Правозахисники розглянули новий порядок порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї та виділили позитивні, сумнівні та обов’язкові до опрацювання аспекти документу.

«Даний порядок покликаний зробити порядок перетину адмінмежі на та з окупованої території АР Крим чітким та зрозумілим, захистити права громадян, що вимушені слідувати до тимчасово окупованої території та звести до мінімуму можливість зловживань з боку як персоналу Держприкордонслужби, так і інших контрольних служб» – наголошує полковник Олег Слободян, помічник голови Державної прикордонної служби України (ДПС), прес-секретар.

Правозахисники ж переконані, що документ потребує суттєвого доопрацювання, та наводять низку підстав.

Позитивні сторони

Передбачено наявність технологічної схеми пропуску, коли мають бути чітко визначені зони і маршрут просування. Адже відомі випадки, коли людину відправляли на паспортний контроль, а тим часом починали огляд його автомобіля, після чого виникали претензії по контрабанді. Тепер має з’явитися щось на зразок окремих зон паспортного і митного контролю, лінії з написом, що після її перетину може наступати відповідальність за недекларування і т.д.

Передбачено створення зони сервісного контролю. Про це багато говорили наші колеги, правозахисники та адвокати – проходження контролю супроводжувалося нелюдськими умовами, особливо взимку.

Сумнівні сторони

Даний порядок може бути використаний прикордонниками Російської Федерації. Наприклад, якщо до Криму в’їжджає іноземець, то досить запитати у нього про причину проїзду. Якщо такою виявиться не “родичі” або “нерухомість”, значить, він їде за клопотанням МЗС України. А яка ймовірність, що його впустять?

Також одним з документів, який потрібен для отримання спеціального дозволу, є документ, що підтверджує законність перебування іноземця на території України (не право в’їзду – саме законність перебування).

Цікавий і пункт 26, де йдеться про довгостроковий дозвіл іноземцям або особам без громадянства, які мають посвідку на проживання в Україні та місце проживання яких зареєстровано в Автономній Республіці Крим або м. Севастополі. Це може стосуватися лише громадян Росії, які мали дозвіл на постійне проживання в Криму. Бо всі інші повинні були би переоформити такий дозвіл за законами Російської Федерації.

Аспекти, що потребують обов’язкового доопрацювання

Пункт 38 – підстава відмови виїзду з України.

Сам порядок в частині підстав відмови сформульований дуже розмито – що підвищує ризик свавілля. При цьому прикордонник не зобов’язаний роз’яснювати причини відмови – тільки пункт порядку.

Майже кожен пункт містить кілька альтернативних варіантів: наприклад, або документ зіпсований, або недійсний, або ще щось (при бажанні знайти не важко).

За великим рахунком – це всього лише перелік підстав. А прикордонник повинен не просто вказати конкретну підставу, але й досить чітко його аргументувати.

Так, підпункт 7 п. 38, так само як і підпункт 5 п. 39, свідчить, що відмова може бути надана, якщо особа порушила умови і порядок проходження контролю, митні правила, санітарні норми або не виконала законних вимог уповноважених посадових осіб, які здійснюють державний контроль.

Чудові, однак, “аргументи”: заступив за лінію, не відійшов з прикордонником для “переговорити” або ще щось – все може бути розцінено прикордонником як порушення порядку проходження контролю або невиконання законних вимог. При цьому в письмовій відмові не буде зазначено, у чому конкретно полягає порушення.

У пункті 40 передбачено вручення рішення про відмову в пропуску. Мабуть, це найцінніше надбання цього документу. Однак підстави відмови роз’яснюються усно і завжди можна сказати, що людина не так зрозуміла або не те почула (дивіться – пункт 18).

Роман Мартиновський, експерт Регіонального центру прав людини обурюється: «Чи потрібно нагадувати урядовцям, що Крим – це територія України? Тому наявність заборони на виїзд за межі України як підстава для відмови у в’їзді до Криму виглядає дивним».

За словами Сергія Зайця, експерта Української Гельсінської спілки з прав людини, очевидно, що даний порядок має бути переглянуто. При цьому до його розробки мають бути залучені правозахисники. Це має бути порядок, який дійсно сприяє захисту прав людини, а не порушує їх.