Сьогодні відбулися громадські слухання проекту закону „Про моніторинг телекомунікацій”, на яких у дискусії зустрілися захисники та противники слідкування за користувачами Інтернету та користувачами інших телекомунікацій.

Слухання були організовані міжнародною громадською організацією “Інтерньюз-Україна” в рамках проекту GIPI.

Громадські слухання відкрив Заступник Голови СБУ Анатолій Герасимов. Він зупинився на основних положеннях законопроекту. В основному тези його доповіді зводилися про технічні питання моніторингу, стверджуючи при цьому, що права людини забезпечуються іншими законами. При цьому він зазначив, що на сьогодні він не бачить системи ефективного громадського контролю за процесом моніторингу телекомунікацій, яку можна запровадити в Україні. Постає логічне запитання про те, чи вона взагалі буде розробляти таку систему. Він також виразив впевненість у прийнятті цього закону, зазначивши, що частково ці положення вже закладені у прийнятому нещодавно Закону „Про телекомунікацій”.

Після цього з доповіддю виступив Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, який звернув увагу на абсолютну не забезпеченість прав людини українським законодавством в цій сфері. Зокрема, на повну не відповідність законодавства міжнародним стандартам.

Наприклад, процедура надання санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку не відповідає європейським стандартам. Суди до сьогодні у цьому питанні користуються єдиним правовим документом: Листом Верховного Суду України від 19 листопада 1996 року № 16/6 „Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи, накладання арешту на кореспонденцію і виїмку поштово-телеграфних установ та зняття інформації з каналів зв’язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції”. Цей лист не зареєстрований Міністерством Юстиції та не є в жодній правовій базі. Згідно статті 57 Конституції України він взагалі є не чинним. Тобто, правових гарантій забезпечення прав людини просто не існує. На які тоді інші закони посилаються спецслужби?

Про необхідність правових гарантій в Україні свідчить і факт про те, що у 2002 році було надано більше 40 000 дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, що значно перевищує кількість випадків засудження за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. То ж кого слухають українські спецслужби?

Володимир Малинкович з української філії Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень також зазначив про необхідність правих гарантій прав людини у цьому законі, зокрема, через впровадження додаткової глави, яка би регулювала ці питання. З іншої точки зору, на його думку, такий закон взагалі не потрібний. Оскільки на Заході обмеження прав людини останніх часів пов’язані з загрозою тероризму, а такої реальної загрози в Україні не існує. Проте в Україні існує брак свободи слова та переслідування супротивників, що ставить ще більше питань щодо необхідності цього закону.

На думку багатьох виступаючих такий закон необхідний, але основною метою має стати гарантування права людини при здійсненні моніторингу. Саме в такій редакції він необхідний суспільству. Держава, в особі органів держави, зацікавлена лише у процедурі та її впровадженні за рахунок користувачів телекомунікацій, а не державного бюджету. В умовах, коли в парламенті існує більшість, яка приймає закони необхідні виключно державі, а не суспільству, вбачається зрозумілим прийняття низки останніх законів. А також запевнення спецслужб в тому, що система моніторингу буде створена.

Також слід додати, що на сьогодні за даними Держкомзв’язку 4 провайдера вже встановили моніторингове обладнання. За словами А.Герасимова таких вже 10. А за оцінкою представників бізнесу їх біля 50. Проте нагадаємо законодавчої бази для втручання у право приватності особи, таємницю кореспонденції не існує. То ж на яких правових підставах спецслужби стежать за користувачами цих провайдерів?

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій