Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала юристка та правозахисниця Ольга Семенюк. 

Ольга Семенюк навчалася за спеціальністю «Правознавство» спочатку  у Луганській академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України, а потім – у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Окрім того, здобула кваліфікацію магістра державної служби.

З 2007 року займається приватною адвокатською, а згодом долучилася і до правозахисної діяльності. З 2015 року Ольга співпрацює з Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Регіональним центром прав людини, а з 2017 року – з Центром демократії та верховенства права (CEDEM). Зокрема, правозахисниця займається веденням стратегічних справ у національних судах, підготовкою скарг до Європейського суду з прав людини, приймала участь у дослідженні із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні, тощо.

Учасниця чималої кількості навчальних і наукових подій, а також випускниця курсу Дистанційного навчання адвокатів правам людини, що відбувалося у рамках Програми Мережі будинків прав людини “Міжнародне право для захисту суспільних інтересів” (International Law in advocacy). Учасниця XII Міжнародної школи медіа права (яка проводилася Центром демократії та верховенства права), випускниця Другого спеціалізованого навчального курсу з медичного права для адвокатів, який проводила Українська фундація правової допомоги разом з партнерами.

Членкиня Асоціації жінок-юристок України «Юрфем», Мережі захисників права на доступ до інформації та Всеукраїнської громадської організації «Асоціація правників України».

Співавторка монографії «Базове дослідження із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні» за заг. ред. А. П. Бущенка, М. М. Гнатовського., співавторка «Пам’ятки для затриманого. Порушення права на свободу», яка була підготовлена експертами та випускниками курсу «Стандарти прав людини в практиці адвокатів та суддів». Авторка публікацій: «Профстандарти адвокатури: міжнародний досвіт», разом з колежанкою публікує блог на Loйері.

1. Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

У 2007 році я отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю і стала займатися приватною адвокатською діяльністю. На той час мені було 22 роки! Я була молода, амбіціозна і дуже вперта. А на наступний рік мене запросили до участі в курсі для адвокатів, що проводила Харківська правозахисна група. На цьому курсі нам, адвокатам зі всієї України, розповідали про права людини, про Європейську конвенцію з прав людини (ЄКПЛ), та як складати скарги до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Це був дивовижний курс. У нас викладали Аркадій Бущенко, який на той час був головою ХПГ, Анна Юдківська, яка була ще юристкою ЄСПЛ. Ось вони і дали задатки для того, щоб пройшовши цей курс (а він тривав десь півроку), мені стало цікаво застосовувати під час практичної діяльності посилання на практику ЄСПЛ і, відповідно, дивувати цим суддів.

Одного разу десь в 2010-2012 р.р. апеляційний суд за моєю апеляційною скаргою по кримінальному провадженню скасував вирок, відповідно до якого особа мала бути засуджена на сім років і направив справу на новий розгляд (за старим КПК 1960 р.). Єдиними посиланнями, чому апеляційний суд прийняв таке рішення, була практика ЄСПЛ. І то був дійсний прорив і відчуття, що мене почули.

У цілому ж я звернулася до правозахисту через потребу відчувати почуття справедливості. Можливо, це буде звучати дивно для адвоката, проте головне в суді отримати навіть не рішення на користь клієнта, а отримати справедливе рішення.

2. Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Окрім курсу, який був згаданий вище, в моєму житті було дуже багато навчальних курсів у сфері прав людини. Знаковим можна вважати Дистанційне навчання адвокатів правам людини, що відбувалося у рамках Програми Мережі будинків прав людини “Міжнародне право для захисту суспільних інтересів” (International Law in advocacy) (2014-2015р.р.). Наш національний експерт Сергій Заєць на першому тренінгу сказав нам, майбутнім учасникам курсу, що після цього курсу наше життя зміниться і ми ніколи не зможемо дивитися на окремі речі так, як робили це до цього часу. І він мав рацію. Світогляд почав змінюватися вже під час навчання.

Після цього я також пройшла дивовижне стажування на тему “Механізми здійснення правосуддя і дотримання прав людини у період конфліктних і постконфліктних ситуацій”, що проходило в Боснії та Герцеговині в рамках реалізації Проекту “Навчальні програми професійного зростання” Агентства США з міжнародного розвитку. Це був грудень 2015 року. В той час як в нашій країні відбувалися жахливі події, ми дивилися як від схожих подій багато років до цього постраждала інша країна і до чого це призвело.

У січні 2018 року я приймала участь у навчальному візиті випускників програми «Міжнародне право для захисту суспільних інтересів» (International Law in advocacy) до Ради Європи, в рамках якого відбувалися консультації з експертами з питання ролі адвокатів прав людини.

І ще одна програма, яка не стосується безпосередньо прав людини, проте сильно вплинула на моє становлення до людей – це програма «Адвокат майбутнього», що реалізується Асоціацією правників України (АПУ) та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу (BALAP) за підтримки проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні». Це був шлях по підвищенню рівня soft skills, який дуже важливий для кожного адвоката чи правозахисника.

3. З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

В мене досить широкі професійні компетенції, тож я працюю з різною тематикою.

Один з напрямків моєї діяльності – це захист прав внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, ще в 2014 році я разом з УГСПЛ (Центром стратегічних справ) розпочинали підготовку перших позовних заяв щодо відшкодування матеріальних збитків, що були спричинені в результаті АТО.

Також я працюю зі справами, які стосуються заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження та покарання. Ці справи стосуються ставлення до осіб, які перебувають під контролем держави (утримання в СІЗО, у психіатричних центрах).

Окрему практику складають медичні справи, в рамках яких веду кейси про ненадання медичної допомоги або надання допомоги неналежної якості, розголошення медичної інформації та інше.

Працюю із тематикою освіти у сфері прав людини, наприклад, я є тьюторкою національного курсу «Стандарти прав людини в практиці адвокатів та суддів».

4. Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Якщо казати про тематику прав жінок, то в мене є практичний досвід по захисту жінок, які постраждали від домашнього насильства. Це дуже важкі категорії справ.

По-перше, вони психологічно складні і вимагають повної емпатії. По-друге, незважаючи на нове досить прогресивне законодавство в сфері захисту постраждалих від домашнього насильства, добитися ефективного результату дуже важко.

Для суспільства часто спрацьовує стереотип, що домашнє насильство – це лише коли б’ють. В результаті, наприклад, доводиться доказувати, що постійний психологічний тиск – це також насильство.

5. На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Найбільшим успіхом являється небайдужість суспільства до правозахисного руху. До нього долучається все більше активістів, юристів, звичайних людей. І це чудово, адже залученість у правозахисний рух великої кількості людей свідчить про прагнення людей покращити стан захисту прав людей у державі.

6. Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Найголовніший виклик – ці війна в країні. Наразі є дві території – Схід та Крим – де права людини порушуються на кожному кроці. На даний час багато правозахисних організацій надають допомогу постраждалим, проте випадків порушень прав людини настільки багато, що цієї допомоги недостатньо. Порушення прав людини на цій території носить системний характер.

Більш того, українські державні органи не сприяють захисту постраждалих осіб, а навпаки своїми діями ще більше порушують права людини. Взяти хоча б приклад з припиненням виплат пенсій, в результаті чого потоки переселенців були змушені звертатися до суду за захистом своїх соціальних прав.

7. На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Я радію, що на даний час ця тема привертає все більше уваги в суспільстві. Люди вже не здригаються, як 5-10 років тому, коли чують слово «гендер». Так, до слова нібито звикли, проте, на превеликий жаль, досі не всі розуміють його значення.

Наприклад, мені відомий випадок, коли моя колежанка проводила тренінг з гендерної тематики і деякі учасники спробували її троллити, намагаючись зірвати захід. Ці люди прийшли не для того, щоб отримати щось нове для себе, а для того, щоб спаплюжити намагання інших розібратися у цій тематиці.

Я сама декілька років назад проходила дистанційний онлайн-курс “Гендерна компетентність: Skill staff-XXI”, що проводився Гендерним інформаційно-аналітичним центром “КРОНА”. Просто чудовий курс, який я можу порекомендувати усім. На простих прикладах розповідається, що це і до чого.

 

8. Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Мабуть пам’ятаєте, як на початку року всі жартували про згоду на секс? Так ось – такого немає бути. Щоб змінити ситуацію, потрібно змінити ставлення людей до ситуації. Поки люди жартують на ці теми, вони не можуть ставитися серйозно до цих проблем.

Тож потрібно змінювати «лозунги» та говорити про цю проблему серйозно та вголос. Потрібно нести інформацію у маси. Тож перший крок до зміни ситуації – це правопросвітництво.

 

9. Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Це мої діти. В мене дві доньки, які ще дуже маленькі, але я хочу, щоб коли вони стали дорослими, то прийшли в світ, який буде трішки кращим, ніж зараз.