Проституція — дуже стигматизований в Україні вид праці. Його засуджує суспільство, а також правоохоронна система. Водночас у найбільш прогресивних країнах секс-праця частково або повністю легалізована. Це призводить до зменшення рівня злочинності та захворюваності на венеричні хвороби.

Олег Шинкаренко: Отже, «Легалайф-Україна» — це саме організація секс-працівників. Спираючись на підтримку зацікавлених сторін, вона об’єднує та мобілізує спільноту секс-працівників, щоби донести до суспільства об’єктивну інформацію і через розуміння її досягнути визнання секс-роботи професією, а секс-працівників — рівноправними членами суспільства. Чому ви називаєте цю професію секс-роботою? У суспільстві існує стала назва — проституція. Чи ви вважаєте цю назву неприйнятною?

Наталія Ісаєва: Действительно, очень часто стигматизируют из-за того, чем ты занимаешься. В моем понимании это обычная сфера труда. Единственное, что методы, которыми эта работа осуществляется, — это секс, за который и получается вознаграждение. В украинском законодательстве это преследуется законом, считается противоправной деятельностью. И часто, когда к секс-работникам применяют какие-то насильственные действия со стороны некоторых граждан, полиция, которая должна раскрывать эти преступления, не принимает заявления: «вы занимаетесь незаконной деятельностью, идите отсюда, не занимайтесь — и вас никто не будет насиловать и убивать».

Олег Шинкаренко: Тобто, ця робота є додатковим негативним аргументом на користь того, щоб можна було порушувати права людей?

Наталія Ісаєва: Да.

Олег Шинкаренко: Проституція як секс-індустрія легалізована в 20 державах. Здебільшого в країнах Латинської Америки та Океанії, а з 2000-х років також у Європі. Повністю декриміналізована секс-робота у двох країнах Африки: у республіках Кабо-Верде та Гвінея-Бісау. В одному штаті Австралії, а саме в Новому Південному Уельсі, та в Новій Зеландії на трьох її островах. Повідомляють, що декриміналізація секс-роботи підвищила її безпеку та зменшила випадки захворювань. До того ж, секс-працівники в цих країнах не стигматизовані і залучені у суспільство. Між іншим, дитяча проституція, сексуальне насильство, сексуальне рабство заборонені у всіх країнах без виключення. Що з цим в Україні? За заняття проституцією секс-працівник або секс-працівниця може отримати попередження або штраф від 85 гривень до 170 гривень, а за повторне порушення через півроку з дня накладення адміністративного стягнення — штраф від 136 гривень до 255 гривень.

Наталія Ісаєва: Человека привлекают за занятие проституцией, очень редко выписывают предупреждение, в большинстве случаев это сразу штраф. Но где человеку брать деньги на штраф, если человек зарабатывает только тем, что оказывает секс-услуги за вознаграждение. Это круговая порука, когда государство само тебя подталкивает заниматься дальше проституцией, чтобы заплатить штраф.

Олена Сапожнікова: Тут не зрозуміло, максимальний штраф — 255 гривень. Із журналістських розслідувань на «Українській Правді», наприклад, у своїй статті Тетяна Гончарук зазначала, що дівчата отримують у середньому 150-200 гривень за інтимну послугу. Щотижня вони повинні платити поліції близько 300 гривень. Тобто виходить, що в нас штраф 255 гривень, а поліції потрібно платити 300 гривень. Виходить, що вони якось не прив’язуються до законодавства чи заокруглюють до більшого.

Олена Сапожнікова: Чи відмові вам випадки, коли таких поліцейських притягували до відповідальності?

Наталія Ісаєва: Когда мне пытялись инкриминировать занятие проституцией в 2008 году, я публично была на телевидении, подавала заявления в прокуратуру и внутреннюю безопасность. Тогда полетели чины, вынесли наказания сотрудникам отдела противодействия торговли людьми. То есть, образно, их сняли с «должности торговли людьми и перевели в отдел по наркопреступлениям. Я не знаю, их понизили или повысили.

Олег Шинкаренко: А за що їх покарали?

Наталія Ісаєва: За то, что они незаконно меня задержали, подбросили деньги. То есть ряд нарушений прав человека.

Олена Сапожнікова: Вимагали заплатити ці кошти?

Наталія Ісаєва: Нет, они мне три часа не давали позвонить без всяких причин.

Олег Шинкаренко: Ви хочете декриміналізувати секс-працю. Що означатиме на практиці?

Наталія Ісаєва: Чтобы людей перестали преследовать за выбор сферы труда.

Олег Шинкаренко: Тобто, скасували штрафи адміністративні?

Наталія Ісаєва: Да, чтобы убрали административную статью за занятие проституцией, потому что в нашем законе четко не прописано, что является проституцией, что является сексом за деньги. И внесли изменения в части уголовных статей, что касается совершеннолетних людей. Что касается несовершеннолетних детей, это должно рьянее наказываться.

Олена Сапожнікова: Ви говорите про ваш законопроект, я так бачу?

Наталія Ісаєва: Да. Если внести изменения, тогда человек, выбравший зарабатывать на жизнь секс-услугами, мог бы оформлять или частное предпринимательство и платить налоги, или же платить как физическое лицо. Или же делается безопасное пространство, своего рода публичный дом, где организовывается работа.

Олег Шинкаренко: Як саме можна декриміналізувати секс-працю? Хто підтримує вашу ідею у парламенті?

Наталія Ісаєва: Вспыхивают такие попытки, когда подают законопроекты, потом их отзывают.

Олег Шинкаренко: А хто їх подавав?

Наталія Ісаєва: Последний раз подавал Андрей Нимировский. Мы с ним встречались, разговаривали, но потом он отозвал этот законопроект. Аргументировал тем, что хотел привлечь внимание к проблеме. К сожалению, у нас очень хорошо поддерживаются какие-либо изменения, связанные с постройкой церквей, защитой животных — то, что поддерживает большая часть тех, которые голосуют, Они не поддержат легализацию или декриминализацию проституции. Потому что им испокон веков говорили, что это аморально.

Олег Шинкаренко: Наше суспільство є дуже консервативним. Депутати навіть бояться вживати слово гендер, щоб не втратити частину консервативного електорату. Чи можливо в таких умовах переконати наших боязких депутатів декриміналізувати секс-працю?

Наталія Ісаєва: Необходимо абстрагироваться от того, что это секс или секс за деньги. И понимать, что так иначе эта сфера будет. Когда это будет более законодательно урегулировано, тогда у людей будет больше возможностей вернуться в общество. Мы за то, чтобы в сфере секс-услуг оставались люди, которые действительно выбрали этим заниматься. Поэтому необходимо смотреть более глубоко и смотреть, почему люди оказываются в этой сфере. Мы помогаем людям восстановить паспорта, люди уходят из этой сферы — это вполне адекватно. Но в государственные органы эти люди боятся обращаться.

Олег Шинкаренко: Ще одне дуже важливе питання щодо оплати. Як будуть встановлюватися офіційні тарифи на ці послуги? Хто які має права встановлювати тарифи? Як цей тариф буде змінюватися? І як ви будете фіксувати, що заплатили саме стільки? Якийсь касовий апарат буде?

Наталія Ісаєва: Есть единая система налогообложения. Она и так сейчас сделана по разным городам. Сами секс-работники себе устанавливают цены.

Олена Сапожнікова: Тобто, є вже така інструкція?

Наталія Ісаєва: Конечно, между собой договариваются: повышаем цену или не повышаем.

Олег Шинкаренко: А де вона оприлюднена?

Наталія Ісаєва: Нигде.

Олена Сапожнікова: А якщо людина в інтернеті сама дає оголошення? Наприклад, 400 гривень коштує одна година інтимних послуг.

Наталія Ісаєва: Все зависит от разновидности, так скажем, услуг. Потому что секс-услуги довольно-таки обширные. Есть также секс по телефону, на веб камеру.

Олена Сапожнікова: Ви проти такого?

Наталія Ісаєва: Мы ищем клиентов и через интернет, и через веб камеру, а потом можем встречаться физически, а можем не встречаться…

Олена Сапожнікова: Тобто, ви все ж таки якось обмежуєте тільки фізичним. Чому?

Наталія Ісаєва: Если мы говорим о здоровье, то в физическом контакте может быть опасность. При сексе по телефону я не вижу человека, меня не видят. Мы просто приятно пообщались, деньги поступили, и человек доволен.

Олена Сапожнікова: Тобто, ви не називаєте це сексом?

Наталія Ісаєва: это своего рода тоже секс-услуги, потому что есть сексуальное удовлетворение…

Олена Сапожнікова: Чи варто їх також легалізувати?

Наталія Ісаєва: Надо смотреть на это шире.

Олег Шинкаренко: Ви розповідали про те, що ніби то нова патрульна поліція знімає на відео секс–працівниць, а потім нібито викладає на сайті Національної поліції України. Навіщо це робиться?

Наталія Ісаєва: Полиция хотела показать, как они работают, как они оказывают «превентивные меры». У нас сейчас очень красиво показывают, когда сначала тебя кладут тебя в лицом в асфальт, а потом говорят, что это превентивные меры.

Олена Сапожнікова: Як на мене, це порушення прав людини. І якщо би вона захотіла, могла подати позов…

Наталія Ісаєва: Но не подают, потому что боятся.

Олена Сапожнікова: А чого саме бояться?

Наталія Ісаєва: Давления. В большей степени, секс-работники страдают со стороны полицейских именно от психологического давления.

Олена Сапожнікова: А як щодо фізичного?

Наталія Ісаєва: Нет, психологическое превышает. Залякування.

Олена Сапожнікова: Чим вони можуть залякати?

Наталія Ісаєва: Твои дети узнают, соседи узнают.

Олег Шинкаренко: Чи можна сказати, що секс–праця — це ознака бідного суспільства? Що після підвищення рівня життя до певної відмітки секс–праця зникне?

Наталія Ісаєва: Она не денется никуда, но людей в этой сфере станет гораздо меньше. Останутся те, кто считает ее своей работой, своей профессиональной работой. Тогда уже можно говорить о профессии как таковой.