7 липня 2010 р. Верховна Рада ухвалила в цілому Закон “Про судоустрій і статус суддів”, у версії, близькій до тої, що Президент Янукович в травні вніс до парламенту.  Деякі запропоновані нововведення викликали серйозну стурбованість, утім влада поспішила всіх заспокоювати, обіцяючи звернутися до Венеціанської комісії Ради Європи, та врахувати її зауваження.

На тлі довгої дороги судової реформи в Україні в нікуди, зокрема й за тих самих нардепів, відверто вражає поспішність, з якою прийнято законопроект у другому читанні та в цілому, нібито після отримання напередодні якихось – не оприлюднених – зауважень окремих членів Венеціанської комісії щодо тексту, підготовленого до другого читання.  В політичній волі коаліції до оперативного впровадження змін, вочевидь, можемо не сумніватися.  Втім, чи маємо підстави говорити про судову реформу, – це інше питання.

Закон, ухвалений 7 липня, містить всі потенційні загрози незалежності суддів та порушення Конституції, які піддано критиці українськими фахівцями, співдоповідачами Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) та іншими. Тому вкрай важливо, аби Гарант Конституції його не підписав, принаймні до оприлюднення висновку Венеціанської комісії, та отримання відповідей на цілку низку запитань щодо не врахованих зауважень та причин, з яких вирішено не дочекатися офіційного висновку європейських експертів.

Без незалежної судової влади годі й думати про демократичний розвиток та економічне процвітання України. Грубо кажучи, ніхто не захоче вкладати гроші в державу, чиї судді безмовно ухвалюють комусь потрібні рішення та служать політикам, а не справедливості. За останній місяць Президент проігнорував заклики з боку Асоціації українських банків, медійників і правозахисників заветувати Закон «Про захист персональних даних», який матиме вкрай негативні наслідки для розвитку економіки та свободи слова.  Наслідки набуття чинності деяких нововведень Закону „Про судоустрій і статус суддів” мали би ще згубніші наслідки.

Найбільш непокоять положення про підготовку, підбір та притягнення до відповідальності суддів і в зв’язку з тим розширення повноважень Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Ігор Коліушко та Роман Куйбіда з Центру політико-правових реформ проаналізували блискавично прийнятий законопроект. Вони вказують на тривожну невідповідність європейським стандартам нової системи підготовки суддів. Про інститути (факультети) підготовки професійних суддів при вищому навчальному закладі IV рівня акредитації ясно лише те, що вони будуть підпорядковані Міністерству освіти. Це не відповідає європейським стандартам та суперечить конституційному принципу розподілу влади, оскільки міністерство, як складова виконавчої влади, не можна вважати незалежним органом. Зміна ще дивніша, бо вже є  Академія суддів (за новим Законом – Школа суддів), яка відповідно до європейських стандартів є автономною і функціонує під контролем судової влади для спеціальної підготовки кандидатів у судді.

Автори згаданого аналізу пишуть, що „турбує те, що конкурс будуть проводити „за участю спеціалізованих навчальних закладів”, що суперечить ідеї про те, що той, хто навчає, не повинен оцінювати, інакше працюватимуть суб’єктивні чинники”.  Ця новація збільшує можливості як для політичного тиску, так і для елементарної корупції.  Тим часом, досі відсутній конкурс для просування судді по службі та не визначено критеріїв, за якими суддів добиратимуть до судів вищого рівня.  Тобто, хтось вирішує, що саме один суддя, а не інший, має потрібні риси, навички та кваліфікацію.  Хто саме це визначає та як вимірюється „потрібність” – не нам дано знати.

У своїй інформаційній записці за результатами візиту до України в червні співдоповідачі ПАРЄ вказують на важливість отримання висновку Венеціанської комісії щодо законопроекту про судоустрій (та й щодо закону про Вищу раду юстиції).  „Прискорений темп подання та проходження цього законопроекту викликає деякі запитання та сумніви, зокрема й з огляду на низку потенційно політично вмотивованих положень”.  Вони згадують про значне скорочення повноважень Верховного Суду, „який нині очолює людина, яку вважають близьким соратником блоку Юлі Тимошенко”, та розширені повноваження Вищої ради юстиції.  Висловлюють стурбованість з приводу недавнього призначення Президентом Валерія Хорошковського, Голови СБУ та власника „Інтеру”, членом Вищої ради юстиції, „незважаючи на потенційний конфлікт інтересів, оскільки СБУ відповідальна за розслідування та обвинувачення проти суддів в Україні”. 

Не зайве нагадати, що п. Хорошковський не має „ані вищої юридичної освіти ані стажу роботи в галузі права не менше десяти років”, як того вимагає Закон „про Вищу раду юстиції”, проте всі заклики відмінити це доволі дивне призначення виявились марними. Розширена роль цього органу також не відповідає Конституції.

Якщо новий закон набуде чинності, два органи отримають значний вплив на призначення, звільнення та просування по службі суддів в Україні. За словами авторів згаданого аналізу, „Вища кваліфікаційна комісія суддів отримала широкі повноваження щодо формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності. Не виключено, що за прикладом Вищої ради юстиції розпочнеться жорстка боротьба за посаду кожного її члена. … Очевидно, впливу нової влади на формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів не уникнути.  Це дає можливість припустити, що Вищу кваліфікаційну комісію при певних маніпуляціях з підбором її членів можна буде використовувати для добору „потрібних” суддів та розправи над „невигідними” суддями”.

А де судді ухвалять „не ті рішення”, буде чимало можливостей для притягнення їх до відповідальності, а такими можливостями знову розпоряджатимуться Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів.  Адже ухвалений закон різко скорочує строки розгляду справ. Для тих, хто пам’ятають судову тяганину протягом поколінь відомого роману Діккенса „Холодний дім”, чи мають власний сумний досвід, це може видаватися повним позитивом.  Але ж за відсутності якісної правової допомоги, це може взагалі позбавити багатьох малозабезпечених людей права на оскарження судового рішення.

Як відомо, головними причинами прострочених термінів є фінансові труднощі судів та перевантаження суддів.  Втім, немає підстав припускати, що йдеться про порожні декларації. Адже дисциплінарні засоби є цілком реальними, а якщо суддя ухвалить „непотрібне” рішення, не так важко собі уявити, як порожні слова зможуть перетворитися на найефективнішу зброю.

Завжди знайдеться чимало форм зброї проти суддів, і відповідно проти всіх українців та інших зацікавлених в справжній та незалежній судовій владі.  З тієї та інших причин українська громадськість закликає Президента цей закон заветувати.  Вже відгукнулися й небайдужі люди за кордоном. Просимо всіх нам допомогти пояснити владі, що будь-які зміни до судової системи та статусу суддів мають відповідати демократичним стандартам безсторонності суду.