Майже 250 тисяч українських дітей визнані постраждалими від війни
Оновлено. За оцінками Міністра соціальної політики Оксани Жолнович 7,5 мільйонів українських дітей так чи інакше...
12 July 2024
15.06.2012
Загальновідомо, що листування засуджених відбувається без обмежень у кількості. Проте за адміністраціями колоній все ще зберігається право піддавати кореспонденцію засуджених перегляду. Водночас є адресати, кореспонденція яким «перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі». До таких, серед інших, законодавець не так давно відніс і захисників.
Це право регламентоване положеннями статті 113 Кримінально Виконавчого кодексу України. Причому не тільки вихідна, але й також «Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.»
На практиці ж спостерігаємо зовсім інше. Тому й доводиться захищати своє законне право в суді. Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року було визнано неправомірними дії Бердичівської виправної колонії №70 Державної пенітенціарної служби в Житомирської області щодо відмови у відправці кореспонденції засудженого Панича, адресованої адвокату у закритому (заклеєному вигляді).
Нагадаю, що Бердичівська колонія №70 і раніше виділялась на загальному фоні просто таки унікальними порушеннями прав людини. Як на мене, це єдина установа Державної пенітенціарної служби, в якій засудженому не забезпечується право на конфіденційну зустріч зі своїм адвокатом в рамках незакінченої провадженням кримінальної справи. Захисник тричі приїздив до засудженого Панича з наміром конфіденційно обговорити правову позиції перед слуханням в суді касаційної інстанції. Марно! (див.: http://khpg.org/ru/index.php?id=1320944999). Адміністрація колонії тоді простодушно розводила руками і пояснювала, що зовсім не проти виконати закон, але в колонії відсутні кімнати, пристосовані для безпечного побачення з захисником віч-на-віч. Мовляв, самі розумієте, що може статися, коли особливо небезпечний злочинець виявиться наодинці з безпорадним адвокатом Левицьким.
Не дивлячись на свою облудність, такі пояснення не були позбавлені якогось мінімуму формальної логіки. Проте чим можна пояснити вперту відмову у реалізації права засудженого на конфіденційну переписку зі своїм захисником в порушення чіткої норми закону, не зрозуміло. Зізнаємось, є спокуса списати і цей випадок на відому репутацію БВК-70, яку небезпідставно асоціюють із найбільш свавільних в пенітенціарній системі. Утім це будо би неправдою, адже в інших установах системи виконання покарань стан справ не набагато кращий. Коли мова йде про право засуджених на відправлення кореспонденції в закритому (запечатаному вигляді), тобто Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, чи прокурору, або ж до Європейського суду, адміністрація будь-якої колонії діє на власний розсуд. Якщо відправлення несе потенційні загрози для адміністрації щодо витоку інформації з колонії про порушення прав людини, поза всяким сумнівом такі листи зникають у смітнику.
Як організована система відправлення кореспонденції засудженими?
Засуджений, який відбуває покарання, наприклад в дільниці ресоціалізації чи соціальної адаптації, відправляє кореспонденцію шляхом вкидання в скриньку, яка знаходиться в доступному місці. Засуджений, який відбуває покарання в дільниці карантину, максимального рівня безпеки, посиленого контролю, або ж відбуває дисциплінарне стягнення в ізоляторі, приміщенні камерного типу чи навіть перебуває на лікуванні в медичній частині, відправляє кореспонденцію шляхом передачі із рук в руки черговому під час вечірньої перевірки. Через декілька днів, часто з порушенням визначеного нормативами терміну, деяким засудженим буде повідомлено вихідний номер і дата відправлення їх кореспонденції офіційним адресатам.
Що відбувається з іншими листами, ніхто не знає. Знайти будь-які сліди їх присутності де-небудь у просторі більше немає жодної можливості. Відомо тільки, що до адресатів вони не доходять і назад не повертаються.
Насправді, це питання не риторичне і відповідь на нього більше ніж очевидна.
Під цензуру адміністрації установ фактично підпадає вся кореспонденція засуджених. Незалежно від того, в якому вигляді вона відправляється, закритому чи в відкритому.
Єдиний виняток, якщо засуджений скаржиться на порушення своїх прав в рамках кримінального процесу, або в намірах переглянути судові рішення у своїй справі. Зрозумівши, що той чи інший засуджений не несе потенційної загрози для неї, адміністрація може розслабитись і, як виняток, випустити закритий лист назовні. Проте й тут не все так просто. Часто засуджені звинувачують адміністрацію у навмисному затягуванні відправлення кореспонденції, що може спричинити пропуск строків (апеляційного, касаційного) оскарження, а також 6-місячного строку звернення до Європейського суду з прав людини, який, як відомо, не поновлюється.
Якщо ж мова йде про порушення прав засуджених під час виконання покарань, то така кореспонденція (в прокуратуру, Уповноваженому ВРУ, адвокату, міжнародній організації), має вкрай мало шансів дістатися адресатів.
Як цьому запобігти і забезпечити реалізацію права засуджених на безперешкодне відправлення кореспонденції?
Для того, щоб право засудженого на відправлення кореспонденції було реалізоване в повній мірі, має бути запроваджена процедура обліку вихідної кореспонденції засуджених на момент передачі листа до відправлення. Засуджений має відразу знати, що його кореспонденція була зареєстрована у відповідному журналі із зазначенням дати, часу і прізвища відповідальної за це особи. На руках у засудженого повинен залишитись належним чином засвідчений реєстраційний номер відправлення. Така процедура гарантуватиме не тільки право засуджених на приватне життя; нарешті вони зможуть справді скористатись своїм іншим законним правом – на скаргу.
Як уявляється, від запровадження таких нескладних змін виграли би всі. Це, по-перше, усуне зайві подразники у спілкуванні адміністрацій з засудженими, а по-друге, в цілому сприятиме покращенню взаємної довіри між ними.
Нажаль, як виглядає, керівництво Державної пенітенціарної служби не поспішає вирішувати дану проблему засобами відомчого нормотворення, сподівання на що було висловлено в доповіді правозахисних організацій за 2011 рік (http://helsinki.org.ua/index.php?id=1332336564).
P.S. У будь-якому разі хочеться вірити, що адміністрація Бердичівської ВК № 70 буде неухильно виконувати вищезгадане рішення Житомирського адміністративного суду, поширивши його приписи на весь контингент засуджених , а не обмежиться лише зобов’язанням «здійснювати відправку кореспонденції засудженого Панича Павла, адресовану адвокату Левицькому Олегу без її перегляду, у закритому (заклеєному) вигляді»…
Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.
Оновлено. За оцінками Міністра соціальної політики Оксани Жолнович 7,5 мільйонів українських дітей так чи інакше...
12 July 2024
4 липня 2024 року відбулось засідання Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та...
05 July 2024
На початку повномасштабного вторгнення чиновники столичної Служби у справах дітей та сім’ї, а також Центру...
04 July 2024
З 2014 року Росія як держава-окупант проводить системну політику, спрямовану на зміну демографічного складу населення...
28 June 2024