Питання залагодження постконфліктних ситуацій лежить в площині перехідного правосуддя. Це система подолання порушень та військових і воєнних злочинів, які відбулися в процесі внутрішнього та зовнішнього збройного конфлікту.

У світі існує практика залагодження таких ситуацій. Вона не універсальна і різниться як, наприклад в Придністров’ї пішли політико-дипломатичним шляхом. Найболючіший європейський конфлікт на Балканах був найкривавішим і призвів до розпаду Югославії та утворення нових держав — Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македонії, Республіки Албанія Чорногорії, Словенії.

Також можемо брати до уваги й військові конфлікти на території інших континентів. Прикладом є збройний конфлікт за прикордонні території між Ефіопією та Еритреєю, чи бунти народу рохінджа на заході М’янми. Ці конфлікти після завершення потребують вирішення постконфліктних синдромів. Має бути врегульоване ставлення до учасників військових злочинів: організаторів, яких судять в першу чергу, учасників дій, що пов’язані з масовими вбивствами, питаннями геноциду на кшталт знищення народу тутсі в Руанді через приналежність до цієї етнічної спільноти.

В жодному з цих прикладів не було єдиної якісної моделі подолання військових конфліктів. Можна сказати, що залишаються так звані сірі зони, що не вирішуються в правовий спосіб. Проте держави можуть вирішити конфлікт та досягти консенсусу в політичний спосіб. Влада держав, які конфліктують сама вирішує як розглядатиме конфлікт. Це можуть бути комісії правди, як в державах Африки, де через визнання провини та обговорення проблеми воюючи спільноти досягали миру. Як результат вони не піддавалися санкціям і переслідуванням однієї спільноти іншою.

У нас так само стоїть питання в який спосіб, яким чином, за яких умов і коли буде відбуватися процес деокупації Криму.

Це багато факторів, які мають скластися в один, в одне рівняння і тоді отримаємо правильну, чи наближені до правильної відповіді. Я скажу, що вона в будь-якому випадку не задовільнить усіх: тут не питання глибини компромісу, на які ми погодимося, а питання дотримання норм міжнародного гуманітарного права, норм міжнародного права в галузі прав людини.

Це питання дослідження індивідуальної вини, або ролі кожної особи, що брала участь, чи була дотична до процесів, що спричинили окупацію, чи підтримку окупації й належний ефективний механізм можливого притягнення до відповідальності тих, хто чинив важких злочинів. Це існування якісних механізмів для здійснення правосуддя: правоохоронні органи, судові органи.

Ще тут має бути невибірковість притягнення до відповідальності та невідворотності притягнення та покарання.