Віктор Кириленко (прізвище та ім’я змінені) має інвалідність 3 групи, є учасником замісної підтримувальної терапії (ЗПТ), працює соціальним працівником у ГО «Перспектива». 

Ця організація працює на вирішення проблем громадського здоров’я, прав людини і правових можливостей громадян у Житомирі. Члени ГО «Перспектива» були серед перших людей в Житомирській області, хто відгукнувся на потреби людей, які є залежними від наркотиків і продовжують їх вживати.

ЗПТ чоловік отримує у Обласному медичному спеціалізованому центрі Житомирської обласної ради (далі – ОМСЦ).

Наприкінці 2019 року відбулася подія, яка на перший погляд не мала відношення до Віктора, однак суттєво відобразилася на його житті на найближчі півтора року: 11 вересня поліція відкрила кримінальне провадження за ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України, в якому йшлося про збут медичного препарату «БУПРЕН ІС», що містить наркотичний засіб. 

За версією слідства, підозрювані медпрацівники ОМСЦ вступили у змову з співробітниками тієї самої  ГО «Перспектива», де і працював В. Кириленко. У коло обов’язків соціальних працівників організації входив збут препарату пацієнтам. Тож, збільшуючи кількість осіб (мертвих душ), які начебто отримували  «БУПРЕН ІС» через ГО «Перспектива»,  медпрацівники отримували необхідну кількість медпрепарату.

Очевидно, що за такого збігу обставин Віктор Кириленко неминуче потрапив у поле зору правоохоронців. У підсумку,  у його помешканні провели обшук і вилучили мобільний телефон, нещодавно отриману за рецептом лікаря нову порцію медичного препарату «БУПРЕН ІС», а також документи, які містять персональні дані та медичну таємницю пацієнтів сайту ОМСЦ.

Після обшуку чоловік звернувся до УГСПЛ, щоб захистити свої права. Для цього було кілька причин. По-перше, попри те, що Віктор мав статус свідка у кримінальному провадженні, є особою з інвалідністю ІІІ групи (про що правоохоронці знали), під час обшуку на нього вдягли кайданки. 

По-друге, внаслідок вилучення медичного препарату «БУПРЕН ІС» заявник залишився на три доби без ліків, оскільки обшук проводився напередодні вихідних. 

По-третє, необхідно було повернути вилучені під час обшуку телефон та ліки, про що і було складене клопотання.

Слідча не бажала повертати майно, вилучене 06 серпня 2020 року. Адже винесла постанову про залучення вилученого в якості речового доказу, хоча рішення слідчого судді не було ще прийнято.

Більше того, вона звернулася до Корольовського районного суду м.Житомира з проханням накласти арешт на мобільний телефон та ліки вилучені у Віктора, але суд повернув її клопотання для усунення недоліків: звернутися із клопотанням про накладення арешту на майно свідка може лише процесуальний прокурор.

Попри те, що прокурор таки звернувся із клопотанням – із пропуском строку, але слідчий суддя Корольовського районного суду м.Житомира все ж виніс рішення про задоволення його клопотання. Через цей аргумент рішення одразу було оскаржено і 16 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд прийняв інше рішення – повернути майно Віктору.

Однак, наведене рішення суду жодним чином не вплинуло на працівницю поліції.

Двічі подавалися клопотання про повернення майна на виконання рішення апеляційної інстанції, але було зволікання з боку слідчої та процесуального прокурора.

Тоді адвокатка УГСПЛ Євгена Шара подала нову скаргу – про визнання бездіяльності слідчої у невиконані ухвали Житомирського апеляційного суду. І це дало результат: суд зобов’язав повернути В. Кириленку вилучене під час обшуку майно.

Врешті-решт, лише 25 травня 2021р. слідча ГУНП в Житомирській області повернула заявнику все вилучене майно та ліки. При цьому, дійсною причиною повернення майна та ліків стало, те що завершилося досудове розслідування в цій справі.

Виконання правоохоронними органами дій, наведених в цій статті, красномовно свідчить про все ще існуючу упередженість правоохоронців як стосовно співробітників програм ЗПТ, так і осіб, що отримують ЗПТ. Саме тому необхідно більше уваги приділяти проведенню просвітницької роботи серед поліцейських щодо дотримання прав людини та недискримінації у професійній діяльності загалом, усіх аспектів, пов’язаних із застосуванням замісної підтримувальної терапії, а також особливостей забезпечення прав людини осіб, які отримують ЗПТ.