Восени в ході кампанії проти свавілля українських прикордонників на Кримському перешийку нам вдалося привернути увагу керівництва ДПС до проблеми. 

У підсумку було вироблено кілька пропозицій щодо поліпшення ситуації в контрольних пунктах. Зокрема, було запропоновано виготовити пам’ятки для осіб, які перетинають адміністративний кордон між Кримом і материком, а також затвердити форму рішення держприкордонслужби про відмову в допуску на материкову частину України.

Якщо перше питання тим чи іншим чином вирішилося, то з другим – віз і нині там, хоча це вкрай важливо. Коли прикордонник ставить свій підпис під документом, він розуміє, що може нести відповідальність за своє рішення. І це розуміння примушує його діяти за законом. Але, ймовірно, прийняття такого документа нікому з представників влади не вигідно, оскільки за законом громадянину України не так-то просто відмовити в перетині пункту контролю.

Але що стосується пам’яток – прикордонна служба досить охоче відгукнулася на цю пропозицію, і приблизно в кінці січня-початку лютого пам’ятки були виготовлені і передані керівництву прикордонної служби. І, ймовірно, навіть десь розміщені на пунктах контролю. “Ймовірно” – тому що сам не бачив, але були фотографії, зроблені самою службою, і навіть очевидці підтверджують, що бачили такі пам’ятки біля віконець паспортного контролю на одному з пунктів на херсонському напрямку..

Користуючись нагодою, минулої суботи я вирішив перевірити, як ідуть справи на пункті пропуску на Чонгарі. Чесно кажучи, чимало здивувався, коли не знайшов жодних слідів пам’яток. Ось, власне, фото:

Тільки на в’їзді на контрольний пункт було виявлено якусь подобу пам’ятки. Розташоване, як і годиться, подалі від очей людських праворуч від входу, та сповнене таким способом, що фонова емблема виглядає яскравіше, ніж текст на ній:

Після спілкування з одним з керівників у званні підполковника мені спочатку вдалося з’ясувати, що в силу періодичної ротації ніхто не пам’ятає, щоб якісь пам’ятки на пункті були. Однак далі, дізнавшись, що команда про розміщення пам’яток виходила згори, мій співрозмовник почав висловлювати думку, що такі пам’ятки напевно були. До кінця розмови він уже переконував мене, що вони точно були, але їх, напевно, змило солоними бризками Сиваша. Домовившись, що я направлю макети пам’яток по електронній пошті і вони зможуть самі їх надрукувати і розмістити в потрібних місцях, я відправився додому.

Буквально через 10 хвилин мені зателефонував той же підполковник і сказав, що вони знайшли пам’ятки, точніше, їх розмоклі залишки. На мою наполегливе прохання вислати їх фото протягом наступних 10 хвилин, щоб я не сумнівався в правдивості його слів, він пообіцяв це зробити. Але потім він передзвонив ще через дві години і повідомив, що вони таки знайшли 4 примірники пам’яток. При цьому якось невиразно пояснив, що вони чи то перебували на пункті пропуску, але я зосліпу їх не побачив, чи то їх все-таки розмістили після виявлення. На підтвердження мені прислали пачку фотографій. Пам’ятка явно знаходиться на місці, де, як видно на фото вище, її трохи раніше в той же день не було, а в одному з фото в руці фотографа зрадницьки видніється скотч.

У всій цій історії радує одне: прикордонна все ж реагує на гавкання правозахисників. Але робить вона це досить мляво.

Пам’ятки – це дуже мало для наведення порядку в пунктах пропуску. Вони мають на меті просто повідомити громадян про їхні права. Освічений громадянин все ж більш захищений, ніж громадянин недосвідчений. Але далеко не кожен готовий захищати свої права, навіть знаючи, що вони порушені. Тим не менш, навіть цю малу пам’ятку наша прикордонна служба намагається заховати глибше. Пам’ятки розміщені не біля віконець, через які відбувається спілкування громадян з прикордонниками, а подалі від них, щоб було менше шансів звернути увагу на ці написи. А шкода. Що вже говорити про більш серйозні проблеми …