Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк. Учасницею чергової бесіди стала херсонська правозахисниця Ольга Жукова.

Ольга Жукова – тренерка, експертка з ґендерних питань, консультантка з питань організаційного розвитку НУО, голова ГО «Громадський центр «Нова генерація». До того працювала в Херсонському обласному Фонді милосердя та здоров`я, Програмі рівних можливостей та прав жінок в Україні Програми розвитку ООН, Управлінні у справах сім’ї та молоді Херсонської обласної державної адміністрації, Південноукраїнському регіональному навчальному центрі  Представництва Фундації «Україна – США».

Ольга має близько 20 років тренерського досвіду із питань менеджменту НУО, залучення громадян до процесів прийняття рішень, прав дитини (за методикою Компасіто), ґендерної політики, попередження насильства в сім`ї, ґендерно-орієнтовного бюджетування.

Отримала диплом магістра державного управління Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України. Окрім того, навчалася і стажувалася у Швеції, США, Ізраїлі, Польщі, Грузії.

Серед останніх публікації – «Ґендерно-орієнтоване бюджетування в Україні: Теорія та практика» (2016), «Ґендерні аспекти бюджетування на місцевому рівні» (2012).

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Громадською діяльністю я почала займатися у 1993 році. Тоді у Херсоні була заснована перша молодіжна громадська організація «Нова генерація», членкинею якої я стала. Звісно, я знала про права людини дуже мало, а про правозахисний рух України – майже нічого.

У тему прав людини я заглибилась на початку 2000-х, коли вперше почула слово «ґендер». А коли почала працювати в Херсонській обласній державній адміністрації, то на собі відчула, що таке ґендерна та вікова дискримінація. Адже була наймолодшою заступницею начальника управління та ще й без досвіду державної служби.

Подією, яка стала для мене знаковою – знайомство з Ларисою Кобелянською та Іриною Ігнатовою. І потім реалізація спільного проекту Херсонської обладміністрації та Програми рівних можливостей ПРООН щодо упровадження ґендерної політики у Херсонській області. Я координувала проект, і саме завдяки цьому я стала системно займатись темою ґендерної рівності.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Розпочала здобувати знання зі сфери прав людини, ще навчаючись в інституті. Адже тема моєї дипломної роботи – «Проблема фемінізму у творчості письменників к. ХІХ- п. ХХ ст. (Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської та Євгенії Ярошинської»). Як громадська активістка брала участь у різних тренінгах з теми ґендерної рівності та ґендерної політики.

Надзвичайно важливою для мене стала стажувальна поїздка до Швеції у 2004 році. Я тоді працювала в Херсонській обласній державній адміністрації, управлінні у справах сім’ї та молоді і відповідала за реалізацію ґендерної політики. У Швеції наша група державних службовців знайомилась з тим, як працюють Міністерства, як формується ґендерна політика, через які інструменти реалізовується. Тоді ж я вперше усвідомила важливість ґендерної статистики для прийняття управлінських рішень.

Ще одна програма, яка дуже вплинула на мене, – Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні ПРООН. Тут я і працювала тренеркою з ґендерної політики і переймала досвід колежанок. У рамках цієї програми створена потужна тренерська команда з різних областей України, які і зараз системно працюють з темою ґендерної рівності як на національному, так і місцевому рівнях.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– З 2001 року я працюю з темою ґендерної рівності. Зокрема, напрямок ґендерна політика та ґендерне бюджетування, також тема права дитини.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, я постійно працюю із тематикою прав жінок, я феміністка. І мій принцип – завжди підтримую жінок і допомагаю долати «скляну стелю». Регулярно проводжу тренінги з ґендерної рівності та феміністичного руху. У 2011 році ініціювала у Херсоні проведення тренінгового курсу «Херсонські ґендерні студії».

У 2017 році разом з Оленою Микитась (ХОЦ «Успішна жінка»), Мариною Усмановою та Наталею Блок (БО «Іная») організували у Херсоні перший феміністичний марш на 8 березня. Основною темою маршу стала вимога ратифікувати Стамбульську конвенцію. І в цьому році ми також виходили на марш.

Також ГО «Нова генерація», головою якої я є, входить до коаліції громадських організацій, які  вже більше року реалізують адвокаційну кампанію з відкриття Кризового центру для жінок, які потерпіли від домашнього насильства у м. Херсоні.

З 2017 року я працюю в об’єднаних громадах Херсонщини, Миколаївщини в рамках програми «Децентралізація приносить кращі результати» (DOBRE) як консультантка з ґендерно-орієнтованого бюджетування. Ми проводимо тренінги для працівників ОТГ, консультуємо їх, як включати ґендерний компонент у місцеві стратегії, програми та бюджети. Тобто зараз ми з колегинями допомагаємо громадам формувати гендерну політику та в бюджетах виділяти на це кошти.

На сьогодні вже є перші зміни на рівні громад. Наприклад, в Музиківській ОТГ (Херсонська обл.) ми разом з фахівцями сільської ради проаналізували програму з розвитку фізичної культури та спорту. Ґендерний аналіз показав, що левова частина коштів виділяється на підтримку футболу у громаді, яким займаються виключно хлопці. А дівчата та жінки старшого віку не мали жодної пропозиції щодо занять фізкультурою та спортом (за кошти місцевого бюджету). Завдяки нашій роботі у програму було внесені зміни і виділено кошти на оплату тренеру, який проводить заняття з фітнесу та працює з жіночою командою з волейболу.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Правозахисний рух став більш видимим і потужним. Практично у кожній реформі, яка впроваджується в Україні, беруть участь експертки та експерти «третього сектору». Під тиском правозахисного руху, громадських активістів відбуваються зміни у законодавстві, змінюється нормативна база.

Відбуваються ґендерні перетворення. Знімаються обмеження для жінок у професійній сфері, жінки у збройних силах стали видимою групою. Щороку відбуваються марші рівності. Тема дискримінації та толерантності постійно обговорюється на різних рівнях у різних групах. І цей процес дискутування дуже важливий, адже завдяки йому у суспільстві просуваються ідеї рівності. Саме правозахисна спільнота ці теми піднімає, а коли необхідно – досить жорстко реагує на недолугі дії посадовців.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Чим більше просуваються реформи, змінюються традиційні «правила гри», тим більше зростає тиск держави на «третій сектор» і, зокрема, на правозахисників. Лише один приклад – запровадження електронного декларування для антикорупційних громадських організацій.

Почастішали напади на громадських активістів, незалежних журналістів, правозахисників. Кричущий випадок у Херсоні – 31 липня облили сірчаною кислотою громадську активістку. І на всі ці випадки є досить млява реакція правоохоронних органів.

Також у суспільстві посилюється супротив ґендерній рівності з боку радикальних рухів та церкви. Саме під впливом ради церков блокується ратифікація Стамбульської конвенції. Тому важлива консолідація, об’єднання правозахисного руху перед цими викликами.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Вважаю, що недостатньо. На жаль, є таке ставлення, що от є важливі теми прав людини, а «оті феміністки чогось вимагають». Або, наприклад, правозахисник, який за забезпечення виборчого права, але щиро вважає, що місце жінки на кухні.

У таких випадках у мене виникає питання, як ви можете захищати права одних груп і в той же час толерувати порушення прав іншої групи – жінок? Тому правозахисникам важливо більше цікавитись темою ґендерної рівності, адже вона є наскрізною. В іншому випадку це буде як битва з багатоголовим драконом – одну голову рубаємо, а іншій голові в це же час даємо вітаміни для зміцнення здоров’я.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Важлива системна робота органів влади з подолання цієї проблеми. Не імітація діяльності, а реальна робота і політична воля. Коли виділяються кошти з бюджетів на створення кризових центрів та інших сервісів, де потерпілі могли б отримати реальну допомогу.

Важливі також просвітницькі кампанії з формування нульової толерантності до насильства у суспільстві.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Я навчилася радіти і отримувати натхнення від маленьких перемог і невеликих змін. Отримали у громаді жінки можливість займатись фізкультурою – і це класно.

Сільська жінка, мама трьох дітей, яка рік тому вперше потрапила на мою консультацію і вперше почула про громадський активізм і тренінги, через рік усвідомила необхідність подальшої освіти. Зараз вона вступила у вищий навчальний заклад. Буде отримувати економічну освіту. Це перемога.

Або ще в одній громаді жінки розробили проект, виграли його – і створили в селі центр громадської активності. Ось такі перемоги мене дуже надихають.