30 січня 2015 року невідомі серед білого дня викрали Синельника Юрія Васильовича, на той час 55-річного самотнього киянина, власника 2-кімнатної квартири у столиці. Його схопили, натягнули на очі шапку та силою вивезли за межі Києва. Ще в дорозі у бранця відібрали паспорт і ключі від квартири.

Місце, де тримали Юрія досі не встановлене, як і особи злочинців. Сам він згадує, що це була віддалена хата у сільській місцевості. Там чоловіка протримали під замком майже півроку… як тварину на прив’язі прикутого ланцюгом до ліжка. Час від часу йому привозили таку-сяку їжу, якось змусили поставити підписи на чистих аркушах паперу.

 Тільки 8 липня виснаженого Юрія із зав’язаними очима привезли на околицю Києва і дозволили вийти з автомобіля. Чоловік зробив все як наказали: порахував до ста, зняв з очей пов’язку і попрямував пішки додому. 

Коли Юрій повернувся додому, то потрапити до своєї оселі вже не зміг – виявилося, що у квартирі живуть інші люди, які вважають себе законними власниками чужого житла. Власне тоді мотиви тривалого утримання в ізоляції стали йому зрозумілими.

 11 липня 2015 року Юрій звернувся з заявою про злочин до Деснянської поліції, яка відкрила кримінальне провадження № 12015100030008029 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України. Виглядало так, ніби слідство зосередилось на незаконному позбавленні людини свободи з боку неідентифікованих осіб, проте ніхто не збирався притягати до відповідальності достеменно відомих нотаріусів, які власне і здійснили державну реєстрацію права власності на чуже нерухоме майно за злочинцями, яких в народі іменують «квартирною мафією».

Залишившись без житла та засобів до існування, Юрій Синельник звернувся за правовою допомогою до юристів УГСПЛ. За словами керівника громадської приймальні київського офісу Спілки адвоката Олега Левицького, ведення цієї справи розтягнулося на багато років, працювали над нею в команді різні юристи, вона є багатокомпонентною та складною. Не дивлячись на грубі очевидні факти, підготувати цивільно-правову позицію по справі і сформулювати позовні вимоги було ой як не просто. Тому ми дуже задоволені рішенням суду першої інстанції. Будемо і надалі намагатимемось супроводжувати справу Юрія Васильовича, адже до остаточного рішення у ній ще далеко. Більше того, через певні хвороби і брак коштів на лікування наш клієнт практично осліп.

 30 серпня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва (суддя Коренюк А.М.) постановив Рішення у цивільній справі № 753/7798/18, яким фактично задовольнив позовні вимоги Синельника Юрія Васильовича, вирішивши: 

• Визнати довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Есталіною Анатоліївною … недійсною; 
• Визнати договір купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року, укладений між … недійсним;
• Витребувати у ОСОБА_4, та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 на користь  Синельника Юрія Васильовича.

 Дане рішення міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень. В його основі, як виглядає, висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної почеркознавчої експертизи від 23.12.2021 року за № 28052/28053/21-32.

Зазначеним категоричним висновком встановлено, що підпис від імені начебто Синельника Ю.В., який міститься у довіреності від 25 лютого 2015 року, складеній від його імені на ім`я Панасюка В.П., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстрованої в реєстрі за № 617, виконаний не Синельником Ю.В., а іншою особою. 

Зважаючи на вказаний висновок судової почеркознавчої експертизи, Дарницький райсуд вирішив, що така довіреність є недійсною в силу ч.ч. 3, 5 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, адже волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Оскільки Синельник Ю.В. не підписував цієї довіреності, яка є недійсною, то й договір купівлі-продажу квартири, який був укладений на підставі вказаної довіреності 14 травня 2015 року про продаж квартири, також є недійсним.

З’ясувавши це, а також те, що квартира нашого Юрія неодноразово перепродувалась, суд першої інстанції врешті постановив своє рішення про витребування належної позивачу Синельнику на праві власності квартири на його користь за правилом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України: власник має право витребувати своє майно у набувача, якщо воно вибуло із володіння власника поза його волею. Вважаємо дане рішення, і законним, і обґрунтованим. 

«За результатами судового розгляду справи лише у 2022 році вдалося довести вимоги позивача та підтвердити доказами обставини, викладені у позові. Ця справа відображає те, що іноді захищати права людей доводиться буквально протягом декількох років, – пояснює адвокат, правозахисник Сергій Мовчан, який був автором позовної заяви до суду у 2018 році. – Рішення Дарницького суду від 30 серпня цього року є першою цеглиною в процесі повернення квартири законному власнику».

 У нормальній – цивілізованій, правовій, благополучній країні подібна проблема цілком і повністю вирішується державою на рівні виконання своїх позитивних зобов’язань перед людьми, – наголошує адвокат Олег Левицький.

«У нормальній країні просто уявити собі чогось подібного неможливо. З точки зору перспективи розслідування, подібні справи не є складними. Оперативно виявити і припинити практику кожного «чорного нотаріуса» – прямий обов’язок Держави, як і здійснити справедливе відшкодування жертві порушення. Людину шість місяців тримають в лісі на ланцюгу, за цей час нотаріуси переписують її майно на злочинців, а жертві в поліції радять звертатися до суду з позовом, бо у неї, бачте, цивільно-правові відносини невідомо з ким. Наша правоохоронна система важко хвора. І з війною, ясно, навряд чи варто очікувати змін на краще», – додає адвокат. 

Всі ці роки Юрій живе то на вулиці, то у малознайомих людей. Сновигає, незрячий, навпомацки по вулицях Києва. То через камінь перечепиться, то лоба об стовпа розіб’є, як на головній фотографії до статті. Він є дійсним і правдивим власником 2-кімнатної квартири у столиці. Але заїхати до свого житла зможе лише після остаточного судового рішення в національних судах. Якщо воно, звісно, буде на його користь і якщо доживе…

Цей матеріал підготовлений Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки Фундації Чарльза Стюарта Мотта. Представлені тут погляди та інтерпретації не обов’язково відображають погляди Фундації; відповідальність за вміст несуть виключно автори та УГСПЛ.