У кожного з нас є право на приватність, захищене національним та міжнародним правом.

У випадку, коли безуспішно пройшли всі національні механізми захисту, зазвичай – це українські суди, та зазнали порушень з боку державних органів, можемо звернутися протягом 6 місяців до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд), а з 1 лютого 2022 року – протягом 4 місяців. Зокрема, звернутися до Європейського Суду може безпосередньо людина, права якої порушено, або через свого представника за довіреністю, заповнивши українською або російською мовою формуляр, який розміщений на сайті Європейського Суду.

Підставою для такого звернення може бути порушення прав та свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Так, праву на приватність присвячена стаття 8 Конвенції: «Право на повагу до приватного та сімейного життя», в якій зазначається:

«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»

В статті 8 Конвенції немає вичерпного визначення приватності або приватного життя, оскільки це поняття дуже широке, і туди можуть входити, наприклад, такі складові:

• потерпілі від насилля;
• репродуктивні права;
• примусове лікування та обов’язкові медичні процедури;
• психічні хвороби;
• охорона здоров’я і лікування;
• проблеми щодо завершення життя;
• проблеми, пов’язані з інвалідністю;
• проблеми щодо поховання;
• екологічні проблеми;
• статева орієнтація та статеве життя;
• професійна і ділова діяльність;
• право на власне зображення і фотографію, оприлюднення фотографій і статей;
• захист особистої репутації; наклеп;
• захист даних;
• право на доступ до особистої інформації;
• інформація про здоров’я особи;
• збирання інформації службами безпеки або іншими державними органами;
• поліцейське стеження;
• повноваження поліції із затримання і обшуку;
• приватне життя під час ув’язнення;
• право на особистий розвиток і автономію;
• право встановити своє походження;
• релігійні і особисті переконання;
• бажана зовнішність;
• право на ім’я/посвідчення особи;
• гендерна ідентичність;
• право на етнічну ідентичність;
• апатридизм, громадянство і місце проживання;
• шлюбний і батьківський статус тощо.

Коли говорити про приватність, то це одна з найскладніших та найбільш дискусійних тем в практиці Європейського Суду. Деякі моменти застосування статті 8 Конвенції розкриті у довіднику Європейського Суду.

Держава перед кожним своїм громадянином несе певні зобов’язання, які називають позитивними та негативними. Зокрема, в світлі статті 8 Конвенції негативним зобов’язанням буде – утримання держави від свавільного втручання у приватне життя людини, а позитивним – вжиття державою заходів з забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин людей між собою. В разі невиконання або неналежного виконання державою своїх негативних чи позитивних зобов’язань можемо говорити відповідно про порушення прав людини.

Варто відзначити, що  після того, як Європейський Суд визначить, що людина звернулася щодо порушеного її права на приватне життя, яке сталося через невиконання або неналежне виконання державою своїх зобов’язань перед людиною, то відповідно до параграфу 2 статті 8 Конвенції Європейський Суд далі перевіряє, чи втручання у приватне життя «здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб», та якщо встановить, що таке втручання було виправданим, то не визнає порушення статті 8 Конвенції. Європейський Суд таким чином шукає баланс між конкуруючими інтересами конкретної людини та суспільством загалом. Доведення порушеного права на приватність покладається на особу, яка про це заявляє.

Автор: юрист-аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Олена Сапожнікова.