Саша Делеменчук – експертка з міжнародної адвокації УГСПЛ, тренерка Патрульної поліції з прав людини і толерантності, експертка Мережі східного партнерства із питань меншин (Eastern Partnership Minorities Network), консультантка з розвитку в Аналітичному центрі міжнаціонального співробітництва і консультацій (Грузія).

Співзасновниця волонтерської ініціативи «ЄвромайданSOS», в минолому координаторка міжнародних програм Центру громадянських свобод. У 2006 році Олександра закінчила магістерську програму із міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тематика професійних інтересів – міжнародні системи захисту прав людини, міжнародне адвокасі, рівність і недискримінація, гендерна рівність, права видимих менших, відкриті дані. Окрім України, працювала в Грузії, Вірменії, Азербайджані, Молдові, Казахстані, Бєларусі, Непалі.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому ви вирішили працювати у цій сфері?

– Я залучилася спочатку до молодіжного проекту «Дебати», потім до молодіжних проектів Ради Європи, зрозуміла, що це мої цінності і що саме права людини та міжнародні системи їх захисту цікавлять мене, як юриста-міжнародника.

– Де ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

В Університеті Шевченка формальну освіту, а основні знання – на тренінгах Ради Європи, ООН та ОБСЄ, а також на тренінгах та курсах Польского Гельсінського фонду зправ людини.

– З якою тематикою у правозахисному русі ви працюєте?

– Права меншин, заборона дискримінації, міжнародні системи захисту прав людини та міжнародна адвокація у данній сфері.

– Чи доводилося вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, у 2006-2008 роках я працювала з цією тематикою, але тоді я жила і працювала в Грузії і була радницею Глобального фонду для жінок.

– На ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Якщо порівняти Україну з багатьма країнами пострадянського простору, то видно, що не дивлячись на усі проблеми, фундаментальні права людини, такі як свобода слова, свобода зібрань, свобода асоціації, свобода від переслідувань тощо в Україні дотримуються, і це є основний здобуток. Так само без правозахисного руху в Україні не було б ні Революції Гідності, ні волонтерського руху.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Війна та викликана нею поляризація суспільства, а також розповсюдження культу насильства та безкарності. Так само проблемою є небажання політичних еліт проводити докорінні реформи.

– На вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– На мою думку, на даному етапі, завдяки освітнім заходам, гендерна тематика вже укорінилася у роботі правозахисного руху. Але є ще дуже багато нерозуміння в цьому сенсі. Доволі часто робота по гендерній тематиці вважається «несправжньою», не такою важливою, як, припустимо, захист жертв катувань. Але ця тенденція меншає і це добре.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Продовжити освіту членів суспільства, від шкіл до ВУЗів (особливо для юристів, педагогів, лікарів), від програм перепідготовки поліцейських до тренінгів для журналістів.

– Що або хто вас найбільше надихає у вашій правозахисній діяльності?

– Думка, що інший, кращий, світ можливий.

Підготувала Тамара Марценюк