Бурхлива реакція, яку викликало створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через недержавні організації, що існують на гранти іноземних держав, добре обґрунтована історичним досвідом пострадянського суспільства. Пропонуємо вам деякі поради, які будуть корисними при застосуванні до вас цієї постанови.

Поки що не було надано з боку парламентаріїв ніяких переконливих гарантій того, що “дослідження” парламентської комісії не перетвориться у чергове “полювання на відьму”. Ні формулювання відповідної постанови, ні спосіб визначення предмету дослідження не дають можливості аналізувати його за критеріями, що застосовуються до законодавчих актів, тому що він цілком позбавлений таких ознак, як правова визначеність. Але досвід підказує, що саме така “законодавча протоплазма” надає безліч можливостей для масового виходу правоохоронців та інших владних органів за межі своїх повноважень.

Тому не заважить проаналізувати можливий перебіг подій після того, як Тимчасова комісія почне активну працю, та сформулювати можливі заперечення проти занадто завзятих дій “оборонців” від “закордонного втручання”.

 

З самого початку два зауваження загального порядку.

По-перше, постанова Верховної Ради надає Тимчасовій слідчій комісії повноваження “залучати відповідні державні установи для отримання необхідної інформації”. Хоча практично усіма медіа таке повноваження асоціюється з залученням правоохоронців та інших силових відомств, але насправді силовиків навряд чи можна вважати “державними установами”.

Стаття 83 § 3 нового Цивільного кодексу, де міститься, здається, єдине законодавче визначення “установи”, називає установою “організацію, створену однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна”. Тобто правоохоронні та інші органи влади ніяк не є “установами”, оскільки вони безумовно діють під безпосереднім керівництвом своїх, умовно кажучи, “засновників”, є “системами органів” і діють за рахунок державного бюджету.

Наприклад:

“Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади” (ст. 1 Закону “Про міліцію”).

“Прокуратура України складає єдину систему” (ст. 121 Конституції).

“Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення” (ст. 1 Закону “Про службу безпеки”)

Тобто, за літеральним змістом закону будь-який з цих органів не може залучатися з метою “отримання інформації” для потреб Тимчасової слідчої комісії.

Але може статися, що загроза закордонного втручання додасть державі “гнучкості” у тлумаченні поняття “державний орган. Тоді можна висунути інший аргумент:

 

По-друге

, відповідно до частини другої статті 19 Конституції, “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

Запит Тимчасової комісії щодо отримання будь-якої інформації від будь-якого суб’єкта, за усієї поваги до парламентської комісії, не є достатньою підставою для втручання органа державної влади у будь-яку діяльність у будь-якому вигляді. Орган державної влади повинен діяти лише тоді, коли його власна оцінка обставин надає йому підстави діяти тим чи іншим чином. Він має діяти за власним рішенням та у межах саме йому (органу) наданих повноважень. Діяльність Тимчасової слідчої комісії не є підставою для розширення кола цих повноважень. Тому дії органу, які виходять за межі його повноважень, або здійснені без підстав, зазначених у законі, або на порушення встановленого порядку є незаконними.

 

Можливо, ці два аргументи не переконають “піклувальників про державні інтереси” відмовитися від їхніх намірів.

Але з цих міркувань випливають два важливі висновки:

1. ставитися до будь-якої перевірки, що здійснюється за дорученням Тимчасової комісії, треба як до звичайної перевірки контролюючого органу.

2. саме цей “перевіряльник”, а не Тимчасова слідча комісія є належним відповідачем у разі оскарження його дій, навіть якщо ці дії ініціювала Тимчасова слідча комісія.

 

Звідки – перша порада: домовитися з адвокатом чи юридичною фірмою, які спеціалізуються у галузі так званої “безпеки бізнесу” та мають досвід компетентного протистояння настирливим, але не завжди законних зазіханням “перевіряльників”.

Якщо ж з якихось причин у вас немає такої юридичної підтримки, декілька порад вам не завадять.

Уважно вивчить межі компетенції того органу, який здійснює перевірку. Ці межі не завжди ясно визначаються у законі, але їх можна вивести з тих статей, де йдеться про мету та завдання діяльності органу, про його права та обов’язки.

Також уважно поставтеся до усвідомлення процедури, якої має дотримуватися цей орган до того, як почнеться перевірка, під час перевірки, та по її закінченні.

До можливої перевірки:

Приведіть до ладу вашу документацію, позбавтеся від зайвої, яку ви не зобов’язані зберігати (вивчить Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затверджений наказом Головархіву України від 20.07.98 N 41).

Враховуючи досвід московського офісу Фонда Сороса, попіклуйтеся про персональні дані та довірену вам конфіденційну інформацію. По можливості передайте її знайомому адвокатові на зберігання, заключивши з ним відповідну угоду. Адвокат володіє більш надійними гарантіями збереження конфіденційної інформації.

Зробіть архівні копії електронної інформації з ваших комп’ютерів, щоб бурхлива активність перевіряльників не позбавила вас матеріалів, на які ви витратили багато часу, а може й можливості працювати далі.

Приготуйте журнал реєстрації перевірок.

Під час перевірки:

Як тільки до вас з’явилися особи, які стверджують, що мають намір здійснити перевірку, запропонуйте їм розписатися у журналі реєстрації перевірок. Якщо вони відмовляться, ви маєте право не допускати їх.

Впевнитись у їх особі та повноваженнях. Запишіть їхні прізвища, посади та назву органу.

Впевнитись, що вони маються відповідне доручення на перевірку.

Зателефонуйте керівникові організації та ще раз пересвідчиться, що прибулі особи дійсно діють на підставі відповідного доручення.

Перевірка не означає, що перевіряльники мають право вештатися, де їм завгодно. Надайте їм умови для роботи, але контролюйте їх пересування.

Записуйте усі дії перевіряльників, усі документи, які ви надаєте ним. Деякі адвокати радять складати протокол за участю співробітників вашої організації.

Завжди аналізуйте запитання або прохання, перш ніж відповісти або надати ті чи інші документи. Не бійтеся пошитися у дурні (а перевіряльники, насправді, будуть здіймати очі догори, щоб показати вам, що це саме так). Частіше усього запитання: “А чи зобов’язаний я про це казати (це надавати)?”, “А яким законом (статтею, пунктом) це передбачено” – заставлять замислитися самих перевіряльників. Так що питайте побільше, відповідайте поменше.

Після перевірки:

Перевірте, чи всі документи, що ви надавали перевіряльнику, вам повернули. У вас повинні залишитися усі документи, що були до перевірки, або певний документ, який свідчить, що документ був вилучений перевіряльником (потім проаналізуєте, чи законним було вилучення, але вимогу надати документ про вилучання заявляйте без роздумів).

У разі вилучення фінансової звітності, вам мають залишити копії фінансових документів. Вимагайте цього й ретельно перевіряйте кожний папірець.

Уважно проаналізуйте складений акт та усі дій перевіряльників. Якщо ви ще не залучили юриста, зараз саме час це зробити.

Оскаржуйте будь-які дії або висновки, які ви вважаєте незаконними та необґрунтованими, до суду або до вищого за рівнем органу. Навіть якщо ви програєте у певному випадку, стратегічно ви все одно виграєте. Наступного разу перевіряльнику не спаде на думку до вас завітати без вагомих підстав.

 

Нормативні документи, які корисно вивчити:

Конституція України (особливо статті 19 та 63)

Закон “Про об’єднання громадян”

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність”

Закон “Про міліцію”

Закон “Про підприємництво”

Закон “Про державну податкову службу в Україні”

Закон “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”

Закон “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”

Закон “Про підприємства в Україні”

Указ Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня 1998 року

Указ Президента “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 3 лютого 1998 року.

Постанова КМ “Про утворення державної служби боротьби з економічною злочинністю” від 5 липня 1993 р. N 510

Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок Державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затверджена наказом КРУ від 26 листопада 1999 р. N 107

Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів Державної податкової служби України у підприємств, установ та організацій документів, що свідчать про приковування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів, затверджена наказом ДПАУ від 1.07.1998 р. N 316

Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 р. N 110від 1.07.1998 р.

Порядок координацій проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами, затверджений постановою КМУ від 15.10.2003 р.

Харківська правозахисна група

Від Рупору: Також зазначимо, що Постанова Верховної Ради України містить і інші правові норми, що роблять цей документ більше популістичним (в кращих традиціях авторів), ніж практичним до застосування.

Зокрема, слід врахувати, що Постанова стосується тільки коштів, які надходять від іноземних держав (частіше їхніх посольств). Тобто більшість приватних фондів (МВФ, NED тощо) чи грантів міждержавних організацій (Ради Європи, Європейської Комісії, ООН тощо) не є предметом перевірки.

Також цікавим є те, що законодавством України не заборонено жодній громадській організації займатися політичною діяльністю. Існує тільки певні обмеження щодо фінансування політичних партій. Тому, власне кажучи, шукати немає чого, бо така діяльність є правомірною за будь-яких обставин і відповідно не може тягнути за собою жодних негативних наслідків. То ж який сенс перевіряти наперед визначену законну діяльність?

В будь-якому просимо нам повідомляти про випадки перевірки. Вважаємо, що разом ми зможемо обрати ефективнішу стратегію взаємодії в таких обставинах.