяв до розгляду і запропонував уряду України подати свій відгук (зауваження чи заперечення, можливе також дружнє врегулювання, на що держава пристає рідко), а заявник теж матиме змогу висловитися з приводу позиції уряду (у форматі заперечення на заперечення).

Про це нещодавно Європейський суд повідомив Віктора Антоновича листом, що дуже збентежило його. Адже із заявою чоловік звернувся наприкінці минулого року і не очікував такого стрімкого розвитку подій. Тим більше, що заяви на розгляді у Страсбургу можуть перебувати по п’ять-десять років. Також до стадії комунікування допускають лише дуже незначний відсоток заяв.

Довести справу до кінця допомагатимуть п. Віктору юристи Української Гельсінської спілки з прав людини. Слід зазначити, що тернополянин не перший, хто звернувся до Європейського суду з приводу обмеження права власності на земельний пай – таких заяв у Страсбургу назбиралося сотні. І те, що суд розпочав активні дії, означає, що є вірогідність того, що для п. Віктора й інших заявників може бути винесене позитивне рішення, а саме: суд визнає сам факт існування мораторію порушенням Конвенції. Такий прецедент спровокує велику кількість звернень до ЄСПЛ, відтак, це змусить Україну скасувати мораторій.

Наразі доброї волі з боку уряду нема. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман нещодавно заявив, що мораторій на продаж землі триватиме до кінця 2016 року, а скасувати його можна лише після обговорення із зацікавленими сторонами.

«Верховна Рада у 2016 році ухвалила рішення про продовження мораторію на землю до кінця 2016 року. Далі – це буде вже питання Верховної Ради, яке рішення вона прийме в 2017 році. Але в нас є законопроект зареєстрований про обіг земель. Жодних рішень щодо мораторію не може бути, доки ми не зрозуміємо всі нюанси поводження з землею. Інакше це все буде дуже жахлива ситуація», – заявив Гройсман.

Він наголосив, що питання землі – надзвичайно важливе, тому “треба радитися з аграріями, з власниками, розуміти, чого вони хочуть – і далі приймати рішення консолідоване і спільне”.

Такий формат заяв з боку високопоставлених чиновників – залякування, прогнозування жахливих наслідків, уже звичний контекст. Замість того, щоб у правовому, економічному напрямках просувати земельну реформу, упродовж п’ятнадцяти літ в Україні просто консервують проблему, накладаючи табу на вільне розпорядження паями. Люди не мають вибору, як от самим обробляти землю чи здавати в оренду агрохолдингам. Таке відлуння кріпосного права фактично багатим селянам (бо ж земля насправді – великий капітал) не дає відчути себе власниками.

За статистикою, в Україні було передано у приватну власність більшу частину колгоспного фонду колишньої УРСР – близько 28 млн. га. Земельні паї отримали понад 7 мільйонів українців, які працювали у колгоспному господарстві або мали право на одержання частки колгоспних земель. Мораторій триває з 2001 року.

Ольга Кушнерик, юрист приймальні УГСПЛ спеціально для газети СВОБОДА, м. Тернопіль