Керівник аналітичного напрямку УГСПЛ Олег Мартиненко про досвід реформи сектору безпеки на Балканах.

Інституційні реформи, як гарантія неповторення конфлікту, є обов’язковим елементом перехідного правосуддя. Чималий обсяг таких реформ припадає на сектор безпеки та відповідно – на поліцейські підрозділи. Для країн колишньої Югославії реформа поліції була тим більш актуальною, оскільки поліцейські підрозділи приймали безпосередню участь у бойових діях, та відповідно – мали відношення до вчинених воєнних злочинів.

У ході війни збройні формування займалися низкою незаконних дій – від грабежу, викрадення та викупу, до торгівлі контрабандою. Частина збройних поліцейських формувань майже не відрізнялась від організованої злочинності. За оцінками ООН, наприклад, під час війни (1992-1995 рр.) 70% порушень прав людини в Боснії та Герцеговині можуть бути пов’язані виключно із поліцією.

Навіть після війни поліція в Республіці Сербській перешкоджала поверненню біженців з “інших” етнічних груп і уникала затримувати сербів, підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів. У Косово після конфлікту стан поліції був катастрофічним: багато поліцейських дільниць було зруйновано, відсутні офісні приміщення, поліція не була оснащена комунікаційними технологіями та мала дуже мало транспортних засобів.

Які напрямки реформи поліції стали пріоритетними?

Демілітаризація. Дуже часто невдачі нової поліції у постконфліктних районах трапляються саме від того, що нова поліція, як й стара, має парамілітарні форми роботи. Саме тому від самого початку у Хорватії, Косово, Боснії та Герцеговині під впливом миротворчих місій ООН був започаткований чіткий розподіл функцій між поліцією та військовими, навіть за умов масових безладь. Військові ніколи не мали брати на себе такі суто поліцейські завдання, як перевірки на дорогах, рейди та арешти.

У Східній Славонії (Хорватія) після військової перемоги хорватів місцеві сербські війська, включаючи поліцію, що вийшли з воєнізованих підрозділів під час війни 1991-1992 рр., були розформовані, а весь регіон демілітаризовано. Для зниження напруги в регіоні, за підтримки хорватських державних інституцій, місцевої сербської влади та ООН, була створена багатонаціональна поліція, яка складалася з 811 сербських, 815 хорватських офіцерів та 52 поліцейських з інших етнічних груп.

У Боснії та Герцеговині демілітаризація поліції вимагала наявності лише 1 гвинтівки (автомата) на 10 поліцейських та 1 пістолета на кожного поліцейського. З поліцейських підрозділів були вилучені усі гранати, гранатомети, міни, кулемети, броньовану техніку тощо. Враховуючи рекомендоване ООН співвідношення поліції та населення 1: 450, чисельність поліції в Боснії була скорочена миротворцями навіть більше – з 44 000 до 15 800 (2002 р.), тобто 1 поліцейський на 240 громадян. «Спеціальна поліція» (боснійський аналог полків поліції України спеціального призначення) була розформована, поліцейські пройшли перенавчання та сертифікацію під егідою миротворчої місії та були розподілені у спецпідрозділи нової поліції (антитерористичні групи).

Професійне навчання та відбір.

Після закінчення війни поліцейські Хорватії, пройшли додаткове навчання, 50% якого складала робота з населенням, діловий етикет та ділове листування, правила поліцейської роботи. МВС Хорватії відмовилося від підготовки поліцейських «фахівців на усі руки» та стало випускати виключно вузькоспеціалізованих спеціалістів. Це також дозволило частково вирішити проблему зниження політичного впливу на поліцію, коли офіцери могли просуватися політиками на посади незалежно від своєї спеціалізації.

У Боснії, окрім запровадження нових програм навчання, був розгорнутий процес сертифікації (переатестації) поліцейських з метою забезпечення якісного набору на посади. Таким чином з поліції мали бути звільнені ті, хто не відповідав міжнародним стандартам та був потенційно втягнутий у злочинну діяльність або порушення прав людини під час війни.

Сертифікація передбачала три етапи, на останньому з яких поліцейські мали скласти іспити з шести обов’язкових дисциплін: права людини, демократична робота поліції, правила дорожнього руху, основи управління, комп’ютерна підготовка, правоохоронна діяльність із залученням громадськості (community policing).

Боротьба з корупцією та деполітизація.

На жаль, ця частина реформування виявилася найбільш важкою у Боснії та Герцеговині. Не зважаючи на усі зусилля міжнародної спільноти та структурні зміни в поліцейських підрозділах, вплив політиків на дії поліції залишався надзвичайно високим. Так, під час масових протестів 2014 р. точилася тривала політична боротьба між лідерами ключових сил безпеки та поліцейськими підрозділами, метою якої було вирішення питання – який саме поліцейський орган повинен відповідати за контроль та координацію мітингів? В результаті таких тривалих суперечок мирні протести досить швидко обернулися на агресивні та масштабні зіткнення із поліцією.

Дослідження, проведені в 2007 році, показали, що громадяни Боснії та Герцеговини вважають поліцію є однією з найбільш корумпованих частин суспільства. У 2013 році 62% респондентів вважали, що поліція корумпована та 32% повідомили, що за останні 12 місяців вони давали хабар поліції. Констатувалося, що кримінальні кола підкупили працівників поліції та інших державних службовців, отримуючи від них інформацію про поточні кримінальні розслідування проти них.

Наданий огляд демонструє приблизний спектр завдань, які очікують поліцію України після завершення конфлікту, а також надають змогу оцінити перспективні напрямки консультативної роботи міжнародних інституцій в сфері реформи сектору безпеки. То ж постає питання  – чи будемо ми вже зараз враховувати досвід інших країн, аби бути більш успішними в процесі реформ?