17 грудня відбулася зустріч правозахисників із УГСПЛ, ЦІПЛ та Freedom House Ukraine із представниками Національної поліції України. Предметом розмови були атаки на громадських активістів, які почастішали через безкарність.

Текст і фото: Олег Шинкаренко

Після загибелі Катерини Гандзюк насильство проти громадських активістів та журналістів, а також атаки на мирні зібрання в Україні не припиняються. Так 18 листопада натовп агресивних радикалів накинувся на мирну маніфестацію на захист трансгендерів, а також жорстоко побив канадського журналіста Майкла Колборна, який висвітлював цю подію. Посол Канади в Україні Роман Ващук вже відреагував на цю ситуацію, сказавши, що “кримінальні та ненависні дії крайніх правих радикалів заслуговують на ефективну та переконливу реакцію поліції”. Але такої реакції ми не спостерігаємо вже довгий час і у багатьох попередніх випадках агресії. Саме тому 57 організацій об’єдналися у Коаліцію на захист громадянського суспільства. 17 грудня учасники коаліції – Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), Freedom House Ukraine та Центр інформації про права людини (ЦІПЛ), – відвідали Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, щоб дізнатися, чому “ефективна та переконлива реакція поліції” недостатня.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко нагадав, що лише в одному з маленьких міст – в Ірпені – за два роки сталося 300 нападів на громадських активістів. Але просте озвучення проблеми не може її вирішити. «Необхідно вирішити проблему кваліфікації таких нападів, бо вони завжди кваліфікуються як хуліганство, – сказав Олександр Павліченко. –  Можливо, варто завжди зазначати, що напад відбувся саме на активіста. В цьому можуть допомогти народні депутати після прийняття відповідних поправок до законів».

Олександр Павліченко зазначив, що деякі громадські активісти, які зазнали нападів, і звернулися за допомогою до УГСПЛ, розповідають, що вони рідко звертаються за допомогою до правоохоронних органів, бо не бачать у цьому сенсу через відсутність розслідування попередніх випадків нападів. Таким чином, більшість випадків залишається навіть незареєстрованими, а через це проблема стає латентною, тобто прихованою. Очевидно, цьому може зарадити, зокрема, й інформаційна кампанія з боку правоохоронних органів: мається на увазі інформування про певні стадії та результати розслідування, зберігаючи таємницю слідства.

Аналітик УГСПЛ Олена Семьоркіна застерегла проти окремої кваліфікації злочинів проти правозахисників. Натомість, на її думку, варто розглядати подібні злочини в їхньому контексті. Наприклад, коли напад стається на групу чи окремих людей, які виступають проти забудовників. До того ж у критичних випадках активісти часто й самі повідомляють про фізичну небезпеку їхньому життю та здоров’ю. Тому може бути корисним зробити методичні рекомендації чи інформаційний лист для органів слідства. І в цих рекомендаціях може бути зазначено, що в процесі розслідування варто перекваліфікувати справу, якщо з’ясується, що жертвою був саме громадський активіст.

Якщо ж правоохоронним органам не вистачає певних документів, то Коаліція на захист громадянського суспільства може допомогти. Наприклад, Національна поліція може зацікавитися інтерактивною картою нападів на громадських активістів, яку створює Коаліція.

Юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ Віталія Лебідь нагадала, що юристи та громадські активісти не можуть замінити собою розслідування. Але часто їхні намагання допомагати слідству не знаходять реакції у слідчих органів. «Ми, адвокати, через представників потерпілих подаємо клопотання про необхідність проведення тих чи інших слідчих дій, проте, на жаль, вони часто залишаються без уваги, – сказала Віталія Лебідь. – Дуже часто це відтерміновує час початку розслідування, а це дуже критично, бо може, наприклад, відбутися втрата певних доказів та відтермінування допиту свідків». Юристка каже, що подібна практика відтермінування призводить до повторюваності злочинів: вже є активісти, на яких напали декілька разів.

Іноді затягування просто катастрофічне: наприклад, напад на активіста Віталія Устименка на суді щодо мера Одеси Геннадія Труханова відбувся ще у лютому, а Шевченківський відділ поліції організував відтворення подій лише на минулому тижні. «Слідчі дії почалися буквально одразу після створення Тимчасової слідчої комісії у справі Катерини Гандзюк, і це говорить на користь її ефективності», – сказала Віталія Лебідь. Крім того, вона зауважила, що є декілька випадків ігнорування щодо забезпечення заходів безпеки для активістів, які вже зазнали нападів або повідомляли, що мають певні підстави непокоїтися за своє життя.

Голова правління ЦІПЛ Тетяна Печончик повідомила, що від 2014 року її організація документує напади на громадських активістів. І з близько сотні нападів п’ятдесят сталося лише у 2018 році. Зареєстровано близько десяти вбивств, які можуть бути пов’язані із громадською діяльністю активістів, і 5 з них – сталися за останній рік. Головні категорії активістів, на яких напали, – це антикорупціонери, екологи, ЛГБТ-діячі та учасниці феміністичних рухів. «Громадський активізм, на жаль, не передбачає ніякого статусу для постраждалого у розслідуванні, – сказала Тетяна Печончик. – І всі напади об’єднує одна деталь: не відбувається ефективного розслідування, тому атаки повторюються по два-три рази». На думку Тетяни Печончик, ключовим фактором у збільшенні нападів на активістів є відсутність покарання замовників. Звісно, Управління забезпечення прав людини Національної поліції України не може впливати на діяльність слідства, але ця проблема є системною, вийшла на міжнародний рівень і потребує вирішення.

Тетяна Печончик передала представникам Нацполіції список із випадків нападів на громадських активістів в  Україні.

Представник Freedom House Ukraine Ярополк Бриних сказав, що бачить можливості співпраці із правоохоронними органами. «Коли до нас звертаються громадські організації, які планують масові заходи, і ми звертаємося із цього приводу за допомогою до поліції, то бачимо, що в результаті ці заходи проходять безпечно, – сказав він. – Але без залучення міжнародних організацій громадські активісти скористатися своїм правом на мирні зібрання в повній мірі не завжди можуть».

«На даний час немає конкретно визначеного терміну “громадський активіст” та спеціальних статей, які передбачають кримінальну відповідальність за напади саме на “громадських активістів”», – сказала заступниця начальника відділу головного слідчого управління Національної поліції Анастасія Шидловська. Натомість існують кримінальні статті щодо нападів на журналістів, і всі ці випадки – на контролі у Нацполіції, яка співпрацює з Інститутом масової інформації.

Особливо важко, на думку Анастасії Шидловської, охарактеризувати діяльність активіста, якщо він не є членом жодної громадської організації. Щодо нападів на громадських активістів, які сталися за останній час, то по всім ним розглядаються версії, що причиною їх стала громадська діяльність постраждалого. Але це підтверджується не у всіх випадках: іноді йдеться про побутові напади чи хуліганство.

Заступник голови Національної поліції Костянтин Бушуєв зауважив, що сама форма і зміст спілкування поміж правоохоронцями та громадянським суспільством за останні роки суттєво змінилися. За його словами, активізація громадянського суспільства має позитивні наслідки, але державна машина не дуже встигає за цими змінами. «По всім фактам нападів на правозахисників, які особливо непокоять Коаліцію на захист громадянського суспільства, проведений вичерпний перелік слідчих дій, – сказав Костянтин Бушуєв. –  Є питання щодо ефективності цих слідчих дій, але жоден з нападів не ігнорується».

Костянтин Бушуєв закликав відмовитися від політичних лозунгів і зосередитися на професійній роботі щодо розкриття злочинів проти громадських активістів. Для цього правоохоронці мають тісніше і частіше взаємодіяти із громадськими активістами. «Обмін інформацією – це перший крок, який має стати рушієм до створення інших механізмів роботи», – сказав представник Нацполіції.

Костянтин Бушуєв попросив у Коаліції надати йому карту нападів на громадських активістів і запропонував створити комунікативний майданчик на базі Управління забезпечення прав людини. Перша зустріч відбудеться у третій декаді січня. У подальшому зустрічі комунікативного майданчика планується проводити в регіональних відділеннях Національної поліції.