Минуло три роки з анексії Криму, і кримчани – окрім російської агресії, – перебувають ще й під дискримінаційним тиском з боку України.

Незважаючи на окремі позитивні кроки з боку політики Мін’юсту, Уповноваженого Верховної Ради України – і ми це, безумовно, відзначаємо, – загальна тенденція, у першу чергу, виконавчої гілки влади, виражається у прийнятті дискримінаційних постанов щодо кримчан.

Ці дискримінаційні дії ми зафіксували у документі, готуючись до міжнародного звіту з прав людини – Універсального періодичного огляду (УПО).

Одна з таких – постанова Кабінету Міністрів № 1035, яка усіх кримчан – як переселенців, так і тих, хто лишився проживати на півострові, – позбавила права на евакуацію свого майна з території Криму.

Постанова обмежує типи та кількість соціально значущих товарів, які можуть бути вивезені з території Криму або ввезені на неї. Так, сумарна вартість таких товарів не повинна перевищувати еквівалент 10 000 гривень та сумарна вага не повинна перевищувати 50 кг на одну особу. Постановою також забороняється ввезення та вивезення будь-яких товарів, які не включені до переліку особистих речей, передбаченого статтею 370 Митного кодексу, який складається з 24 пунктів. Але цей перелік майна просто смішний і не відповідає вимогам часу та потребам людей.

Та найголовніше – цей кабмінівський документ не дає можливості захистити майнові права в рамках української юрисдикції. І не зважаючи на публічні заяви чиновників про необхідність скасування постанови, на численні судові тяганини та виграний в березні 2017 року судовий процес щодо скасування цієї постанови в суді першої інстанції – до сьогоднішнього дня ця постанова діяла.

ЗІ ЗВІТУ. 26 вересня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення щодо визнання незаконними дій Херсонського митного департаменту державної фіскальної служби України, які стосувалися заборони в’їзду внутрішньо переміщених осіб на материкову частину України з Криму на основі того, що їхні особисті речі не були включені до переліку речей, дозволених у відповідності до Постанови №1035.

Рішення суду підкреслює існування системних проблем і порушень, викликаних Постановою № 1035. Воно також дає надію багатьом громадянам, які не можуть вільно проходити контрольно-пропускні пункти на кордоні між півостровом та материковою частиною України з особистими речами. Необхідно розрізняти особисті речі, які людина використовує у повсякденному житті, та товари, призначені для комерційних цілей або передачі іншим особам. У своєму рішенні суд неодноразово посилався на норми Конституції України як на норми прямої дії, у тому числі на конституційні гарантії права власності та рівності прав і обов’язків усіх громадян.

І лиш 14 червня 2017 року апеляційний адміністративний суд м. Києва визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів № 1035. Тож заборона для кримчан вивозити свої речі не діє! Є лиш побоювання, щоб уряд не прийняв нові постанови, які ускладнювали б життя кримчан.

Інша постанова Кабміну № 367 регулює порядок перетину на пункту пропуску з Кримом. Вона так само є дискримінаційною – суттєво обмежує свободу пересування кримчан та іноземців.

Підстави для отримання дозволу на в’їзд від початку не включали в себе моніторинг дотримання прав людини, надання юридичної допомоги або журналістську діяльність, що істотно обмежило роботу в Криму правозахисників, адвокатів та журналістів, які не є громадянами України. Тож вони просто не могли безперешкодно та законно потрапити на окуповану територію.

Та окрім перешкод, ми ще й відзначаємо принципову позицію українського уряду – він не хоче нічого змінювати. І фактично унеможливлює законне потрапляння на територію окупованого Криму іноземців. Хоча – хто хоче та зневажає законодавство України – щодня безперешкодно потрапляє у Крим через Російську Федерацію.

ЗІ ЗВІТУ. Незважаючи на те, що Міністерство інформаційної політики спростило доступ для іноземних журналістів у рамках існуючої процедури (в результаті чого 70 іноземних журналістів отримали дозвіл з моменту запровадження процедури), зарубіжні правозахисники, які звертаються для отримання спеціального дозволу на в’їзд до Криму, зіштовхуються зі значними проблемами. На практиці потрібен майже місяць для того, щоб отримати лист-підтвердження від Міністерства закордонних справ України, що представляє собою істотну перешкоду для здійснення діяльності в галузі прав людини в Криму, особливо коли в ній існує термінова потреба.

Також є випадки відмови з боку Державної міграційної служби України у видачі спеціальних дозволів для правозахисників на в’їзд до Криму. Прикладом такої відмови є випадок російського правозахисника Дмитра Макарова, який працював з Кримською польовою місією з прав людини – спільною ініціативою українських і російських правозахисників.

Ще одна важлива проблема, на яку уряд заплющує очі: сьогодні громадяни України, які з тої чи іншої причини не мають паспорта чи документа, які посвідчують особу, – фактично не можуть виїхати з території окупованого Криму через цю кабмінівську постанову № 367.

Ми зафіксували за кілька років десятків випадків, коли громадянам України відмовляють у доступі до материкової України лише через те, що в них немає належних документів. Отримати такі документи на території окупованого Криму, звичайно, неможливо, бо там не представлені органи влади України. Більш того – виїзд до будь-якого консульства на території Російської Федерації фактично є адміністративним або кримінальним порушенням з точки зору українського законодавства і буде каратися на перетині пунктів пропуску до материкової частини України.

Ще одна сумнозвісна постанова Національного банку України № 699, яка з листопада 2014 визнала усіх кримчан нерезидентами України і фактично обмежила доступ до фінансових і банківських послуг. Ця постанова діє і досі, не зважаючи на висновок пленуму Верховного Суду України, в якому йдеться про дискримінаційність постанови та вихід НБУ за межі своїх повноважень при її прийнятті.

Ця постанова штучно збільшує кількість внутрішньо переміщених осіб з Криму. Так, щоб відновити свій статус резидента та правові відносини з материковою Україною кримчани вимушені штучно реєструватися як ВПО – це єдина можливість отримати доступ до фінансових чи банківських послуг. Кримчани, які постійно проживають на території Криму, змушені іти на цей крок, щоб реалізувати свої права.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ЗВІТИ УПО за посиланням ТУТ.

Ще одна системна проблема – це документування осіб з окупованих територій. На сьогоднішній день, не зважаючи на висновки експертів Ради Європи, на норми міжнародного гуманітарного права та визнання факту окупації – ми до сьогодні не визнаємо інформації з документів, що встановлюють ті чи інші факти та видаються нашим громадянам окупаційними органами влади в Криму. Хоча існуюча міжнародна практика і гуманітарне право кажуть, що країна-окупант має документувати осіб з окупованих територій.

Тож сьогодні фактично єдина можливості для кримчан документуватися – отримати належні українські документи про народження чи смерть на окупованих територіях – це шлях через суд. А втім, План дій Національної стратегії з прав людини каже, що кримчани так само, як і інші мешканці України, мають отримати безкоштовний (на відміну від існуючого судового – платного!) доступ до адміністративних послуг щодо документування і підтримки своїх зв’язків з материковою частиною України. Та цього нині не відбувається.

Інше дискримінаційне ставлення стосується пенсійних послуг для мешканців окупованих територій. Жодний кримчанин не може оформити пенсію, на відміну від інших мешканців всієї України, без того, щоб не надавати підтвердження, що він не отримує пенсію в Російській Федерації. Нагадую, що Крим – не є територією РФ, проте всі кримчани вимушені доводити факт неотримання пенсії в Росії для того, щоб отримати свою пенсію як ВПО, або кримчанин. І ця проблема супроводжується дуже чутливим питання, як наданням персональних даних до Російської Федерації.

Іншими словами – Пенсійний фонд запровадив хибну незаконну практику передачі персональних даних кримчан ВПО, в тому числі учасників АТО, до органів РФ. У таких поданнях повідомляється про місце проживання, інші персональні дані пенсіонерів, які є ВПО і проживають на материковій частині України. У відповідь така особа може отримати не лише довідку від Пенсійного фонду РФ – нараховують чи не нараховують їй пенсію. А й звістки, наприклад, від ФСБ Російської Федерації, від Слідчого комітету РФ й інших органів країни-агресора, яка фактично отримує легкий доступ до персональних даних наших громадян.

Чутливість і ризики, з якими пов’язана передача персональних даних, я навіть не буду описувати.

Така ось системна політика українського уряду щодо кримчан.

До слова, наші рекомендації в звіті УПО стосуються адекватної реакції з боку Кабміну, Національного банку України, українського уряду в цілому, яким нічого, по суті, не вартує внести відповідні зміни у низці постанов, що дискримінують кримчан. Сьогодні навіть є відповідні напрацювання, зокрема, розроблені неурядовими організаціями разом з Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Та, на жаль, неузгодженість дій між владою фактично не дозволяє уже протягом двох років внести зміни до тих документів, які не відповідають легітимній меті, і щодо яких держава досі не аргументувала свою позицію їх необхідності. Тим самим ми закликаємо державу змінити політику щодо тимчасово окупованої території з існуючої політики “блокади” на політику лояльності. Фактична блокада Криму призвела та призводить не лише до серйозних порушень прав людини, а й є перешкодою для майбутньої реінтеграції півострова.

Альтернативна доповідь УПО по утисках кримчан підготовлена коаліцією українських громадських організацій за підтримки Фундації Будинків прав людини

Юристка Української Гельсінської спілки з прав людини, правозахисниця Дар’я Свиридова спеціально для Центру інформації з прав людини