Представник позивачів, юрист Роман Лихачов, заявляє, що разом і колегами веде близько двадцяти справ щодо компенсації зруйнованого житла у зоні бойових дій.

Село Сріблянка (Серебрянка) знаходиться за 35 кілометрів від лінії розмежування. До війни там мешкало 1111 мешканців. Сьогодні там лишилися здебільшого бідні пенсіонери.

Один з них, водій Олександр Гриценко, купив будинок у селі ще у 1982 році. «Домоволодіння в мене було досить немаленьке, тому я облаштовував все, щоб мої рідні жили в просторому місті, дихали чистим сільським повітрям, харчувались вирощеними на власному городі екологічно чистими продуктами», — пригадує він.

Коли розпочалася антитерористична операція, Сріблянка опинилася у зоні бойових дій. В будинок Олександра влучило декілька снарядів, і в результаті від нього залишилася тільки руїни.

«На тому місці, де ще вчора стояв двоповерховий будинок, літня кухня, гараж, сараї для худоби, на наступний день залишилась лише величезна купа цегли та брухту, — розповідає Олександр Гриценко. — Не збереглося нічого. Велика удача, що в момент попадання в будинок артилерійських снарядів, в будинку нікого не було. Хвала Богу, що ніхто з людей не постраждав».

Без даху над головою, жодних речей, з малими онуками на руках, родині Гриценків довелося орендувати житло та придбати хоч якісь найнеобхідніші речі. Сільрада зафіксувала факт знищення домоволодіння у відповідному акті. Постраждалі почали звертатися до органів влади на районному та обласному рівні, але жодної допомоги не отримали, оскільки, за їхніми словами, ніхто не може встановити, хто ж саме обстріляв будинок.

Схоже сталося і з житлом пенсіонерки Валентини Філіпенко, яка також мешкає у Сріблянці. Біля її квартири у розірвався снаряд. Від вибуху повилітали всі три вікна. Вибухова хвиля вибила міжкімнатні двері. Крім того, були пошкоджені меблі, побутова техніка, особисті речі, одежа, посуд та інше.

У 2016 році Олександр Гриценко та Валентина Філіпенко дізналися, що група юристів за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини надає безоплатну правову допомогу постраждалим від обстрілів на сході України. Вони склали та подали до суду позови про стягнення з держави Україна матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в селі Серебрянка.

Олександр Гриценко у своєму позові пояснив чому саме він позвався до української держави: «Наразі державою Україною мені не було надано іншого житла, шкоду за руйнування будинку не відшкодовано. Закон України „Про боротьбу з тероризмом“ у статті 19 передбачив, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов’язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи». Таку саму причину вказала і Валентина Філіпенко.

Сума позову Олександра Гриценка до Кабінету Міністрів України, Держаної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України та Національної гвардії України складає 605 256 гривень. Валентина Філіпенко вимагає від тих самих відповідачів 50 000 гривень. Крім того, позивачі просять звільнити їх від сплати судового збору, який складає певний відсоток від суми позову, і у випадку Олександра Гриценка є досить суттєвим: 6052 гривні. Підстава для звільнення від сплати цих коштів дуже проста: обоє пенсіонерів заробляють трохи більше півтори тисячі гривень на місяць і просто нездатні зібрати необхідну суму.

Юрист Чугуївської правозахисної групи, яка входить до УГСПЛ, Роман Лихачов каже, що наразі він разом із своїми колегами веде біля двадцяти подібних справ у суді. «Потенційно таких справ може бути десятки тисяч, — прогнозує він. — Адже житла зруйновано дуже багато, є села, де зруйновано геть все».

Роман Лихачов скаржиться, що відповідачі штучно затягують судовий процес. «До того ж жоден із суддів не хоче виносити перше рішення на користь постраждалих, — каже він, — адже це може спричинити небезпечний прецедент, після якого адвокати зможуть отримати додатковий надпотужний аргумент на користь клієнтів».

За словами юриста, ці справи будуть слухатися ще не один рік. А тим, хто сподівається на виграш у суді, він радить добре підготувати всі належні документи, які би доводили, що вказане у позові майно насправді належало позивачу і було зруйноване у ході проведення АТО. Останнє особливо важко, адже експерти-оцінювальники майна просто не хочуть їхати у села за декілька кілометрів від лінії фронту, бо цілком справедливо непокояться за своє здоров’я та життя.

Очевидно, що десятки тисяч позовів щодо компенсації за житло, зруйноване під час АТО, можуть просто зруйнувати фінансову систему України. Сподіватися на те, що ці витрати компенсує Росія, яка надсилає терористам боєприпаси, також наївно. Очевидно, наші законодавці, і насамперед, Кабінет Міністрів України, мають внести певні зміни у згаданий Закон про боротьбу із тероризмом. Якщо всю суму компенсації виплатити одразу неможливо, то запровадити, наприклад, якісь кредити або ж компенсацію видатків на комунальні послуги чи продукти першої необхідності, їжу.

Підготував Олег Шинкаренко спеціально для Лівого берега