12 липня 2021 року, в ефірі “Крим. Реалії”, відбулося обговорення інтерв’ю віцепрем’єра та міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Резнікова в ефірі телеканалу «Україна 24», в якому високопосадовець зазначив, що після деокупації будуть вислані назад від пів мільйона до мільйона росіян, які потрапили до Криму не через українські пункти пропуску.

Пропонуємо вашій увазі коротку витримку із обговорення проблеми з точки зору дотримання прав людини за участю виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка.

Сергій Громенко: Переселення, яке організовує зараз Росія на тимчасово окуповану українську територію, а саме Крим – це воєнний злочин. Ті, хто на нього добровільно погоджуються – по суті є пособниками, які повинні за це відповідати. З іншого боку – якби сьогодні видавалися такі декрети, як після Другої світової війни, їх автори потрапили б у Гаагу. Чи є можливість як-небудь примирити права людини з правами держави, чи, все, ж у кожному індивідуальному випадку потрібно вирішувати окремо: видворяти чи ні?

Олександр Павліченко: Я одразу пошлюся на ст. 4 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї: «Колективне вислання іноземців заборонено». Це відповідь на Ваше питання. Кожен випадок повинен розглядатися окремо, виходячи з установлених правил, виходячи з того, наскільки були порушені закони України, які стосувалися переїзду на тимчасово окуповану територію.

Сергій Громенко: Чи є десь у світі схожі ситуації, де владі довелося б приймати рішення, які зараз стоять перед українською владою: виселяти/не виселяти, переглядати статус/не переглядати статус? Чи Україна тут буде першопроходцем?

Олександр Павліченко: Я б звернув увагу на ситуацію у колишніх радянських республіках Прибалтики, які мали схожу ситуацію: окупаційна війська ставили значну кількість населення. Мається на увазі та ж радянська армія. Наскільки я знаю, станом на сьогодні не всі навіть є громадянами цих країн, а пройшло вже фактично 30 років після розпаду Радянського Союзу. Тобто стояло питання про те, щоб скоротити кількість населення, яке знаходилося на тій території, сприймалося у формулюванні «представники окупаційної держави».

Сергій Громенко: Уявімо собі, що Україна вирішила виконувати цю ст. 4, про яку Ви говорили і жодного масового виселення нема. В Крим повертаються ті, хто був вимушений через переслідування російської влади поїхати. Вкрим приїздять на постійне місце проживання ветерани-переможці з української армії і, звісно, кримські татари. Раптово виникає питання про «суди Лінча», які місцеве «законне» населення починає вчиняти щодо місцевого «незаконного» населення з точки зору України. Що у такому випадку кажуть права людини? Що буде переважати: не висилати іноземця і контролювати якось цю ситуацію чи пустити все на самоплив?

Олександр Павліченко: По-перше, ситуація, змальована Вами – достатньо фантастична, вона свідчить про те, що влада не контролює ситуацію, оскільки це – відсутність забезпечення безпеки і реалізації прав населення, яке перебуває на тій території. Якщо держава бере під свою юрисдикцію, то вона повинна забезпечувати і безпеку населення незалежно від того, хто є представником цього населення.

Я б ставив питання про статус цього переселенського потоку у деокупованих умовах: чи необхідно буде пройти повну натуралізацію і звертатися щодо українського громадянства, чи будуть якісь додаткові умови стосовно колаборації, люстрації, якісь питання можливого обмеження у правах – теж має буте врегульовано. Однак жодним чином не повинно формуватися бачення, що ті, хто потрапив не через КПВВ «Чаплинка» (чи інші пункти проїзду на окупований Крим) на територію, що зараз є окупованою, повинні бути вигнані.

Сергій Громенко: Ваша позиція, як правозахисника мені зрозуміла. А, як житель України, Ви можете припустити, як все це буде реалізовано?

Олександр Павліченко: Я можу з упевненістю сказати, що все буде реалізовано зовсім інакше і це буде залежати від великої кількості факторів. По-перше, час, коли це відбуватиметься: через рік, 5 років, 15 років. По-друге, умови, за яких відбуватиметься деокупація. Можливо Росія згідно з якимсь договором передасть управління цими територіями, але умовами цього договору буде те, що населення, яке на них проживає, автоматично отримає статус резидентів і навіть, можливо, українське громадянство. Тоді не виникне питань, що потрібні якісь процедури, адже це вже будуть умови угоди.

Таких факторів і умов (я назвав дві) може бути двадцять дві. Але умовами, які також необхідно виконувати, залишаються міжнародні зобов’язання України щодо дотримання прав людини, про які я вже згадував. Україна зможе перемогти тільки тоді, коли залишатиметься в колі держав, які стоять на позиціях дотримання прав людини, а не їх порушників. Тоді Україна отримує міжнародну підтримку і вибудовує свою позицію, спираючись на стандарти, прийняті у цивілізованому світі.

Я абсолютно згоден з одним відомим норвезьким дипломатом про те, що Росія – країна позавчорашнього дня, яка бореться з сучасністю. Питання часу лише, коли позавчорашній день відійде у позавчорашнє минуле.

Сергій Громенко: Вже сьогодні Україна заявляє, що всі правочини, вчинені на окупованій території, крім можливо, тих, що засвідчують факт народження та смерті, не визнаватимуться. Ось майнові права – росіяни купують квартири, а потім повертається українська влада і каже: «Ми ж оразу сказали, що не визнаємо». Чи є механізм вирішення квартирного питання?

Олександр Павліченко: Це питання так само потребує вирішення. Скажімо, обов’язковим буде переоформлення і тут виникне питання мита, податків, а також про визнання угод, здійснених з відчудженням. При цьому, є законні власники, які були вимушені виїхати з окупованої території через неможливість перебування.

Будуть і інші ситуації: це і право реституції, яке має бути виконане. Це все питання, які повинні бути врегульовані постконфліктним законодавством.

Відеозапис обговорення можна переглянуи тут.

За матеріалами https://ua.krymr.com.