4 серпня 2022 року Міжнародна амністія (МА) випустила заяву «Україна: Бойова тактика українських військових ставить під загрозу цивільних». Вона ґрунтується на дослідженнях, проведених з квітня 2022 року й містить аналіз використання Збройними силами України (ЗСУ) цивільних об’єктів, а також дії влади щодо забезпечення безпеки цивільних відповідно до міжнародного гуманітарного права.

Заява не має посилання на більш докладний звіт, що наводив би більше інформації щодо методології дослідження, об’єму зібраних матеріалів чи проведених інтерв’ю,  а також більш детальної інформації щодо зібраних фактів. У заяві часто є посилання на певні докази, наприклад, супутникові зображення, аналіз зброї, інтерв’ю та інше, що не оприлюднюється. Тому ми припускаємо, що детального звіту на сьогодні не існує. Хоча до уваги, очевидно, потрібно брати також інший звіт Міжнародної Амністії, оприлюднений 13 червня «Україна. Кожен може померти кожної хвилі: невибіркові атаки російських військових у Харкові», оскільки він теж згадується в заяві.

У загальному ми маємо відзначити, що оприлюднення заяви без докладного звіту, наведення зібраних доказів чи взагалі без будь-яких інших підтверджуючих матеріалів, закладає раціональний сумнів у обґрунтованості заяви, належності зібраних доказів, а також обґрунтованості висновків і звинувачень. Ми не ставимо під сумнів правдивість оприлюднених цитат чи фактів, однак для висновків і обвинувачень із заяви потрібно було дослідити багато іншої додаткової інформації, про що немає ніякої навіть згадки у заяві МА.

Щодо зобов’язань держав відповідно до міжнародного гуманітарного права (МГП)

МА стверджує, що українські військові створюють військові бази у населених житлових районах, зокрема, школах та лікарнях, чим перетворюють цивільні об’єкти на легітимні військові цілі. Додатково стверджується, що українські війська завдавали ударів з населених пунктів і в подальшому це призвело до російських ударів в тому числі по цивільним об’єктам. Також стверджується, що держава не виконує своїх зобов’язань по евакуації і що вживаються неналежні заходи по захисту цивільних.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) проводить розрізнення між цивільними особами та військовими й покладає на державу обов’язки вести воєнні дії таким чином, щоб за можливості забезпечувати максимально можливий захист цивільних. Евакуація, попередження про небезпеки, будівництво укриттів, поширення інформації та попереджень, охорона цивільного майна, вжиття інших запобіжних заходів є прикладами таких заходів. Також військові мають уникати ситуацій використання цивільних об’єктів, оскільки це перетворює їх на легітимні військові цілі. Однак, вжиття тих чи інших заходів залежатиме від багатьох чинників, зокрема, об’єктивних можливостей держави та військових, наявності ресурсів, аналізу наявних загроз, наявності альтернативних дій для військових, що могли б принести меншу шкоду, тактики атакуючої сторони і тп. 

Таким чином, щоб звинувачувати когось у невиконанні цих положень МГП, необхідно докладно вивчити багато обставин у кожному конкретному випадку. 

Окремо варто зазначити, що відповідно до міжнародного гуманітарного права використання шкіл військовими не є прямо забороненим. Використання військовими цих об’єктів робить ці будівлі легітимними військовими цілями, що може ставити під ризик цивільних, а також подальше використання будівель. Однак нелегітимність використання військовими цивільних приміщень, навіть шкіл чи лікарень, без наявності в них цивільного населення, взагалі є доволі дискусійним питанням у міжнародному праві. На сьогодні існують лише рекомендації щодо цього питання, однак їхнє виконання залежить від аналізу багатьох інших обставин, зокрема, питання аналізу можливого заподіяння шкоди. 

На жаль, ми не побачили в заяві МА аналізу всіх важливих чинників, що впливають на вирішення того, чи було в оприлюднених випадках порушення МГП. 

Щодо виконання Україною своїх зобов’язань відповідно до МГП

Чи наявна тактика ЗСУ, що ставить під загрозу цивільних

Заява наводить приклади опитування людей та дослідження у трьох областях України: Харківській, Донецькій та Миколаївській і наведено один випадок в Одесі. 

Одразу зазначимо, що звіт МА від 13 червня про обстріли Харкова не містить інформації про постійне використання українськими військовими цивільних об’єктів, в тому числі шкіл та лікарень. У заяві ми не побачили суттєвих фактів, котрі б змінили висновки, що були надані МА в тому звіті. Також ми не побачили там інформації про небезпечні для цивільних тактики українських військових. Про це також повторюється і у заяві МА.

Це ставить під сумнів загальний висновок заяви МА про існування спеціальної тактики ЗСУ по використанню цивільних об’єктів. Якщо дослідники самі визнають, що це не стосується щонайменше Харківської області, то навряд узагальнення про цілеспрямовану тактику ЗСУ можна вважати точним твердженням на прикладі дослідження лише двох областей.

Загалом, при дослідженні подібних порушень кожного разу важливо з’ясувати конкретний намір військових у цій ситуації (намір використання цивільних у якості щита), чи надавалася інформація цивільним, чи пропонувалося їм евакуюватися чи така евакуація заборонялася тощо. До сьогодні українські правозахисники мали інформацію лише про одиничні випадки, де б українські військові навмисно створювали перешкоди для евакуації чи намагалися використати цивільних у якості щита.

Також важливо з’ясовувати можливості альтернативних дій з боку військових. Просте згадування, що можна вивести війська з міста, нагадування про ліс поруч є недостатнім, оскільки ці альтернативні кроки повинні передбачати спроможність чинити спротив агресивній війні.

Також важливо розуміти наслідки окупації для цивільних. Випадки масових вбивств, катувань, зникнень цивільних на окупованих територіях вимірюються тисячами. За таких умов, при оцінці наслідків окупації, захисні дії в межах населених пунктів є чи не єдиною можливістю захистити цивільне населення від вчинення проти них численних міжнародних злочинів. Очевидно, що за такої ситуації необхідність збереження в цілісності цивільних об’єктів та забезпечення права на освіту виглядають не як пріоритетні цілі, оскільки пріоритетами є збереження життя та захист від вчинення міжнародних злочинів з боку збройних сил РФ. 

Окремо зазначимо щодо використання військовими шкіл та лікарень.

Можемо навести, як приклад, більш системне дослідження, ніж вибіркове опитування людей – дослідження ЛОПЦ «Альтернатива», що підготувала звіт про руйнування медичних закладів з лютого по кінець травня 2022 року. За їхніми даними, вони зафіксували 65 фактів обстрілів російськими військовими закладів охорони здоров’я на території України. При цьому організація не виявила жодного випадку присутності військових у цих лікарнях. А тим більше, відсутня інформація про наявність військових баз на території лікарень.

У інших випадках в заяві МА згадується присутність військових у 22 з 29 відвіданих шкіл. Це не зазначається, але очевидно, що ці школи були абсолютно порожніми. Як ми вже згадували, саме по собі їхнє використання не є порушенням МГП і для висновків щодо практики необхідно дослідження додаткових обставин. Однак МА не наводить більше жодної додаткової інформації. При оцінці для нас очевидно пріоритетними є збереження життя цивільних та військових, захист території від агресії, що може призвести до більш катастрофічних наслідків, навіть попри можливі руйнування окремих цивільних об’єктів.

У Бахмуті, відповідно до заяви, військові використовували університет, після обстрілу якого загинуло 7 солдатів. Однак цю інформацію теж не можна вважати порушенням МГП, оскільки там не було цивільних, цивільні не постраждали і незрозуміло, чи були альтернативні варіанти розміщення військових.

МА робить висновок, що саме розміщення військових призводить до обстрілів цивільних об’єктів. Однак для такого загального висновку доцільно аналізувати більше інформації, що в заяві ніяк не робиться.

Наприклад, у тому ж Бахмуті, військові за наказом трималися на відстані від шкіл. У цих школах не відбувалося навчання, а іноді роздавалася гуманітарна допомога місцевою владою. Однак, на сьогодні з 14 шкіл пошкодженими обстрілами збройними силами РФ є 12 шкіл.

Ось як описує ситуацію в Краматорську місцевий правозахисник: «…було пошкоджено 2 школи і в них не було військових. Знищено повністю одне крило школи № 15, де знаходився спортивний зал і їдальня; знищена половина будівлі школи № 23. Жодних військових, військової техніки там не було.»

Схожа картина спостерігається практично у всіх населених пунктах у зоні активних бойових дій чи на відстані до 20 км від лінії розмежування. Це пояснюється тактикою російських збройних сил, котрі атакують невибірково всі населені пункти, незалежно від присутності чи наявності військових. У результаті багато сіл та міст Луганської та Донецької області є знищеними чи пошкодженими на 70-90 %. 

З огляду на це, твердження про те, що тактика ЗСУ провокує обстріли цивільних об’єктів є малоаргументованою і не враховує специфіку наступальної тактики ЗС Росії. У принципі це було якраз чудово показано у звіті МА від 13 червня щодо обстрілів Харкова, але ці висновки чомусь не потрапили до заяви МА.

При цьому у більшості прикладів не аналізується, яким саме чином ЗСУ може здійснювати захист населених пунктів, якщо вони будуть повністю виведені з них? Чи є альтернативні місця розміщення військових? Яка шкода наноситься при цьому, і що робиться, щоб її уникнути?

Вжиття заходів для захисту цивільних

МА у заяві звинувачує ЗСУ в неналежному захисті цивільних осіб, однак ми знову не побачили важливих доказів та аргументів, окрім слів окремих опитаних осіб. Видається, що для загальних висновків цього явно не достатньо.

Так, за офіційними даними за квітень-травень 2022 року з Донецької області було евакуйовано практично ¾ цивільного населення: у лютому населення області складало близько 1 млн 670 тис, залишилося близько 400 тис. Так, у Краматорську з 200 тис залишилося близько 40 тис. З 2 серпня 2022 року у Донецькій області оголошена обов’язкова евакуація. За такої ситуації використовувати термін “густонаселені райони” в заяві є некоректним.

Без аналізу ситуації з евакуацією неможливо оцінювати, наскільки серйозні ризики існують для цивільного населення. Інша проблема, яка теж в площині прав людини, що люди не хочуть евакуйовуватися, незважаючи на зону бойових дій. Один і з опитаних стверджує у заяві МА, що відмовляється від евакуації. Без оцінки подібних ситуацій, звинувачення держави у невиконанні своїх обов’язків є явно необґрунтованими та поспішними.

Висновки

Заява МА не містить докладного викладення зібраних фактів та аналізу важливих чинників, що дозволяли б стверджувати про наявність порушень з боку ЗСУ міжнародного гуманітарного права. Зокрема, заява повністю ігнорує такі важливі чинники, як характер та тактика атаки нападаючої сторони, заходи, здійснені Україною для попередження, інформування цивільного населення, його захисту чи евакуації, аналіз наявних альтернатив для розміщення військових.

Оскільки відповідно до стандартів доведення ми не можемо визначити, чи були порушення  МГП у більшості випадків, що наведені в заяві, через брак доказів чи відсутності аналізу необхідних чинників, то ми можемо поставити під сумнів узагальнення МА щодо наявності загальної тактики ЗСУ в принципі. Тому узагальнення, використане у назві заяви та тексті, є в принципі таким, що не має під собою належних доказів.

Ми звертаємо увагу МА на важливість поширювати заяви із повним оприлюдненням всіх доказів та більш докладним обґрунтуванням обвинувачень сторін військового конфлікту, інакше це:

– може підривати довіру до роботи правозахисних організації щодо розслідування міжнародних злочинів, 

– може сприяти пропаганді учасників військового конфлікту, 

– може використовуватися для виправдання вчинення міжнародних злочинів. 

Раніше Моніторингова місія ООН, ОБСЄ та національні правозахисні організації поширювали інформацію про порушення ЗСУ МГП, зокрема, в частині захисту цивільних, використання військовими цивільних об’єктів, а також суттєві проблеми з евакуацією, особливо тих, чиє самостійне пересування неможливе або ускладнене. Однак, ці факти не дають підстав для твердження про наявність окремої тактики ЗСУ щодо порушення МГП чи про те, що російська армія обстрілює цивільні об’єкти виключно саме через їхнє використання військовими.

Ми не підтримуємо компанію тиску на Міжнародну Амністію та позбавлення її акредитації в Збройних силах України. Ми зацікавлені у діалозі з міжнародними організаціями для збору інформації про ймовірні порушення прав людини чи вчинення міжнародних злочинів, вироблення та імплементації рекомендацій українській владі.

 

Глобальна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) була створена у відповідь на повномасштабну агресію РФ у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, в яких вбачаються ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах країни, які опинилися під ударом. Ініціатива проводить активну роботу на міжнародному рівні задля того, щоб використати чинні механізми ООН, Ради Європи, ОБСЄ, ЄС і Міжнародного кримінального суду для запобігання цим брутальним злочинам і притягнення до відповідальності винних. 

До ініціативи долучилися: Українська Гельсінська Спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод, Truth Hounds, La Strada, Екологія – Право – Людина,  Docudays UA, Івано-Франківська обласна організація “Молода Просвіта”, Чугуївська правозахисна група, Північна правозахисна група, Черкаський правозахисний центр, Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я, Херсонське відділення Комітету виборців України, Територія успіху в Кропивницькому, Одеське  обласне  відділення Комітет виборців України, громадська організація “МАРТ” в Чернігові, Освітній дім прав людини у Чернігові, Подільська правова ліга, Правозахисна група “СІЧ” в Дніпрі, Центр правових та політичних досліджень “СІМ” у Львові, громадська організація «Бахмат», а також громадські приймальні УГСПЛ у Краматорську, Торецьку, Маріуполі, Покровську, Чернівцях, Запоріжжі, Ужгороді. 

Унікальність ініціативи в тому, що її методологія документування дозволяє майже поденно відтворити хронологію вчинення воєнних злочинів, починаючи із 24 лютого, використовуючи принцип зуму (ми йдемо від області до найменшого населеного пункту). Це єдина ініціатива, яка побудувала роботу сітки на основі регіональних організацій, кожна із яких відповідає за конкретну область та до початку повномасштабного вторгнення працювала там роками.