27 грудня 2022 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (реєстраційний № 8313).

Авторським колективом законопроєкту є низка народних депутатів: Третьякова Г.М., Цимбалюк М.М., Рущишин Я.І., Кузнецов О.О., Камельчук Ю.О., Пасічний О.С., Остапенко А.Д.

Законопроєктом пропонується внести зміни до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Закону України «Про освіту», Закону України «Про фахову передвищу освіту», Закону України «Про державну службу».

На перший погляд, законопроєкт пропонує низку ініціатив, спрямованих на підтримку працівників, зокрема:

• збільшення строку з 15 до 30 календарних днів на рік відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин;
• забезпечити військовослужбовців, звільнених у зв’язку з демобілізацією із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, відпочинком тривалістю 60 робочих днів з виплатою двомісячного грошового забезпечення впродовж мобілізаційного періоду за рахунок Держаного бюджету України;
• надання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки у разі призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, призову працівника на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Далі законодавцям саме зараз чомусь завадили: творчі відпустки для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників (мабуть, наука у період війни справа зайва), додаткова відпустка для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів на час профспілкового навчання та відпустки для підготовки та участі в змаганнях працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях. 

Слід зазначити, що якщо норми стосовно творчої відпустки й представникам профспілок пропонується виключити, то зі спортсменами вирішили позагравати і залишили право на відпустку у разі, якщо це передбачено трудовим та/або колективним договором. Останнє, власне, практично дорівнює похованню відпустки, адже навряд чи при укладанні трудового чи колективного договору хтось не буди спати ночами, щоб не забути про цей вид відпустки.

Проте за всіма цими новелами сховалась надзвичайно небезпечна і контроверсійна норма, яка впливає на права батьків і дітей, а також нівелює раніше задеклароване державою прагнення до успіху на треку встановлення рівності прав жінок і чоловіків.

Мова йде про одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів, яка надається батькові дитини або бабі, діду чи іншому родичеві, які допомагають одинокій матері/батькові доглядати за дитиною, передбачену статтею 77-3 КЗпП України.

 Суб’єкти законодавчої ініціативи в особі авторського колективу запропонували три кардинальні зміни до зазначеної статті:

1. скористатися відпусткою можна буде не пізніше трьох місяців від дня народження дитини;
2.  ті батьки, які проживають з матір’ю дитини у цивільному шлюбі, мають підтвердити факт проживання однією сім’єю з матір’ю дитини відповідним рішенням суду;
3. той член сім’ї, хто вирішив хоч трошки допомогти у догляді за новонародженою дитиною, зобов’язаний для отримання відпустки надати довідки від усіх родичів дитини про те, що вони не скористалися своїм правом на відпустку.

З урахуванням того, що наразі в Україні немає спеціальних сімейних судів, процедура підтвердження факту спільного проживання батьків дитини може бути затягнута в часі. 

Адже суди мають велику завантаженість через кількість справ, що перебувають на розгляді, та недоукомплектовані суддівськими кадрами. 

Норми Цивільного процесуального кодексу України визначають загальні строки судового розгляду справ на стадії підготовчого провадження згідно зі статтею 189 кодексу – 60 календарних днів з можливістю продовження на 30 днів, в т.ч. за ініціативи суду, а також на стадії розгляду справи по суті згідно зі статтею 210 цього ж кодексу – 30 днів. Що сумарно вже перевищує тримісячний строк, визначений у законопроєкті для використання права на відпустку при народженні дитини.

На практиці ж розгляд судових справ триває роками. 

Можна передбачити, що поки сплинуть всі процедури доведення того, що батьки спільно проживають, дитина в акурат піде до дитячого садочка.

Таким чином, пропонована норма по суті є дискримінаційною, адже реалізацію права дитини на належний догляд з боку батьків вона ставить в залежність від сімейного стану останніх і тривалості судового процесу.

Нагадаю, що стаття 77-3 з’явилася в Кодексі законів про працю менше двох років тому відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» від 15 квітня 2021 року №1401-ІХ.

Наразі вона узгоджується з Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2079 «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька», яка наголошує на спільній батьківській відповідальності та подоланню стереотипів, щодо ролей чоловіків і жінок у сім’ї. 

Європейська соціальна хартія (переглянута) передбачає, що з метою забезпечення здійснення права працюючих чоловіків та жінок із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, Сторони зобов’язуються забезпечити обом батькам можливість отримувати в період після відпустки по вагітності та пологах відпустку для догляду за дитиною, тривалість та умови якої мають визначатися національним законодавством, колективними договорами або практикою.

Маємо практику низки країн, наприклад Норвегії, Швеції, де відпустка по догляду за новонародженою дитиною є не правом, а обов’язком – з тим, щоб підвищувався батьківський потенціал обох батьків.

Ми ж, зробивши у 2021 році крок вперед, намагаємось зробити два назад, розуміючи, що ніхто заради 14 календарних днів відпустки не буде бігати роками по судах для доведення факту спільного проживання батьків дитини або ганяти своїх родичів за довідками про неодержання відпустки. Та й в РАЦСи за реєстрацією шлюбу саме з цією метою батьки навряд підуть…

Напрошуються риторичні питання. Яка мета? Це – боротьба за традиційні сімейні цінності, замах на дискримінацію із черговим поділом дітей на сорти, чи несприйняття європейських стандартів у сфери сімейної політики?

Авторка: Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу УГСПЛ