Підготував Олег Шинкаренко

Українська Гельсінська спілка долучилася до міжнародного проекту «Захист громадських активістів», щоб припинити спроби влади переслідувати їх. Йдеться насамперед про скандальні законопроекти 6674 та 6675, які вимагають від ГО та всіх, хто співпрацює з ними подавати додаткові річні фінансові звіти й відбувати додаткове декларування. Виконавчий директор Спілки вважає, що ці законопроекти потрібно зняти з голосування.

– Які загрози наразі є перед правозахисниками, включно із цими законопроектами 6674 та 6675, які депутати збираються перетворити на закони?

– Ми бачимо, що, починаючи з 2015 року, влада в Україні не сприяє покращенню клімату для роботи неурядового сектору. Це є незрозумілим, бо завдяки інститутам громадянського суспільства у 2014-2015 роках в нашій державі відбулося багато позитивних змін. Адже під час подій на Майдані та на сході України саме волонтерські та правозахисні організації включалися у процеси, які зазвичай виконують державні органи: це і надання правової допомоги, і документування злочинів у зонах конфліктів. Але ми не помітили, що держава йде назустріч і допомагає неурядовим організаціям. Натомість ми побачили спроби регламентування їхньої роботи. Вже 2016 рік приніс нам обов’язкові зміни до статуту, певні уніфікації та формальне закріплення реєстрації через зміни до статуту – це фактично перереєстрація всіх громадських організацій. Адже вони повинні були вносити зміни до своїх статутів, а це можна зробити тільки зареєструвавши ці зміни. Відповідно відбувалося і повторне встановлення факту існування цих організацій та їхньої діяльності.

Сьогодні неурядовим антикорупційним організаціям приписують певну роль у впливі на антикорупційну політику через електронне декларування. Депутат від “Народного фронту” і колишня журналістка Тетяна Чорновол у березні 2017 року зареєструвала поправку до статті 3 закону “Про запобігання корупції” (№6172), яка змушує працівників медіа та громадських активістів, що борються з корупцією, подавати е-декларації. Подібно до державних чиновників. Відтак, антикорупційні активісти та журналісти мають доводити, що вони самі є непричетними до корупції. Ми бачимо штучність цієї вимоги. Представники влади намагаються використати будь-який закон для обмеження роботи або ж навіть і санкцій щодо представників неурядового сектору. Я вважаю, що реєстрація законопроектів 6674 та 6675 – це подальший розвиток такої тенденції, оскільки вони встановлюють нові регламентні норми.

– Яка різниця поміж поправкою Тетяни Чорновол та законопроектами 6674 і 6675?

– Два останні законопроекти регламентують не лише діяльність антикорупційних активістів і журналістів, а всіх представників неурядового сектору. Крім того, ці законопроекти пропонують накладати відповідні санкції за неподання звітності.

Українська Гельсінська спілка з прав людини вважає ці законопроекти нікчемними, їх взагалі і пропонує не виносити їх на розгляд до сесійної парламентської зали. Водночас спостерігаємо, що ці законопроекти вже встигли стати предметом досить цікавого “торгу”. Група представників певних громадських організацій намагалась “торгуватися” з представниками влади, зокрема, Адміністрації Президента України, намагаючись скасувати декларування “антикорупційників”, яке вже діє, натомість запровадивши новий вид декларування для неурядового сектора.

Наприклад, постане питання: хто надавав правову допомогу під час переслідування кримських татар в окупованому Криму? Наразі ця інформація є закритою. І от уявіть собі, що після прийняття цих законопроектів ця інформація потрапить у відкритий доступ!

– А чи є дійсно якась світова практика, коли громадські активісти повинні декларувати свої прибутки додатково, окрім подання податкових декларацій?

– В Європі таких законів не існує. Це чисто наш винахід. Йдеться про те, що розпорядження коштами, які отримує громадська організація, є відкритим, а звіт надходить тому, хто ці кошти надав. Проблема в тому, що у більшості європейських країн та США, такі кошти надають або місцеві недержавні фонди або держава, а не закордонні чи приватні фонди, як це відбувається в Україні. Якщо громадська організація отримує кошти від держави, в якій вона знаходиться, то вона має звітувати перед цією державою. Цілком зрозумілою буде цікавість людей, які захочуть дізнатися, хто отримав державні або муніципальні кошти на проведення якогось публічного заходу, будівництво дороги або дитячого майданчика. Ця інформація має бути відкритою та публічною. Але в цих двох законопроектах ми вбачаємо зацікавленість державних чиновників у тому, як в Україні використовуються грантові кошти від закордонних донорів. Ці два законопроекти передбачають оприлюднення всіх кінцевих бенефіціарів. Наприклад, постане питання: хто надавав правову допомогу під час переслідування кримських татар в окупованому Криму? Наразі ця інформація є закритою. І от уявіть собі, що після прийняття цих законопроектів ця інформація потрапить у відкритий доступ! Нею одразу ж можуть скористатися російські державні органи, тому ця інформація сама по собі є небезпечною.

– Яка ж справжня мета цих законопроектів?

– Тут йдеться про те, що певні люди шукають “компромат”: а хто ж з антикорупціонерів скільки заробив? Які кошти і хто отримує в неурядових організаціях? І це при тому, що держава ніяких коштів для діяльності цих неурядових організацій майже не надає.

– Яка ж в цьому загроза для неурядових організацій?

– Схожий розвиток подій був у Казахстані. Після цього кількість неурядових організацій скоротилася втричі. Вони мусили закритися, бо після оприлюднення звіту цих організацій державні органи встановили цілу низку порушень, через що їх позбавили статусу неприбутковості. Тобто вони не могли більше займатися неприбутковою діяльністю. Цим же шляхом пішли і в Росії: там треба декларувати будь-яку копійку, яка надходить з-за кордону, та реєструватися як іноземні агенти, що отримують для своєї діяльності кошти з-за кордону, а це одразу ставить певний маркер та клеймо.

– А чому так відбувається?

– Для тих, хто отримує кошти з-за кордону, починається окремий режим: вони повинні звітувати про ці кошти та маркувати будь-яку свою діяльність позначкою “іноземний агент”. Це схоже на вимогу, яку ставили нацисти до євреїв на окупованих територіях: нашити на одяг зірку Давида та ходити з нею по вулицях. А отже триває полювання на відьом. Немає конкретно озвученого питання, чому саме це треба робити. В чому є проблема? Чому когось не влаштовує, що неурядовий сектор вже надає понад вісім регулярних звітів і по фінансовій і по змістовній частині, і донорам, і аудиторам. Навіщо необхідна ще одна форма звітування, яка буде лише перешкодою, і жодним чином не сприятиме розвитку і діяльності неурядового сектора? Треба поставити питання так: чи це покращить діяльність неурядового сектора чи погіршить? Чим покращить? Нічим. Погіршить? Так, погіршить. Кому це потрібно? Неурядовому сектору? Ні. Це потрібно державі. Значить, держава хоче потихеньку душити посилювати контроль і тиск на неурядові організації. Вона бачить, що треба контролювати цей процес, тому винайшла ще один механізм контролю, через який можна позбавляти неурядові організації статусу неприбутковості. За недотримання вимог цього статусу можна штрафувати і через величезні штрафи припиняти діяльність неурядової організації. А у організації, щодо якої буде встановлене порушення, просто немає ніяких грошей, з яких вона могла б заплатити штраф. Держава ж на це відповідає: якщо ви не платите штраф – ви закриті.

– Українська Гельсінська спілка з прав людини доєдналася до проекту «Захист громадських активістів». Що вона планує робити? Які вона має важелі впливу?

– У нас немає важелів впливу, ми маємо тільки правові інструменти. Наші адвокати і юристи надають консультації, ми готові надавати правову підтримку – як первинну так і вторинну: правові консультації, складання позовних заяв, консультації під час звернень до суду. Ми не вважаємо, що потрібно приймати неправовий закон. Наша позиція наступна: антикорупційникам декларуватися не треба, це має бути скасовано. Президент, який заявляє, що він винайде якийсь інший обхідний шлях, скасує цю норму, сам своїми ж словами підтверджує, що ця норма є неправильною. А отже не треба її виконувати. І ми будемо захищати тих, хто не буде виконувати цю норму.

Для тих, хто отримує кошти з-за кордону, починається окремий режим: вони повинні звітувати про ці кошти та маркувати будь-яку свою діяльність позначкою “іноземний агент”. Це схоже на вимогу, яку ставили нацисти до євреїв на окупованих територіях: нашити на одяг зірку Давида та ходити з нею по вулицях.

– Як саме це буде відбуватися?

– Ми будемо розглядати кожен конкретний випадок, розбиратися із чим він пов’язаний. І якщо йдеться про переслідування правозахисників саме на підставі недотримання вимог, пов’язаних із цим новим законодавством, тоді ми будемо намагатися допомогти їм. Будемо надавати їм всебічну правову підтримку як в Києві, так і в регіонах.

– Чи робите ви щось вже зараз?

– Наразі ми аналізуємо законопроекти 6674 та 6675 та готуємо переконливу аргументацію на користь того, що вони їх не можна ухвалювати в Парламенті. Цей процес треба зупинити. Процес простий: по-перше, треба скасувати травневу “поправку Чорновол”, по-друге – не голосувати за ці два законопроекти. Якщо держава хоче допомогти розвитку громадянського суспільства в Україні, то вона має діяти зовсім в іншому руслі: покращити клімат для існування громадських організацій, сприяти збільшенню таких організацій, та їх ефективності.

– Чи плануєте ви звертатися до народних депутатів, які будуть голосувати за ці законопроекти?

– Ні, ми будемо звертатися до міжнародних інститутів: до Парламентської Асамблеї Ради Європи та до її Комітету міністрів. Ми будемо вказувати на хибність цих законопроектів, що є очевидним, і вже  закріплене у висновках Венеціанської комісії. Ми докладатимемо зусиль для того, щоб зупинити розгляд цих законопроектів і скасувати поправки, які вимагають електронного декларування від антикорупційних активістів.