З 24 березня по 4 квітня 2021 року тривав 18 Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. В одній із дискусій – “Сексуальне здоров’я – до чого тут права людини?” – брав участь виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. До вашої уваги – відповіді правозахисника на поставлені запитання.

Що таке «сексуальні права людини» і які українські та міжнародні документи їх захищають?

Передовсім це право на життя, право на сім’ю, це право на репродуктивне здоров’я, це право на розпорядження власним тілом, про яке заявляють, наприклад, коли говорять про можливості тієї ж легалізації сексуальної роботи і таке інше. В національному законодавстві право на сексуальне життя відображено в цілій низці документів. Відповідні права, закріплені в 52 статті Конституції України, Сімейному кодексі, Цивільному кодексі, і є ціла низка статей, із 152 по 155, в Кримінальному кодексі, які забезпечують недоторканість сексуального життя і взагалі сексуальну недоторканість, відповідно, встановлюючи санкції за порушення такої недоторканості. У 2019 році внесли зміни в кримінальному законодавстві: що до отримання згоди на статеві контакти. В результаті не отримання такої згоди, такий контакт може вважатися порушенням кримінального законодавства і тягнути за собою відповідні санкції, вважаючи, що цей акт був зґвалтуванням.

У 2000-2005 роках ця тема обговорювалася на різних майданчиках різними спільнотами у зв’язку з передовсім питаннями планування сім’ї, репродуктивного здоров’я, не дискримінації щодо всіх, кого стосується питання сексуальних прав. Є велика міжнародна організація, вона називається «Міжнародна федерація з планування батьківства» IPPF, і вони розробили документ, який є фактично, декларацією щодо сексуальних прав. В документы викладені основні принципи й основні права, які пропонується закріпити в межах цього сексуального права.

Закон про згоду на секс…

Мова про 152 Статтю Кримінального Кодексу – право не бути підданим сексуальному насильству. Фактично, йдеться про вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних з різного типу проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи. Якщо немає такої добровільної згоди, то тоді настає кваліфікація «зґвалтування». Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням всіх супутніх обставин. Тобто фактично це спричинило наступну ситуацію: в разі, коли виникає обвинувачення за 152 Статтею особа не повинна доводити, що вона чинила опір і намагалася максимально уникнути зґвалтування. Те, що було нормою при встановленні складу злочину при минулому формулюванні цієї статті. На сьогоднішній день достатньо довести, що не було цієї згоди, а в досить багатьох випадках такої згоди справді немає, хоч вона формулюється, ну, дуже-дуже-дуже неконкретних термінах. І навіть коли хтось із партнерів, навіть під час статевого акту може заперечити проти продовження статевого акту – це вже має бути виконано. Інакше продовження буде вважатись актом зґвалтування.

Яким чином це довести, коли це не було записано, а майже завжди ніхто не записує таке ні на відео, ні на інші якісь відеозаписи? Це справді складно, але тут не має бути і зловживання в інший бік. Щоб звинувачувати у акті спроби зґвалтування або зґвалтування, що дає якихось там преференцій.

Проте є і абсолютна заборона – якщо стосується дітей, неповнолітніх, взагалі немає питання про згоду, навіть не зважаючи на таку згоду.

Коли починати говорити з дитиною про секс?

Олександр Павліченко. Я би, мабуть, казав про те, що тут треба не говорити, а треба створювати такий соціум, або таке оточення, в якому б просто було показано, як має бути, і те, що є неправильним  в цьому оточенні було чітко проартикульовано. Мова про те, що, наприклад, дитина не може піддаватися якомусь булінгу, в тому числі і сексуальному булінгу.

Переглянути повну версію дискусії можна тут.

Матеріал підготовлено в рамках дискусій правозахисної програми RIGHTS NOW! фестивалю Docudays UA