„Кожен має право на свободу та особисту недоторканість…”

Ст. 5 Конвенції про захист прав людини

 та основоположних свобод

 

Відповідно до Закону України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей[1], в системі органів внутрішніх справ передбачено створення спеціальних установ для дітей – приймальників-розподільників для дітей (ПРД). Цим Законом також визначені категорії дітей, які можуть бути доставлені до ПРД на термін до 30 діб, обмеження щодо поміщення дітей та права посадових осіб. На даний час в системі МВС функціонують 18 ПРД.

 

Як свідчать статистичні дані[2], у 2009 році до приймальників-розподільників для дітей було поміщено 1034 підлітка, в т.ч. 347 дівчат. Майже 68,5% перебували у розшуку як безвісті зниклі. Найбільше до приймальників-розподільників було доставлено дітей у віці від 14 до 16 років – 42,5%. Із загальної кількості доставлених – 90,5%  є учнями загальноосвітніх навчальних  закладів, 37,7% – діти, позбавлені батьківського піклування, а ще 24,6%  – діти-сироти.

 

Процедура поміщення дітей до ПРД визначена наказом МВС України від 13.07.1996 №384, яким було затверджено Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх[3] . Зокрема, підставою     для     поміщення     неповнолітніх у приймальник-розподільник є:

– постанова  органу  дізнання,  слідчого,  санкціонована прокурором,  або  постанова  суду для неповнолітніх,  які вчинили у віці від 11 до 14 років суспільно-небезпечні діяння,    

– ухвала суду про те, що конкретна особа направляється у спеціальні установи для неповнолітніх,

– постанова,   затверджена   начальником    (або    його заступником)  міськрайвідділу  внутрішніх справ для неповнолітніх, які самовільно   залишили  спеціальний  навчально-виховний заклад, де вони перебували.

 

У лютому 2007 року до статті 7 Закону України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей були внесені зміни (Законом  N 609-V від 07.02.2007), а саме доповнено ще однією категорією дітей, які можуть бути доставлені до ПРД – це ті, що перебувають у розшуку. Проте, процедура і підстави поміщення цієї категорії дітей не були визначені. Генеральна прокуратура України у листі від 18.06.2009 №7/3-49 вих.–09 надала роз’яснення щодо підстав поміщення неповнолітніх до ПРД. Так, підставою для поміщення до ПРД неповнолітнього, який перебуває у розшуку, обов’язково є наявність заведеної у встановленому порядку оперативно-розшукової справи. Якщо справу не заведено, дитина, яка перебуває без належного догляду має поміщуватися до притулку для дітей чи іншого дитячого закладу соціального захисту.

 

Нажаль, на сьогодні, в Україні мають місце випадки, коли посадовими особами органів внутрішніх справ не забезпечується дотримання прав дітей, які направляються до спеціальних установ. Дітей позбавляють свободи за допущені порушення правил внутрішнього розпорядку, що виявилися у залишенні території місць навчання або перебування  без відповідного дозволу адміністрації, що не потребує заведення спеціальних оперативно-розшукових справ  категорії „Розшук” з боку територіального органу внутрішніх справ.  Декілька прикладів, що мали місце у 2009 році:

 4 червня до Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області з Вільнянської центральної районної лікарні надійшла заява про те, що без відома адміністрації, лікарняний заклад залишив неповнолітній Б.,   03.05.1998 р.н. На підставі цієї заяви, працівниками відділення кримінальної міліції у справах дітей заведено оперативно-розшукову справу. Наступного дня хлопчика було знайдено за місцем проживання у своєї матері, не позбавленої батьківських прав, та поміщено до приймальника-розподільника для дітей  ГУМВС України в Запорізькій області

8 липня на підставі постанови начальника Апостолівського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 08.07.2009 (тобто в той же день) поміщена до приймальника-розподільника для дітей неповнолітня Є., 1992 р.н. Інформація про залишення місця проживання зареєстрована у ЖРЗПЗ 08.07.2009, постанова про заведення ОРС „Розшук” від 08.07.2009, дитина розшукана та затримана 08.07.2009. За матеріалами справи Є. повернута  матері 02.08.2009 ;

29 серпня в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області працівниками міліції за місцем мешкання батьків, позбавлених батьківських прав, була затримана К.., 1995 р. народження, яка 24.08.09 р. без будь-якого дозволу залишила Пологівський притулок для дітей.  В своєму поясненні неповнолітня розповіла про причину залишення притулку – бажання поїхати додому, де на протязі 4-ох днів допомагала батькам по господарству. В день затримання її поміщено до приймальника-розподільника для дітей.

 

Це так звані „статусні” покарання, тобто такі, за яких неповнолітні можуть бути покарані за проступок, скоєння якого дорослою людиною не тягне за собою юридичної відповідальності й, відповідно, покарання, не повинні існувати, як на рівні законодавчо закріплених норм, так і в практиці превентивного виховання, про що зазначалося в альтернативній доповіді про права людини, підготовленій Українською Гельсінською спілкою з прав людини ще у 2006 році[4].

 

За відсутності відповідних судових рішень, передбачених міжнародними стандартами та Конституцією України, підставами для поміщення дітей до 30 діб в приймальники-розподільники для дітей, які можна вважати місцями тимчасового позбавлення або обмеження свободи, нажаль й досі залишаються копії постанов про заведення оперативно-розшукових справ, а також відповідні  постанови органу дізнання, затверджені начальниками територіальних органів внутрішніх справ.

 

Аналіз міжнародних правових документів таких як  Загальна Декларація прав людини[5], Конвенція ООН про права дитини [6], Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод  дає підставу вважати  поміщення дитини до спеціальної установи як позбавлення свободи. У даному випадку поняття „позбавлення свободи” розглядається не як вид покарання – „позбавлення волі”, а саме як позбавлення (обмеження) певного права людини на ті чи інші дії (пересування, не залишати певного місця, території і т.п.). Адже свободу можна розглядати як закріплене в конституції або іншому законодавчому акті можливість визначеної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання). Категорія „свобода” близька до поняття „право” в суб’єктивному сенсі, але останнє передбачає наявність більш чіткого юридичного механізму для реалізації та як правило відповідає обов’язку держави чи іншого суб’єкту здійснювати будь-які дії (наприклад надати роботу у випадку реалізації „права на працю”).

 

Зокрема відповідно до підпункту d пункту 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  допускається „затримання неповнолітньої особи на підставі законної постанови для виховного нагляду” або „її законне затримання з метою до провадження його до компетентного судового органу”. У Конвенції термін „неповнолітня особа” має автономне значення і розповсюджується на осіб, яким ще не виповнилося 18 років.

 

Важливою є практика Європейського суду з прав людини в контексті цієї проблеми . Так, в рішенні Курт проти Турції (28.05.1998) Європейський суд постановив „… будь-яке позбавлення свободи повинно здійснюватися не тільки відповідно з основними процесуальними нормами національного права, але також відповідати цілям ст. 5, тобто захищати людину від свавілля влади”.

 

Законом України від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Верховна Рада України надала згоду на обов’язковість для України цих чинних міжнародних договорів і вони, згідно з ч 2. ст. 8 Конституції України, є частиною національного законодавства України. Національні суди України використовують також у своїй правоінтерпритаційній діяльності щодо прав і свобод людини та їх гарантій принципи, методи, правила тлумачення конвенційних норм, які вироблені Європейським судом з прав людини. Відповідно до ст. 32 вказаної Конвенції зі змінами, внесеними Протоколом № 11 до неї, питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї віднесені до компетенції Європейського суду з прав людини.

 

Водночас слід зазначити, що у 2006 році Верховною Радою прийнятий Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини[7], який передбачає впровадження  в  українське  судочинство та адміністративну  практику європейських стандартів прав людини, дозволяє національним судам всіх інстанцій застосовувати при розгляді справ як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського Суду.

 

Отже на даний час можна констатувати, що процедура поміщення до приймальників-розподільників для дітей тієї категорії підлітків, які перебувають у розшуку як безвісті зниклі не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона здійснюється всупереч стандартам і процедурам виписаним в ст. 5 Конвенції. Саме тому за ініціативи Міністерства юстиції на розгляд Верховної ради був внесений законопроект[8] №4449 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поміщення дітей до приймальників-розподільників для дітей, який стосувався процедури поміщення дітей до ПРД, який прийнятий у першому читанні 16 лютого 2010 року. Будемо мати надію, що відповідний Закон найближчим часом  буде прийнятий, що стане новим дієвим кроком України по виконанню Конвенції ООН про права дитини.

[1] Доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=20%2F95-%E2%F0

[2] Звіт про роботу підрозділів кримінальної міліції у справах дітей у 2009 році. / Форма     1-НП, затверджена наказом МВС України від 16.01.2008 №16 за погодженням з Держкомстатом.

[3] Зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09.08.1996 за N 434/1459

[4] Доступ до ресурсу: ( http://helsinki.org.ua/index.php?id=1150957520)

[5] Доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015

[6] Доступ до ресурсу:  http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021&myid=4/UMfPEGznhhE4h.ZiBkAeAyHdlqksFggkRbI1c

[7] Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 30, ст.260 доступ до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3477-15

[8] Доступ до ресурсу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=35168