У червні 2018 року на сайті МВС України з’явився анонімний текст під назвою «Стратегія відновлення цілісності України і деокупації Донбасу. Механізм «малих кроків». Оскільки цей документ досі перебуває на офіційному сайті МВС, а ЗМІ намагаються привернути увагу до його змісту, то давайте спробуємо проаналізувати – що пропонують громадянам невідомі автори?

Етап підготовки

Формування правового поля для врегулювання конфлікту пропонується здійснити шляхом прийняття законів про амністію та про колаборантів.

Маємо констатувати, що лише зазначеними законами таке правове поле сформувати не можна. Формування поля може стати результатом тривалої спільної роботи академічних установ, міжнародних організацій щодо змін до Кримінального кодексу та бюджету України, нормативної бази діяльності правоохоронних та судових органів. Звичайно ж, слід врахувати час, якого потребує громадське обговорення та прийняття відповідних законопроектів в парламенті. Наразі, без урахування необхідних механізмів та ресурсів (експертних, матеріальних) для реалізації таких законів, вищезазначена теза виглядає вкрай популістською та слабко аргументованою.

Слід також звернути увагу на той вкрай суперечливий факт, що ухвалення закону про колаборантів пропонується як «…фундамент, спираючись на який переважна більшість населення тимчасово окупованих територій легітимно повернеться в правове поле України, отримає цивільні права та доступ до державних послуг. Тільки після цього стане можливим проведення на цих територіях виборів».

Проте українські громадяни на окупованих територіях не втрачали т.зв. «цивільних» прав, а «повернення до правового поля України» та доступ до державних послуг (втрачені з вини держави) не має ставитися в залежність від визнання/невизнання громадян колаборантами. Одночасно це суперечить положенням ст.ст.7-8 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якими, власне й підтверджується забезпечення державою «цивільних» прав громадян України, які проживають які проживають на тимчасово окупованій території.

Комунікаційна стратегія – цей підрозділ не містить жодної конкретної інформації та є виключно декларативним.

Введення міжнародної миротворчої місії, а також наступний пункт «2. Спеціальна міжнародна миротворча місія і Державна прикордонна служба України беруть під свій контроль зазначену ділянку території і її межі» (Етап деокупації і реінтеграції. Механізм “Малих кроків”).

У цих підрозділах пропонуються речі, далекі від розуміння мандату міжнародної миротворчої місії ООН, порядку взяття під контроль території місією ООН та ролі у цьому процесі підпорядкованих МВС Національної поліції, Національної Гвардії та Державної прикордонної служби.

По-перше, місія буде відкрита лише після досягнення дипломатичних двох-, трьохсторонніх угод про припинення вогню та відведення військ від лінії розмежування. Місія чи навряд буде відкриватися задля контролю 1-2 населених пунктів. Принаймні, такий приклад миротворчої місії нам поки що невідомий.

По-друге, обов’язкова демілітаризація зони конфлікту за таких умов виключає присутність на цій території будь-яких воєнізованих формувань (Національної Гвардії, Державної прикордонної служби та спецпідрозділів поліції в тому числі). Жодних спільних дій з місцевими військовими/поліцейськими під час демілітаризації миротворці не проводять на підконтрольній їм території. Вони, як правило, допускаються на територію значно пізніше (див. /blogs/perehidne-pravosuddya-na-balkanah-dosvid-reformy-sektoru-bezpeky/).

По-третє, запропонований механізм порушує пріоритет Генштабу ЗСУ у реалізації заходів із забезпечення національної безпеки і оборони Ст. 9 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Окремо слід звернути увагу і на досить дивне твердження авторів щодо неможливості знайти 20-40 тисяч миротворців для України (п.1 Етапу деокупації).

Адже за даними Департаменту миротворчих операцій ООН, на сьогодні пропозиція від держав по наданню миротворців перевищує попит, а тому проблем, щоб знайти необхідну кількість миротворців у будь-якому випадку не може бути. Більш того, миротворців з числа військового контингенту надають сили НАТО. Так, на сьогодні найбільша сукупна кількість миротворців виконує завдання по стабілізації ситуації в Демократичній Республіці Конго та складає: 15 381 військовослужбовців, 1345 поліцейських, 29 експертів та 219 осіб цивільного штату місії.

Громадяни України також мають знати, що процедура ООН передбачає наступний порядок дій. Після прийняття узгодженого політичного рішення в державу, в якій прийнято рішення запровадити миротворчу місію, надсилається т.зв. підготовча місія. Вона визначає потребу в цивільному, поліцейському та військовому контингентах, в залежності від мандата місії, затвердженого резолюцією ООН. На проведення такої оцінки уходить близько півроку і лише така підготовча місія визначає конкретну потребу в кількості миротворців.

Етап деокупації і реінтеграції

3. «В межах звільненої території силами органів юстиції України проводиться підготовка до виборчого процесу і подальшим проведенням місцевих виборів відповідно до українського законодавства»;

4. На території реінтегрованої ділянки відновлюється робота всіх державних інститутів і правоохоронних органів України»

Зазначені дії, залежно від мандату миротворчої місії ООН, можуть відбуватися виключно на розсуд керівництва місії (Високого представника Генсека ООН). Роль МВС та органів влади України у цьому процесі може бути консультативно-дорадчою.

Крім того, ці позиції викладені знов таки без визначення необхідних механізмів та ресурсів, що робить їх популістськими та слабко аргументованими.

5. «…поліпшення якості життя громадян на деокупованій території (створення робочих місць, зайнятість населення)». Тези, як й попередні, виглядають виключно декларативними з оглядом на те, що навіть на контрольованій території ці проблеми не вирішуються роками. Тож чи навряд вони зможуть бути вирішені навіть в двох визволених населених пунктах.

6. «Проводиться процедура гуманітарного розмінування раніше окупованої території»;

7. «Негайно проводяться роботи з усунення техногенних і екологічних ризиків».

Ці пункти також слід віднести до популістських декларацій, оскільки в Україні наразі відсутнє відповідне законодавче врегулювання процедури проведення гуманітарного розмінування. До того ж пункти викладені без реального уявлення щодо необхідних строків розмінування (не менше 50 років за поточними темпами) та при відсутності необхідної кількості фінансів та кваліфікованих виконавців.

8. «Запускається термінова програма перевірки і відновлення українських документів для всіх людей, які проживали ці роки на окупованій території… Ступінь перевірки цих людей повинна бути найвища,…»

Оскільки не розкрита суть програми перевірки та відновлення українських документів, то є підстави вважати, що така перевірка проводитиметься щодо всіх українських документів всіх осіб, що проживали на окупованій території. Тобто мова може йти не лише про документи, що посвідчують особу, а й документи, що стосуються реєстрації громадянського стану, освіти, права власності. Виникає декілька питань: скільки часу може зайняти така перевірка документів? чи доцільно взагалі перевіряти всі документи? чому, разом із документами, мають перевірятися люди? звідки Україна візьме стільки ресурсів, яких не вистачає для аналогічних процедур на мирних територіях?

10. «Проводиться робота над поверненням вимушено переміщених осіб»

Автори  сформулювали цей пункт досить незрозуміло, оскільки не пояснюють, як бачиться таке “повернення до покинутих через воєнні дії районів”. Чи має це бути виключно добровільний порядок і чи стосується таке повернення ВПО тільки до покинутих районів?

Нагадаємо, що за міжнародними стандартами повернення людей може відбуватися виключно добровільно, тобто раніше переміщена особа має прийняти поінформоване рішення. Повернення ВПО, крім того, відбувається лише за двох обставин: безпечність повернення (немає загроз від мін, залишків озброєнь та боєприпасів, забезпечені елементарні умови проживання тощо) і наявність гідних умов повернення (доступ до свого чи наданого державою житла, можливість забезпечити себе та свою родину; відновлена інфраструктура та ін.).

Не зрозуміло також, яким чином повернення ВПО має відновити довіру місцевого населення до інститутів влади України.

11. «Відновлюється участь громадян, які проживають на раніше окупованих територіях у виборах до центральних органів влади України, але не раніше, ніж через 3-5 років»

Положення досить дискримінаційне, оскільки таке обмеження в політичних правах не є ані пропорційним, ані необхідним задля досягнення мети – забезпечення безпеки. До того ж, якщо автори тексту пропонують прискорити участь ВПО у виборчому процесі, а сам виборчий процес буде відбуватися лише у декількох населених пунктах, то потенційний негативний вплив на результати виборів до центральних органів влади не може в цілому зашкодити результатам.

Документ в цілому носить декларативний та маніпулятивний характер, не пов’язаний з реальною практикою та роллю МВС та Національної поліції у пост-конфліктних суспільствах. Досить дивно виглядає директоріальна спрямованість вирішення проблеми конфлікту без чітко прописаної ролі міжнародних переговорів та відповідних угод, ролі Збройних Сил України та миротворчого контингенту як складових мирного врегулювання.

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Український інститут з прав людини

Фото обкладинки – Державна прикордонна служба України