11 листопада за ініціативою Представництва Європейського Союзу в Україні у приміщенні Вченої ради Тернопільського національного
економічного університету відбулася конференція на тему “Екологічна політика Європейського Союзу: виклики для України”.

Аудиторію конференції складали викладачі та студенти вищих навчальних закладів Тернополя, представники державних природоохоронних установ, організацій громадянського суспільства, преси. Основною метою конференції було ознайомлення аудиторії з стандартами екологічної
політики ЄС, на які необхідно орієнтуватися з огляду на мрії української влади стосовно майбутньої інтеграції до європейської
спільноти.

Ключову доповідь на конференції представив Олексій Кокорін, експерт проекту ЄС “Підтримка імплементації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН із зміни клімату (РК ООН ПЗК)”.

Олександр Степаненко, виконавчий директор ЕГО “Зелений Світ”, виступив з повідомленням на тему “Реалізація права участі громадськості у державній екологічній політиці”.

Олександр Степаненко також прокоментував основні тези оцінки Робочої групи українських неурядових організацій з питань зміни клімату щодо офіційної позиції України на пост-Кіотський період. Проект позиції розроблявся до чергового раунду переговорів сторін РК ООН ЗК у Канкуні (Мексика) щодо розробки нової кліматичної угоди, котра повинна замінити після 2012 року Кіотський протокол. Його нещодавно
оприлюднено на Інтернет-порталі Національної агенції екологічних інвестицій України.

В тексті проекту офіційної позиції України знову ж пропонується взяти зобов’язання щодо 20% скорочення викидів парникових газів у порівнянні з базовим 1990 роком. Оскільки внаслідок економічного спаду нинішні викиди складають ледве 45% від рівня 1990-го, насправді таке “зобов’язання” означає ріст викидів майже на 70% у порівнянні з сьогоднішнім рівнем! Що ж до мети ЄС – то це реальне, а не удаване скорочення викидів на 30% від рівня 1990 року до 2020 року.

Тобто українська влада вкотре намагається всидіти на двох стільцях. З одного боку торгуючи квотами на “гаряче повітря” – як розвинута промислова країна. З іншого, як бідна держава, відмовляючись реально скорочувати власні викиди парникових газів та вносити платежі до Міжнародного кліматичного фонду.

Те ж саме можна сказати і про національні “стандарти” екологічної демократії: держава, що взяла на себе зобов”язання за Оргуською конвенцією, вперто не бажає почути критику громадськості на адресу своєї політики.

Натомість українські неурядові екологічні організації пропонують, щоб наша держава взяла на себе зобов”язання до 2020 року стабілізувати викиди парникових газів на рівні 2004-2008 років – з подальшим їхнім скороченням. Таке зобов’язання означає зниження викидів принаймні на 55% від рівня 1990 року до 2020. Для України така мета є технічно та економічно доцільною і абсолютно виправданою, вважаючи на значний
потенціал енергозбереження та доступу України до сучасних механізмів  Кіотського протоколу і майбутніх механізмів пост-Кіотської угоди.

Крім того, в тексті нової міжнародної угоди зі зміни клімату повинні бути закладені основні принципи Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості та доступ до правосуддя з питань довкілля. Повинна бути передбачена процедура звернення представників громадянського суспільства до відповідних органів секретаріату РК ООН ЗК з повідомленням про порушення державою тих чи інших взятих на себе
зобов’язань з метою їх подальшого усунення.