У в’язницях України роками сидять люди, злочини яких під сумнівом, бо відкрилися нові обставини. Як же їм знайти правду та вийти на волю? Про це на Громадському радіо розповідають правозахисники.

84 випуск подкасту Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить на Громадському радіо за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Наш сьогоднішній випуск із правозахисницею та головою громадської організації «Рух Громадське Спонукання» Тамарою Рафальською, а також із матір’ю довічного засудженого Клавдією Данилівною Вовкодав, присвячений перегляду справ за нововиявленими обставинами.

Олег Шинкаренко: Отже, понад 15 років Олександр Рафальський провів у місцях позбавлення волі як засуджений до довічного ув’язнення немовби за вбивство 4 людей. Проте обставини тієї справи наштовхували на певні роздуми. Батьки Олександра, Тамара та Анатолій Рафальські, були одними з перших столичних бізнесменів, які ще на початку 1990-их відкрили у Києві підприємство «Полімер захист», що спеціалізувалося на виготовленні та продажу полімерних матеріалів. Згодом вони взяли в оренду земельну ділянку і стали будувати там магазин та кафе, але довести задумане до кінця не змогли. А що ж сталося далі пані Тамаро?

Тамара Рафальська: Далі сталося так, що пішли погрози моєму синові, щоб він забирався в Київ, щоб не будував цей магазин, але ми продовжували будувати.

Олег Шинкаренко: А де саме його будували?

Тамара Рафальська: В Тетієві. Чому в Тетієві? У мене сваха з Тетієва, і ми планували, що це буде директором, а діти будуть допомагати, тому робили в Тетієві. От, пішли погрози спочатку по мобільному телефону, потім прокололи колеса на автомобілі, а потім і сам автомобіль украли. От такі були погрози, але ми будували і не реагували на ці погрози. Потім під Тетієвом десь знайшли якісь голови (відрізані голови вбитих людей — О.Ш.) і прив’язали це до нашого магазину. Зразу був накладений арешт на наше будівництво, нашого не магазину, а торгового комплексу, велике було будівництво і затримали сина. Чому наложили арешт на магазин? Тому що, по-перше, хотіли його забрати, пропонували щоб випустити сина, пропонували, щоб я віддала цей магазин, але ми не погоджувалися, тому що ми були впевнені, що син Олександр невинуватий. Тому ми і розраховували на те, що буде справедливість, що розберуться і чекали, чекали, але ніхто нічого не чув, і ніхто не хотів нічого чути. 13 днів він був закритий як бомж, хоча затримали його як Рафальського. Є три рапорти начальників міліції, які затримували, Бурмаков, який затримував, так як Рафальского. Потім він на другий день стає бомжем і 13 днів ховали, катували, вибивали з нього зізнання, але він ні в чому не зізнався, і в результаті цих катувань було зроблено в Білоцерківський районній лікарні дві операції по видаленню забійних гнійних гематом. Син давав покази з першого і до останнього дня одні і ті ж, казав, що «Я не винний, все було підлаштовано, покази були підлаштовані, вся справа була підлаштована на показах Чернака, якого спочатку поїли, потім також катували, в нього була поламана нога, і він підписував все, що хотіли слідчі, що хотіли прокурори».

Олег Шинкаренко: Отже в результаті, суд виніс рішення, згідно з яким Олександра Рафальского засудили до довічного ув’язнення, а пізніше відрилися так звані нововиявлені обставини, і вони свідчили про те, що Олександр Рафальський, очевидно, був невинуватим. Але остаточне рішення суду, яке вступило в силу, переглядати, як відомо, не можна. Навіть якщо знайдуться 100% докази невинності цієї людини. А що були за обставини, Тамара Михайлівно?

Якщо нововиявлені обставини встановлюються, то можна переглянути вирок, і доказом тому є справа Олександра Рафальского. 

Олена Сапожнікова: Олег, так сформулював, не можна, так я би не говорила, так от 100%, що не можна. Якщо нововиявлені обставини встановлюються, то можна переглянути вирок, і доказом тому є  справа Олександра Рафальского. Зауважу всім слухачам, що покійного, бо він помер в Київському слідчому ізоляторі. Помер близько року тому і зараз справа перебуває в Деснянському районному суді міста Києва і там відкрито провадження судове по перегляду цієї справи за новими обставинами, і суд в праві по завершенні цього судового розгляду скасувати обвинувальний вирок і винести виправдувальний вирок, але вже посмертно.

Олег Шинкаренко: А що саме за нововиявлені обставини з’ясувалися? Що відкрилося?

Тамара Рафальська: Справа в тому, що над цією справою, я хочу сказати, що працювали дуже багато адвокатів і правозахисників, які були не згодні з тим, що було винесено прокуратурою Київської області. Значить прокуратура каже, що царицею доказів являється судмедекспертиза. Коли адвокати стали вивчати ці судмедекспертизи, то ці судмедекспертизи підтверджували невиновність мого сина. Значить, якщо скласти ці «останки», то вони ніяк не складалися і цього не робили. Ґрунти не підтверджували, що ці трупи були закопані за магазином, під магазином, і що в полі це були різні ґрунти. Машина, на якій начебто вивозили трупи в поле і там перезаховували, також була чиста. «Знаряддя» вбивства також немає, тому що сказав Черняк, який все розповідав, що хто робив, що викинув в річку. Обслідували дно річки Роська, нічого не знайдено. Вичистили туалет на приміській площі, також нічого не знайдено. Тобто нема жодного підтвердження про те, що були ось ці вбивства, в магазині також нема підтвердження, що були вбивства. Ніякого доказу нема, але прокуратура каже: винний і все. І все побудовано на первинних показах, які були вибиті. Всіх хлопців били, в тому числі мого сина. Вони не витерпіли і давали покази то, що хотів слідчий.

Олена Сапожнікова: Так, Олеже, я є адвокатом в цій справі, я хочу тобі сказати, що з цими нововиявленими обставинами якраз я і ще пару адвокатів звернулися до Житомирського обласного експертного бюро. Ми поставили ряд запитань щодо цих експертиз, які були в матеріалах справи. Це було у 2015 році, ми отримали висновок цієї державної інституції експертної, і там усі наші запитання вони знайшли відповідь, що такого не могло бути. Того не могло бути, того не могло бути, тобто всі ці моменти, які ґрунтувалися на експертних висновках в обвинувальному вироку, вони не відповідали фактичним обставинам справи. Цього не могло бути, і на підставі цього експертного висновку звернулися до суду з проханням переглянути цю справу. Це був довгий шлях, не так просто, Олеже, у нас в Україні переглянути справу, оскільки відкривати провадження не хотів жоден суд, ні апеляційний, ми думали, що це має Вищий Суд, потім районний…

Олег Шинкаренко: А чому суди не хочуть відкривати провадження?

Олена Сапожнікова: Тамара Михайлівна, по яких судах тільки не кидали… Чому не хотіли, може, ви скажете?

Олег Шинкаренко: Які аргументи?

Тамара Рафальська: Тому що, по перше, на сьогоднішній день ці справи переглядають районні суди. Як може районний суд скасувати рішення вищого суду апеляційного? У нас була перша інстанція — це апеляційний суд, тобто районний суд повинен скасувати рішення апеляційного і Верховного Суду. Такого нема, бояться, не хотять, не знаю як це…

Олег Шинкаренко: Це технічно неможливо, чи вони бояться, що немає такої практики?

Ми почали переглядати і помітили, що там немає відеокасет, на яких показували, як саме відбувалися знаходження цих решток у полі, голів, рук, ніг. 

Олена Сапожнікова: Ні, це психологічний такий острах у суді, але у нас зараз гарний склад суду в Деснянському суді. І в нас є надія, що наші аргументи будуть почуті. Просто склалася така ситуація, що там купа томів. Це декілька десятків томів, які зібралися за всі ці роки справи. Ми почали переглядати і помітили, що там немає відеокасет, на яких показували, як саме відбувалися знаходження цих решток у полі, голів, рук, ніг, це ж продовжилося після того, як знайшли ці рештки в полі. Потім почали шукати, що це за рештки, і хто їх, можливо, вбив цих людей. І от цих відео і там ще інші слідчі дії, цих всіх відео немає в справі. Зараз оголошена перерва в цьому розгляді, так як ми попросили, щоб знайшли ці відео в архівах і надіслали до суду. Суд звернувся, районний суд звернувся до вищого апеляційного суду з проханням, щоб вони їм ці відео надали. Ми чекаємо. Якщо переглянути ці відеозаписи, там можна багато чого цікавого побачити. Зокрема, от Чернак, який був фактично на підпитку, коли під час слідчих дій, і він був на милицях, шкутильгав. Там це все можна помітити і що розкопування цих решток відбувалося майже вночі, тобто там нічого не видно. Вони почали чомусь слідчу дію ввечері, з 7 вечора і десь до півночі, коли зірки були на небі, вони виймали ці рештки з землі і намагалися щось сфотографувати, встановити, кому вони належать, тобто це все дивно виглядало, і це все видно на цих відеозаписах.

Олег Шинкаренко: У 2011 році народні депутати проголосували за закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства». І цей закон встановлює строк для подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами з підставою встановлення обставин, що мають істотне значення для справи. Тобто у нас всього є лише три роки, щоб займатися цієї справою, через три роки це буде неможливо.

Олена Сапожнікова: Ні, Олег, мається на увазі, що, от дивися, в нас був от цей експертний висновок в 2015 році отриманий. Експерти сказали, що от те не відповідає тому, і з того дня, коли ми отримали цей експертний висновок, от з цього моменту вираховується строк. І там не 3 роки, а 3 місяці ми мали, щоб звернутися до суду, якщо би ми пропустили цей строк, то все, ми більше б про це не могли говорити, і нам потрібно було б чекати якусь нову обставину, яка можливо з’явилася б, а можливо і ні. І цей важливий момент, то більше теорія, а практика вона трішки інша.

В столиці наприкінці 1990-их квітнув бізнес так званих «чорних ріелторів». Людей більшою частиною одиноких та таких, які страждають на алкоголізм, тоді вбивали, аби відібрати у них і перепродати їхні квартири. 

Олег Шинкаренко: Друга історія про яку ми сьогодні будемо розповідати стосується випадку, який трапився з Ігорем Вовкодавом. Йому було 25 років, і він був засуджений на довічне ув’язнення Київським міським судом 18 серпня 2000 року. В столиці наприкінці 1990-их квітнув бізнес так званих «чорних ріелторів». Людей більшою частиною одиноких та таких, які страждають на алкоголізм, тоді вбивали, аби відібрати у них і перепродати їхні квартири. Ігор підробляв у свого рідного дядька-ріелтора водієм. І от якось сталося два вбивства, після чого Ігоря та ще декількох людей заарештували. В результаті у вину Ігорю суд поставив два епізоди. За першим епізодом хлопці начебто вбили пана Л, а за другим — пана Б. Але за експертизою, проведеною незалежним судовим експертом два роки тому, останки покійного пана Б. не досліджувалися судом, бо на експертизу, яку проводили двічі на досудовому слідстві і на суді, слідчий прокуратури Києва Ігор Б. надав два різні черепи, які відповідно не могли належати одній людині. Така досить заплутана історія. Про це спитаємо у матері Ігоря Вовкодава, Клавдії Данилівни Вовкодав. Що ж трапилося насправді? І чи з’явилися у цій справі якісь нововиявлені обставини?

Клавдія Вовкодав: Я, Вовкодав Клавдія Данилівна, мати незаконно засудженого до довічного позбавлення волі сина Вовкодава Ігоря Петровича, який відбуває вже 22 рік покарання в Житомирській установі №8 за злочини, які він не вчиняв, у яких його обвинуватили в ініціаторстві. Протягом багатьох років звертаємося у всі інстанції, добиваємося справедливості по нашій кримінальній справі, але на всі наші звернення одержуємо сплошні відмови і відписки. У 2015 році адвокатом була подана заява про перегляд справи Вовкодава Ігоря за нововиявленими обставинами в апеляційний суд міста Києва. Апеляційний суд направив в районний суд, Дніпровський суд, Дарницький. Районні суди назад в апеляційний і почався «судовий пінг-понг» і тільки після третьої колегії апеляційного суду  Дарницький суд розпочав слухати справу Ігоря Вовкодава за нововиявленими обставинами по суті.

Олег Шинкаренко: Скажіть, будь-ласка, Клавдіє Данилівно, а що виявили? Які обставини? Чому саме ви вважаєте, що ваш син не винний?

Слідчий забрав був череп не відомо кого і через деякий час приніс два зовсім різних черепи.

Клавдія Вовкодав: Що була не встановлена ані причина смерті, ані місце смерті, і слідчий забрав був череп не відомо кого і через деякий час приніс два зовсім різних черепи.

Олег Шинкаренко: Тобто є ознаки того, що докази по цій справі були підроблені?

Клавдія Вовкодав: Підроблені, сфальсифіковані. Три роки тривали суди по справі Ігоря Вовкодава за новими обставинами. Просто формально, 3 березня 2018 року Дарницький районний суд виніс ухвалу, що заяву про перегляд за нововиявленими обставинами Вовкодава Ігоря Петровича залишити без задоволення. Зараз будемо оскаржувати ухвалу Дарницького районного суду в апеляційному суді, тому що Дарницький районний суд чи боїться, чи не хоче скасувати вирок апеляційного суду, ухвалу Верховного суду, коли у нас на це все є підстави. Покази свідків, незалежний судмедексперт з Вінниці був допрошений в залі суду з 32-річним стажем, який доказав, що ні причина смерті не встановлена і ні місце, і що були представлені різні черепи.

Олег Шинкаренко: Тобто тут очевидно було порушено якесь право підсудного на захист, так?

Клавдія Вовкодав: Да, на захист.

Олег Шинкаренко: Чи можна так сказати?

Олена Сапожнікова: Можна так сказати. Дивіться, це нововиявлені обставини. Я взагалі хочу сказати, що стаття 459 Кримінального процесуального кодексу надає таку можливість. Вироки, які набули законної сили, оскаржувати, якщо з’явилися нововиявлені обставини. Тобто те, що не було відомо раніше. 3 жовтня 2017 року ця кількість обставин була звужена, і у нас на сьогоднішній день є от такі обставини: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу, висновків та пояснення експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого на яких ґрунтується вирок». Також друге: це скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути. І залишилася ще така обставина, під яку якраз найчастіше всі ми підводимо свої аргументи як адвокати, так і особи рідних, невинуватих засуджених, це інші обставини, які не були відомі суду на час розгляду, при ухваленні судового рішення, і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути. Тобто якраз ось ці експертні висновки, що в справі Рафальского і Вовкодава, які були виявлені, встановлені, винесені — це є і от тією іншою обставиною, яка не була відома раніше суду, і яка тепер може змінити повністю погляд на той вирок. Вона показує, що це все було неправильно, доводить зроблено.

Олег Шинкаренко: Якщо українські правоохоронці, українські слідчі суди не хочуть займатися цією справою, то чи є якийсь шанс вивести цю справу на Європейський рівень, до Європейського суду з прав людини звернутися?

Олена Сапожнікова: Так, зокрема, Українська Гельсінська спілка з прав людини підтримала справу Олександра Рафальского. Ще коли він був живий, ми звернулися до суду за статтею 6 — право на справедливий суд — багато років тому. Досі немає результату ніякого. Потім ми звернулися за статтею 3 — це з приводу того, що його катували на досудовому слідстві, і якраз ці катування інших спів обвинувачених призвели до того, що вони його омовили. Тільки Олександр Рафальский витримав ці всі катування і нікого не омовив і себе також, але в основу вироку взяли якраз от ті слова осіб, які були отримані під час катувань. Досі справа в Європейському суді розглядається. І я би хотіла сказати ще про одну справу, і вона також в Європейському суді знаходиться щодо відсутності справедливого суду в Україні в справі Мираба Суслова. І от, зокрема, 4 квітня 2018 року Верховний Суд відмовив Суслову у перегляді справи за нововиявленими обставинами. Це справа, можливо, всім відома, а може вже забута. Вбивство власника мебельного магазину «4 room» Алояна Шабаба, це магазин, який знаходиться в місті Києві, і двох його охоронців в 2009 році. Затриманий був Суслов і також Давид Батікян, вони були засуджені до довічного позбавлення волі. Мираба Суслова звинуватили у тому, що він начебто організував от це вбивство, і сьогодні він перебуває в Бердичівській виправній колонії № 70. За ці роки його справу переглянули адвокати і він сам, і там знайшли купу порушень, але, на жаль, ми зараз не маємо такої можливості оскаржити те, що вже було розглянуто національними судами, а от якраз вишукується щось нове, щоб піти по процедурі цих нововиявлених обставин. І в цій справі були знайдені такі моменти. Звернулися до Верховного Суду, але був процес дуже живий. Прийшли потерпілі, я була на цьому засіданні, і потерпілі доволі активно відстоюють позицію того, що це зробив Суслов. Вони були дуже емоційні, плакали в суді, кричали, це були емоційні сплески, представники їхні також були доволі емоційні.

Олег Шинкаренко: Власне, чого стосується моє питання. Що треба зробити, щоб вийти із замкненого кола української правоохоронної системи? Треба щоб цю справу просто «зарубали», так би мовити, в Верховному Суді? Тільки тоді можна виходити?

Олена Сапожнікова: Ні, дивись, тут такий от тонкий нюанс є для тих, хто нас слухає. Якщо ви знайшли щось нове, те, що не було вам раніше відомо, от якщо йти по цій от останній обставині, яка може бути нововиявленою, то ви звертаєтесь до суду. Але суд, якщо не взяв до розгляду вашу цю заяву, ви не можете потім це оскаржити, пройшовши всі національні інстанції до Європейського Суду. Оскільки Європейський Суд не розглядає такі справи. Лише якщо національний суд почне розгляд за вашою якоюсь новою цією обставиною і потім дійде до якогось висновку, який вам не буде подобатися, можна потім звернутися до Європейського Суду. Тобто це вам дасть можливість відновити цей строк, який багато хто може й пропустив, не звертався. Це зможете відновити, звернувшись до Європейського Суду і сказати, що досудове слідство, судовий розгляд в Україні був незаконний, ми знайшли такий от факт і плюс до цього ще додали купу всього іншого. І потім, якщо буде рішення Європейського Суду винесене, це буде як виключною обставиною, і суди національні за вашою ж заявою, заявлених осіб, повинні будуть переглянути цю справу. І, дай Бог, все ж таки справедливий суд відбудеться. І якщо це невинуваті особи, вони будуть звільнені.

Олег Шинкаренко: І тепер ми звернемося до Тамари Михайлівни і Клавдії Данилівни і спитаємо їх, чи вони все ж таки сподіваються на українську правоохоронну систему? Чи ви все ж таки хочете звернутися до Європейського суду з прав людини?

Тамара Рафальська: Ви знаєте, особисто я не вірю, ні в що я не вірю, ні в суди, ні в правоохоронну систему, я нікому не вірю, тому що такий занепад в Україні зараз. Я вже, слава Богу, прожила багато років і такого занепаду, який зараз, я не бачила і нам дуже шкода, що таке робиться. А ми зараз, наші два провадження вже у Європейському Суді, чекаємо поки дійде наша черга.

Олег Шинкаренко: Ви сподіваєтесь на Європу?

Тамара Рафальська: І тільки на Європу.

Клавдія Вовкодав: Зараз у нас будуть розглядати, в апеляційному суді скарга наша, і будемо далі дивиться як апеляційний вирішить. Верховний ще ж буде, і після Верховного, якщо нам відмовлять, ми будемо звертатися в Європейський Суд і сподіваюся, сподіваюся, не можу вже говорити. За такий час вже втратила віру в усе, розумієте, і в життя, якщо так сказати. Ми пройшли такий тяжкий період, коли син, в нього була стаття 187, це було «неповідомлення про злочин», по тому старому кодексу, а йому вмінили організацію, і дали довічне. Сподіваємося на справедливий суд.

Олег Шинкаренко: Все ж таки хотілося б, щоб українські громадяни вирішували всі справи в українських судах, а не в європейських. Оскільки відомо, що якщо вони звертаються до європейських судів, то потім Україна змушена за рахунок платників податків, за рахунок всіх нас з вами виплачувати компенсації, і це дуже небажаний процес. Це особливо важливо також і тому, що деякі в’язні знаходяться у місцях утримання на окупованій території. Військовий конфлікт позбавив їх можливості на правосуддя.