25 листопада світова правозахисна спільнота відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок. Також це початок щорічної кампанії «16 днів проти насильства». Українська Гельсінська спілка з прав людини підтримує акцію увагою до цієї тематики. У черговому інтерв’ю спецпроекту «Правозахисниці, які змінюють Україну» Анна Орловська ділиться досвідом роботи у сфері протидії насильству проти жінок.

Анна Орловська (дівоче прізвище Мартинюк) – співзасновниця інформаційного ресурсного центру «Правовий простір», тренерка з прав людини та організаційного розвитку. Десять років Анна працює у громадському секторі, зокрема, юристкою Фонду милосердя та здоров’я, що входить до мережі громадських приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини, та координаторкою порталу «Правовий простір». Останній представляє досягнення системи безоплатної правової допомоги, дає можливість проконсультуватися онлайн, об’єднує офіси Мережі правового розвитку.

У 2012 році Анна закінчила навчання в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Зараз здобуває другу вищу освіту в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету, пише дипломну роботу на тему «Тренінговий центр як приклад соціального підприємства громадської організації».

Викладала права людини та верховенство права патрульній поліції Херсона, разом з колегами запровадила співпрацю поліції міста та громади, залучена до моніторингу діяльності системи безоплатної правової допомоги.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– На третьому курсі юридичного факультету в коледжі я дізналася від одного з випускників про громадську приймальню Фонду милосердя та здоров’я. Він працював у газеті «Вгору», що заснована Фондом, приходив до знайомих у гуртожиток і натхненно розповідав про журналістські розслідування, резонансні справи.  

Мене зацікавила правозахисна діяльність. З підліткового віку я присвячувала вільний час волонтерству. Тому, довго не думаючи, вирішила ближче познайомитися з роботою громадської приймальні Фонду, здобути практичний досвід із правового консультування. Коли я прийшла, то мене приємно вразило, що у Фонді існувала система навчання та мотивації волонтерів. Фактично відразу мене познайомили з місією та цінностями організації, дали прочитати посібник «Права людини для “міцних горішків”». Наталя Козаренко, яка тоді працювала керівницею приймальні, залучала до написання заяв, скарг. Через рік у мене почалося стажування в районному суді, колишній міліції та державній виконавчій службі. І я відчула разючу різницю у ставленні до студентів, усвідомила важливість закріплених у Фонді цінностей: права людини, команда, довіра, інновація та професійність.

Отримавши базу для порівняння, я швидко зрозуміла, як мені пощастило працювати у колективі, де з повагою ставляться одні до одних, підтримують, створюють можливості для розвитку. Після завершення коледжу мені запропонували стати юристкою громадської приймальні. Я з радістю погодилася, адже розділяла цінності колективу, прагнула допомагати людям захищати права і хотіла реалізуватися в професії юриста.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Формальну освіту я здобувала в Херсонському кооперативному економіко-правовому коледжі, Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Але вагомішою для мене стала самоосвіта та участь у школах Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини». Я пройшла всі можливі навчальні курси цієї програми в 2009-2011 роках. Разом з командою «Розуміємо права людини» у 2010 році організовувала Школу з прав людини для молоді з півдня України, працювала тренеркою і брала участь у Другому міжнародному курсі з прав людини для молодих активістів, що проводився в рамках цієї програми у Вільносі 2011 року.  Також гарну теоретичну основу мені дала Школа з прав людини та громадських дій Молодіжного правозахисного руху. Я приєдналася до цього руху в 2010 році та брала участь у багатьох їх семінарах. Відвідала Третю літню школу прав людини, що проводиться в рамках освітньої програми «Міжнародна школа прав людини і демократії», Московською Гельсінською групою та міжнародним молодіжним правозахисним рухом. Юридичні знання і вміння писати скарги в Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) мені дала школа Харківської правовозахисної групи для адвокатів.

Я постійно вчуся сама і проводжу тренінги з прав людини. Останній і дуже важливий курс, вартий особливої уваги, я пройшла в Українському католицькому університеті в рамках свого офіційного навчання на магістерській програмі.

Практичний досвід із захисту прав людини я здобула, пропрацювавши 5 років юристкою громадської приймальні Фонду милосердя та здоров’я. Тоді я систематично зіштовхувалася з порушеннями прав людини та допомагала відвідувачам приймальні, використовуючи національні та міжнародні механізми, захищати порушені права.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– З 2009 року разом з колегами з Мережі правового розвитку працюємо над впровадженням ініціативи «Посилання правових можливостей». Одне з ключових прав, захист якого здійснюють офіси Мережі – доступ до правосуддя. Впровадження ініціативи починалося зі створення Центрів правової інформації та консультацій. Я адмініструвала роботу трьох таких центрів у Херсонській області. Згодом наша команда взялася за модернізацію порталу «Правовий простір», а центри запрацювали у всій Україні. У 2016 році відбувся ребрендінг і центри почали називатися офісами Мережі правового розвитку. Завдання порталу полягало в просуванні реформи системи безоплатної правової допомоги, шляхом напрацювання і поширення кращих практик із захисту прав та системних змін у сфері надання правової допомоги в громадах. Мої обов’язки включали збір та відбір успішних історій, їх поширення та налагодження внутрішньої і зовнішньої комунікації в Мережі.

Офіси Мережі зареєструвалися в єдину громадську спілку в 2015 році. Вони тісно співпрацюють із найбільшими провайдерами безоплатної правової допомоги, у тому числі, з державною системою безоплатної правової допомоги. Остання осінню 2016 року відкрила бюро з надання безоплатної первинної правової допомоги і забезпечила доступ до безоплатної первинної правової допомоги практично в кожному районному центрі. Після такого вирішення питання з доступом до правової допомоги на державному рівні перед громадськими організаціями постало завдання з налагодження співпраці, моніторингу якості наданих державою правових послуг. Тому я долучилася до розробки механізму перенаправлення осіб, які потребують безоплатної правової допомоги, здійснюю моніторинг місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Херсонщині.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Останні 5 років я працювала координаторкою порталу. Ми часто публікуємо матеріали з тематикою захисту прав жінок. Офіси Мережі правового розвитку щорічно долучаються до кампанії «16 днів проти насильства», допомагають захистити трудові права вагітним жінкам, яких намагається незаконно звільнити роботодавець, молодим дівчатам, яких відмовляють у працевлаштуванні через побоювання, що вони підуть у декретну відпустку.

Ще частіше юристам доводиться захищати жінок, які страждають від насильства в сім’ї. Нещодавно щоб навчити читачів порталу відрізняти конфлікт від насильства в сім’ї, убезпечити родини та допомогти жертвам я підготувала алгоритм дій «Насильство в сім’ї. Як захистити себе та родину». Познайомитися докладніше з прикладами захисту прав жінок та результатами справ можна у розділі «Успішна практика» на порталі «Правовий простір». 

Також наша команда активно підтримує інформаційно-просвітницькі кампанії щодо ратифікації Стамбульської конвенції, яка спрямована на запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству в тому числі. Разом із локальними партнерами ми втілюємо адвокаційну кампанію «Херсон – територія вільна від насильства», наразі докладаємо зусилля для відкриття в місті кризового центру для жертв домашнього насильства.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Україні вдалося зберегти державність і проєвропейський вектор розвитку за умов, що склалися в останні п’ять років (правління сім’ї Януковича, анексія Криму, війна з РФ, опір старої системи). Звісно, це заслуга багатьох українців, а не лише правозахисного руху. Але я можу з впевненістю сказати про Херсонську область. У нас правозахисники виступили локомотивом. Разом з місцевими активістами створили Координаційний центр з допомоги ЗСУ, об’єднали та скоординували зусилля громади, проукраїнських представників влади та бізнесу.  Ризик провалити реформи та перетворитися в авторитарну державу, підконтрольну Кремлю, на жаль, лишається. Та правозахисний рух продемонстрував згуртованість і відданість демократичним цінностям.

Ще один успіх правозахисної спільноти полягає у впливі на судову та правоохоронну діяльність. Також ще рано говорити про системні зміни, адже в більшій мірі правозахисники лишаються зосередженими на захисті прав конкретних осіб, діють локально. Та напрацьовані, виграшні в Європейському суді з прав людини справи поступово впливають на діяльність правоохоронних і судових органів. Провідні правозахисні організації стали більш впізнаваними, але, на жаль, досі лише в професійних колах.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– По-перше, правозахисні організації мають стати професійнішими у впроваджені системних змін. На мій погляд, правозахисний рух, як і українці в цілому, сильні у впровадженні низинних ініціатив і слабкі в проведенні системних змін.

По-друге, потрібно стати впізнаваними та впливовими в громадах. Майже половина українців нічого не знає про діяльність правозахисних організацій. Лише близько 9% українців вказали, що достатньо добре обізнані з діяльністю таких організацій, тоді як близько 42% мають якусь обмежену інформацію, а близько 49% нічого про них не знають. Про це свідчать результати загальнонаціонального соціологічного дослідження «Права людини в Україні», проведеного з 22 жовтня по 6 листопада 2016 року Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці із ГО «Центр інформації про права людини» і офісом Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Тільки тоді нам вдасться зробити прав людини суспільною цінністю. У зв’язку з цим я вбачаю потребу в навчанні самих правозахисників і правоосвіті молоді в цілому.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Я вперше зіштовхнулася з гендерною дискримінацією, коли прийшла в школу боксу, а тренер відмовився займатися зі мною, бо я дівчинка.

На мій погляд, гендерній тематиці приділяється недостатньо уваги. Гендерну проблематику далеко не всі чиновники розуміють. Пересічні українці, за моїми спостереженнями, у переважній більшості навіть не ідентифікують гендерні проблеми.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Я вважаю, що варто розділити і одночасно працювати за двома напрямками:

1) займатися просвітництвом та освітою з молоддю, формувати розуміння змісту проблем гендерної тематики: насильство в сім’ї, трудова дискримінація жінок, участь жінок в управлінні державою тощо;

2) адвокатувати зміни в законодавстві. В першу чергу досягнути ратифікації Стамбульської Конвенції та імплементації її положень у національне законодавство, прийняття Трудового кодексу України для забезпечення рівних можливостей у сфері праці, підвищення рівня обізнаності з питань гендерного насильства серед представників влади.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Люди, з якими я розвиваюся, які підтримують у впровадженні змін, цінують права людини. Останній рік мене надихають викладачі та одногрупники в Інституті лідерства та управління в Українському католицькому університеті. Захоплююся їх професійністю та результатами діяльності.

Підготувала Тамара Марценюк