Кожен з нас неодноразово стикався з ситуацією, коли представники правоохоронних органів, виконавчої служби або обслуговуючих компаній чи ОСББ намагались зайти в належне громадянину чи юридичній особі приміщення без згоди власників і належним чином оформлених документів. 

Наскільки законним є таке проникнення до «житла»? Як протидіяти свавільному проникненню і притягнути до відповідальності винних осіб? – Аналізувала юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ Наталя Войнова.

Недоторканість житла особи є принципом, визнаним світовою спільнотою.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У Статті 12 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року вказано, що «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла… Кожна людина має право на захист закону від такого втручання і таких посягань».

Таке ж положення міститься у статті 17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році й набув чинності для України 23.03.1976 року. 

Виходячи з вказаних міжнародно-правових актів, Україна закріпила принцип недоторканності житла і поваги до особистого і сімейного життя людини у національному законодавстві, розширивши цей принцип вимогою щодо недоторканності й іншого володіння особи.

Важливо знати, що проникнення до «житла» особи, проведення в них огляду чи обшуку проводиться не інакше як за вмотивованим рішенням суду, за винятком невідкладних випадків, пов’язаних з порятунком людського життя та збереження майна, або з безпосереднім переслідуванням підозрюваного у скоєнні злочину (ст. 30 Конституції України, ч. 3 ст. 233 КПК України). 

Під «житлом» особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового перебування в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення (ч. 2 ст. 233 КПК України). 

Кримінальний Процесуальний Кодекс України поширює тотожні гарантії недоторканності житла і на «інше володіння особи», як-от:  транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі чи інші будівлі, чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.   

Слід зауважити, що порушення недоторканості житла вважається вчиненим вже з моменту проникнення на огороджену територію подвір’я, незважаючи на те, що проникнути до самого «житла» не вдалось з причин, що не залежали від волі порушника.

Законність проникнення до «житла» представниками правоохоронних органів

Недоторканність «житла» підлягає захисту як від протиправних посягань інших осіб, так і від посягань держави й представників правоохоронних органів.

Слідчі, дізнавачі, прокурори при проведенні обшуку «житла» досить часто перевищують свої службові повноваження і можуть проводити слідчі дії без згоди особи і відповідних дозвільних документів. В деяких випадках правоохоронці користуються тим, що громадяни не знайомі з процесуальними нормами і не можуть протидіяти їх незаконним діям. Крім того, проведення незаконного обшуку і проникнення до приміщення («житла») юридичної особи може бути одним з інструментів тиску на бізнес.

Слід розуміти, що ніхто не має права проникнути до «житла» чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше, як за її добровільною згодою, або на підставі Ухвали слідчого судді (ч. 1 ст. 233 КПК України). Проникнення уповноваженої особи до «житла» не може обмежувати  право власника користуватися власним майном. Однак проникнення до «житла» в невідкладних випадках, які пов’язані з врятуванням життя людей або майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, є виключенням з цього правила.  

Яким вимогам має відповідати Ухвала слідчого судді та в яких випадках її можна вважати незаконною? 

Ухвала слідчого судді на проведення обшуку передбачає певні обмеження прав фізичної або юридичної особи, яка піддається такому обшуку. Щоб таке обмеження було визнане правомірним, Ухвала має бути вмотивованою і обгрунтованою та містити відомості про: 

• строк дії Ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення Ухвали;
• прокурора або слідчого, який подав клопотання про обшук;
• положення закону, на підставі якого виноситься Ухвала;
• відомості про житло чи інше володіння особи, які мають бути піддані обшуку. Слідчий суддя повинен зазначити конкретну адресу приміщення, у якому буде проведено обшук, з вказанням номера офісу чи квартири. Якщо в ухвалі буде вказана неправильна чи неповна адреса, це буде достатньою підставою для не допуску правоохоронних органів до такого приміщення;
• осіб, яким належить «житло» чи у фактичному володінні яких воно перебуває;
• речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Також в Ухвалі слідчого судді на проведення обшуку має бути посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, дослідження є підставою для надання дозволу на обшук тощо.

Тобто, якщо слідчий суддя виніс Ухвалу на проведення обшуку без дотримання вказаних вимог, таку Ухвалу можна вважати незаконною. Слід мати на увазі, що Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи надає право проникнути до «житла» лише один раз.

Перевищення влади і службових повноважень представниками ТЦК

З урахуванням воєнного стану в Україні і загальної мобілізації — чоловіки призивного віку, придатні до військової служби, можуть отримати повістку у будь-якому місці. Звісно, під час дії воєнного стану права цивільних осіб дещо обмежуються, але це обмеження не є підставою для самовільного входу співробітників ТЦК до чужих приміщень. 

Незаконне проникнення військкомів до «житла» особи є порушенням закону і кримінальним злочином. Заходити до такого приміщення представники ТЦК можуть тільки на підставі вмотивованого судового рішення. При порушенні цієї норми власник чи користувач приміщення може звернутись до Державного бюро розслідувань (далі — ДБР) з заявою щодо незаконного проникнення на приватну територію. 

За інформацією радниці з комунікацій ДБР Тетяни Сапьян — Держбюро розслідувань на даний час вже скерувало до суду 15 обвинувальних актів, в яких фігурують працівники Територіальних центрів комплектування.  За її словами, «у 15 із 112 наявних справ, в яких фігурують працівники ТЦК, вже завершені досудові розслідування і ці обвинувальні акти направлені до суду. Тобто, справа буде по суті розглядатися у суді, і це означає, що наступним етапом буде винесення вироків. Наразі вироків щодо працівників ТЦК поки що немає». 

Отже, при порушенні прав власників чи користувачів «житла» і незаконного проникнення до нього співробітників ТЦК, в першу чергу потрібно попередити таких військкомів про те, що вони порушують закон, за можливості зробити відеозйомку незаконних дій, не брати від представників ТЦК жодних документів та зателефонувати на гарячу лінію ДБР чи у поліцію і повідомити про злочин.

У виключних випадках, коли існує загроза життю громадян чи мав місце виклик, правоохоронні органи мають право проникати до «житла» особи без рішення суду, але зрозуміло, що цей виняток стосується правоохоронців, а не представників військкомату. 

Порушення права на «житло» представниками виконавчої служби

Державні чи приватні виконавці, які уповноважені здійснювати діяльність з примусового виконання судових рішень, можуть проникнути у «житло» боржника з метою проведення опису і арешту його майна чи його виселення. Ці дії також вважаються одним з видів обмеження конституційного права особи на недоторканість її житла.   

Питання про примусове проникнення до «житла» боржника має вирішуватись не інакше як шляхом прийняття вмотивованої Ухвали суду з додержанням принципу верховенства права .  У виконавця наявне передбачене п. 4 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» право звернутися до суду із поданням про встановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до «житла» чи іншого володіння особи. Однак виконавча служба має надати суду переконливі докази того, що були вичерпані всі можливості для виконання рішення без примусового проникнення до «житла» чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів. 

Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.

Важливо!  Боржник має бути ознайомлений з усіма процесуальними документами виконавчого провадження заздалегідь і належним чином повідомлений про здійснення будь-якої виконавчої дії, зокрема щодо проникнення до його житла. Тільки після цього, за умови ухилення боржника від взаємодії з виконавчою службою та перешкоджанні у вчинені виконавчих дій, виконавець направляє справу боржника до суду для  отримання дозволу на примусовий доступ до «житла» такої особи. 

Проникнення до «житла» представниками постачальників комунальних послуг чи ОСББ

Управитель багатоквартирного будинку та постачальники комунальних послуг мають право доступу до «житла» чи іншого володіння особи у разі ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного і інженерного обладнання, проведення технічних та профілактичних оглядів, перевірки показань приладів тощо (ч.ч. 1_3 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).  

За винятком невідкладних випадків – коли є необхідність рятувати життя і здоров’я людей чи майно, доступ до «житла» особи без дозволу володільця чи користувача такого приміщення може бути здійснений виключно за рішенням суду. Законодавством передбачений і несанкціонований доступ до «житла», коли на момент виникнення невідкладного випадку власник приміщення або відсутній, або відмовляється допустити представників ОСББ чи представників постачальників комунальних послуг до своєї оселі добровільно, наприклад, для зняття контрольних показань вузлів обліку. 

Важливо знати, що несанкціонований доступ до «житла» особи має проводитись відповідно до встановленого законодавством порядку, з обов’язковою присутністю представника постачальника комунальних послуг, аварійно-ремонтної бригади, балансоутримувача – ЖЕКу чи ОСББ, Національної поліції України, а також особи, яка мешкає у будь-якій сусідній квартирі. Під час здійснення такого доступу обов’язково складається акт про здійснення несанкціонованого доступу, який підписується всіма учасниками такого доступу і зберігається у постачальника комунальної послуги. Витрати на здійснення несанкціонованого доступу до приміщення, а також завдана внаслідок цього шкода, покладаються на винну особу. 

Яка відповідальність передбачена за порушення недоторканості «житла»

Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років (ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України).

Порушення недоторканості «житла» може бути вчинено як загальним суб’єктом – фізичною особою (незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне виселення, інші дії), так і спеціальним суб’єктом — службовою особою правоохоронного органу (незаконне проведення огляду чи обшуку).

Якщо право особи на недоторканість її «житла» порушено представниками правоохоронних органів — Нацполіції, СБУ, НАБУ, САП, Офісу Генпрокурора (при проведенні незаконного обшуку або огляду), або іншими підслідними ДБР особами, — постраждала особа має право звернутись з заявою про злочин до Державного бюро розслідувань. 

Повідомлення про злочин, з вказанням всіх фактів і обставин справи, можна надіслати на поштову адресу ДБР, або подати заяву до громадської приймальні чи розмістити звернення в електронній формі на офіційному вебсайті Державного бюро розслідувань.

За відомостями, які вказані у  Звіті судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження за 2022 рік і розміщені на офіційному сайті Судової влади України, — на судовому розгляді в судах першої інстанції у 2022 році перебувало 573 кримінальних провадження за статтею 162 КК України щодо 980 осіб, з яких 346 особи були визнані винними у скоєнні даного  і засудженими, а 309 кримінальних проваджень на кінець 2022 року ще не були розглянуті.

Розгляд скарг щодо порушення статті 8 Конвенції Європейським Судом з прав людини  

У статті 8 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод  зазначається наступне:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник має довести, що його скарга підпадає принаймні під один з таких елементів: приватне життя, сімейне життя, житло або кореспонденція.

В процесі розгляду скарги Європейський суд з прав людини (далі Суд) перевіряє, чи дійсно було здійснено втручання у право заявника і чи було його порушено, чи були заподіяні позитивні зобов’язання держави щодо захисту цього права. При такій перевірці мають бути врівноважені інтереси заявника, захищені статтею 8 Конвенції, і інтереси інших осіб, яких захищають інші положення Конвенції і Протоколів до неї.

Будь-яке втручання державної влади у право особи на повагу до житла і інші захищені права має відбуватись відповідно до закону. Невтручання у право на повагу до житла гарантується в усіх сферах суспільного життя, зокрема під час кримінального провадження (незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи проти її волі; незаконне проведення огляду чи обшуку житла), або в цивільному аспекті (незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканість житла громадян).

Також є важливим, що принцип поваги до житла передбачає необхідність належного відшкодування у випадку, якщо втручання в право відбулося всупереч закону чи свавільно, інакше особа продовжуватиметься вважатися «жертвою» порушення, гарантованого Конвенцією.

Суд наголошує, що будь-яке втручання у право особи на повагу до житла становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.

В тлумаченні Суду термін «житло» означає місце, де особа є «вдома». Поняття  «житло» і «власність» можуть значною мірою перехрещуватись, але існування «житла» не завжди залежить від існування права власності на нього. У особи може не бути достатнього зв’язку з цією власністю, щоб цю власність вважати її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Термін «житло» може поширюватись на тривале проживання, наприклад, в будинку родичів. Має значення важливість помешкання для особи, для задоволення її потреб, а не характеристика самого об’єкту. Цей термін може застосовуватись і до нетрадиційних помешкань: будиночків-причепів, куренів, циганської кибитки, тимчасового житла. 

«Житлом» в розумінні ЄСПЛ може вважатись також комерційне приміщення особи, таке як, офіс представника певної професії, редакція журналу, нотаріальна контора, ділові приміщення компанії, тренувальні центри, склади тощо. 

В справі «Buck v.Germany» (справа №41604/98, пар.31) Суд відмітив, що поняття «житла» в п. 1 статті 8 Конвенції охоплює не тільки будинок приватної особи. Цей термін має більш глибокий зміст і може розповсюджуватись, наприклад, на офіс професійної людини. Відповідно, термін «житло» треба тлумачити як такий, що охоплює зареєстрований офіс компанії, філіали і інші комерційні приміщення юридичної особи.

Тобто, тлумачення терміну «житло» як такого, що охоплює і комерційні приміщення, відповідає основному об’єкту і меті статті 8 Конвенції, а саме захисту особи від свавільного втручання.

При вирішенні спору Суд має відповісти на основні питання: 

• чи дійсно відбулося втручання в право?
• чи було таке втручання виправданим?

В справі «Головань проти України» Суд розглядав факт проведення обшуку в офісі адвоката з точки зору втручання в «приватне життя», «житло» і «кореспонденцію». По фабулі справи співробітники правоохоронних органів зайшли в офіс адвоката, провели там обшук і вилучили деякі договірні, фінансові і податкові документи, які були передані адвокату його клієнтом і у подальшому приєднані до кримінальної справи стосовно цього клієнта. Такі дії також заподіяли суттєву шкоду репутації адвоката і мали серйозний вплив на його «приватне життя». 

Постанова слідчого на проведення обшуку не містила обставин, що допускають проведення слідчих дій без санкції суду, тому заявники вважали, що слідча дія проведена незаконно і  вимагали притягнути до кримінальної відповідальності осіб, що проводили обшук.

Чи дійсно мало місце втручання в права адвоката?  Офіс адвоката попадає під поняття «житло» і є захищеним від свавільного втручання. Європейський суд з прав людини встановив, що обшук «житла» і незаконне вилучення документів з нього представниками державних органів є втручанням в права заявника на повагу до його «приватного життя» і «житла» у  розумінні статті 8 Конвенції.

Чи було таке втручання виправданим? Проведений у адвоката обшук був визнаний незаконним національними судами, які при вирішенні справи застосували норми українського законодавства. Але, на думку ЄСПЛ, застосоване національне законодавство не відповідає вимогам передбачуваності, які закріплені в Конвенції. Воно дає владі повну свободу у визначенні того, як норми Закону про адвокатуру мають поєднуватись з Кримінально-процесуальним Кодексом та іншими законодавчими нормами у кожному конкретному випадку.

На думку ЄСПЛ, національне законодавство також не забезпечує належних гарантій щодо спостереження за обшуком незалежними спостерігачами, здатними запобігти довільному втручанню в роботу адвоката. За висновками Суду, ані Кримінальний Процесуальний Кодекс, ані Закон України «Про адвокатуру» не містять жодних вимог щодо понятих під час обшуку в офісі адвоката. Присутні підчас слідчих дій спостерігачі не мали відповідних засобів для запобігання свавіллю під час її проведення.  

Суд прийшов до висновку, що дане втручання не було виправданим і «передбаченим законом». Застосоване національне законодавство не було достатньо передбачуваним і не забезпечило захист від свавілля державних органів.

При винесенні рішення по цій справі Європейським судом з прав людини були враховані фактичні обставини справи: відсутність в постанові слідчого обгрунтування для проведення обшуку, проведення слідчих дій без санкції суду, заперечення адвоката щодо проведення обшуку і вилучення документів. Крім того, національне законодавство забороняло огляд, розголошення чи вилучення документів, пов’язаних з виконанням адвокатом доручення без його згоди. Тому у справі «Головань проти України» Суд встановив порушення на повагу до «житла» і «приватного життя» заявника в розумінні статті 8 Конвенції.

Відповідно до відомостей на сайті ЄСПЛ (база HUDOC) , на даний час щодо України було  розглянуто 68 справ стосовно порушення права на «житло» у розумінні статті 8 Європейської Конвенції з прав людини. 

Практика ЄСПЛ вплинула на те, що до Кримінального Процесуального Кодексу України були внесені зміни, зокрема ті, які набагато краще відповідають конвенційному розумінню терміну «житло». При цьому національним законодавством, як і міжнародними нормами, не встановлена залежність терміну «житло» від існування права власності на нього. 

Однак, навіть таке широке розуміння терміну «житла» в українському законодавстві є неповним, це визначення обмежується тим, що формально належить «особі», не згадуючи при цьому юридичну особу. Тому прецедентна практика ЄСПЛ розвивається, що приводить до внесення нових змін в українське законодавство.  

Головне фото статті: depositphotos.com

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду  «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал  представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube