Звіт із впровадження політики гендерної рівності та недискримінації УГСПЛ у 2021 році
Починаючи з 2016 року, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) впроваджує Політику гендерної рівності...
31 January 2022
12.10.2017
Інга Моніна закінчила Одеський юридичний факультет державного університету їм І. І. Мечникова. З 1994 року працює приватно практикуючим адвокатом, займається представництвом інтересів юридичних і фізичних осіб в господарських, адміністративних судах і судах загальної юрисдикції, наданням різного роду консультаційних послуг. З 2010 року співпрацює з правозахисними організаціями м. Севастополь, а з 2013 року – з Центром безоплатної правової допомоги (як адвокат).
– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?
– У правозахист я потрапила, можна сказати, випадково. Я за освітою – юристка, з 1989 року маю статус адвоката. Тобто, захищала я людей давно в силу своєї професії. За родом своєї діяльності досить часто співпрацювала з правозахисниками. Чесно кажучи, міняти нічого особливо в своєму житті не збиралася. Однак довелося.
Після відомих подій, що сталися в Криму в березні 2014 року, я зрозуміла, що залишатися там я не хочу. Пропозиція переїхати до Києва разом із Севастопольською правозахисною організацією, яка всім складом переїхала на материкову Україну, було сприйнята мною з задоволенням і вдячністю. Так я і стала правозахисником, членом громадської правозахисної організації «Регіональний центр прав людини».
– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
– Про права людини в контексті Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод почала замислюватися ще на зорі своєї адвокатської діяльності. Спочатку займалася самоосвітою. Потім відвідувала в рамках підвищення кваліфікації семінари і тренінги, які проводилися колегією адвокатів. У 2013 році пройшла підготовку тренером-модератором каскадних тренінгів системи безоплатної правової допомоги (БПД), проводила каскадні тренінги для адвокатів системи БПД в м. Севастополі. У 2015 році закінчила навчальний курс на тему «Стандарти Конвенції з прав людини щодо справедливого судового розгляду і права власності».
Працюючи в правозахисної організації з листопада 2014 року, постійно вдосконалюю свої знання і навички на практиці. На мій погляд, розуміння Конвенції про права людини, можливість не обмежуватись національним рівнем та продовжувати захист права в міжнародних правових інституціях значно розширює горизонти для захисту. Це сприяє розвитку національної правової свідомості, вдосконаленню норм національного права і як результат впливає на поліпшення якості життя людей в Україні.
– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?
– Як вже було сказано вище, я працюю в правозахисної організації, яка була змушена переїхати на материкову частину України через неможливість здійснення своїх статутних завдань на території Криму та м. Севастополі. З урахуванням цієї особливості, здебільшого займаюсь захистом прав кримчан – як тих, що переїхали на материкову частину України, так і тих, які змушені проживати в Криму.
– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?
– У моїй практиці було багато справ, коли моїм клієнтом була жінка і йшлося про її порушене право. Так, наприклад, нещодавно в мене була справа щодо захисту прав жінки, яку обманом звільнили з роботи. Звільнена – мати шістьох дітей, один з яких на момент звільнення її з роботи знаходився на грудному вигодовуванні. Підприємство, на якому працювала жінка, знаходиться в Криму, в Алушті. Справа була цікава тим, що жінка приймалася на роботу на підприємство у 2000 році, до окупації Криму, а звільнення було проведено вже «новою владою», причому в момент звільнення жінка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Для того, щоб завуалювати захоплення підприємства, яке було власністю профспілок України, «нова влада» провела з ним ряд маніпуляцій: передачі з балансу на баланс різних міністерств, фіктивна ліквідація, потім фіктивне створення нового підприємства на тому ж майні тощо. У зв’язку з тим, що підприємство, яке раніше існувало, було нібито ліквідовано, всі працівники підлягали звільненню, в тому числі, й наша багатодітна мати. Однак, тому що ліквідація була фіктивною, всім працівниками підприємства пропонували написати дві заяви – одне про звільнення з роботи зі «старого» підприємства, а інше» – про прийняття на роботу на «знову створюване» підприємство (яке по суті було тим же самим підприємством, але вже з іншим власником)
В результаті новий «власник» скористався ситуацією, щоб позбутися від багатодітної матері – на підставі заяви про звільнення вона була звільнена з роботи, а її заява про прийом на роботу на «нове» підприємство зникла. У результаті неправомірних дій відносно звільненої з роботи жінки була допущена дискримінація. Жінка, яка звернулась за допомогою, відноситься до найбільш вразливої і слабо захищеної соціальної групи населення, тому що є багатодітною матір’ю, а також матір’ю, яка годує немовля. Ситуація була ускладнена ще тим, що установи, з якою жінка знаходилась у трудових відносинах і з якої вона була звільнена, формально не існує, як не існує і правонаступників підприємства, про що подбала «нова влада» Криму. Відновити порушені права жінки можливо тільки на міжнародному рівні, із залученням відповідних міжнародних інституцій.
Справа була прийнята нашою організацією як стратегічна, я брала участь в роботі по справі. Була проведена копітка робота по оскарженню дій адміністрації підприємства на національному рівні (суд першої інстанції, апеляційне та касаційне оскарження), після чого була складена скарга до Європейського суду з справ людини (ЄСПЛ). Наразі заява проходить процедуру реєстрації в ЄСПЛ, будемо очікувати результатів розгляду.
Не дивлячись на те, що постраждала у справі була жінка, я не можу сказати, що це була справа про права жінок. Для мене ця справа про захист трудових прав громадянина. Безумовно, деякі фізіологічні особливості (народження дитини, грудне годування дитини) мали значення в даному випадку в якості обставин, що підтверджують факт дискримінації та порушення трудових прав. У тому числі, для підтвердження вразливого становища заявниці по справі. Але, якщо на місці цієї жінки був би чоловік, в якого, наприклад, є інвалідність, це було б також використано для захисту та відновленню його прав.
Взагалі, моя точка зору з питання «права жінок» відрізняється від загальноприйнятої і я дозволю собі нею поділитися. Вважаю, що виділення в окрему тематику «права жінок» є неправильним за своєю суттю. Це є основою для узаконення якихось особливих, нерівних прав жінок в порівнянні з правами, наприклад, чоловіків. Якщо ми говоримо про те, що всі люди рівні у своїх правах, то виділення прав жінок вже є запорукою нерівності таких прав. При цьому не має значення, в негативному або позитивному сенсі ми виділяємо такі права – саме виділення їх вже говорить про нерівність.
– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
– Так сталося, що Україна має слабкий державний апарат, наскрізь уражений іржею корупції. При цьому в Україні формується здоровий і досить сильний соціальний рух, яке часто штовхає вперед недорозвинену державну машину. Я бачу найбільше досягнення правозахисного руху в тому, що воно допомагає соціальному рухові розвивати українську державність всупереч опору державних структур і чиновництва. Правозахисники чуйно вловлюють соціальні тенденції, іноді очолюють і направляють їх в правильному напрямку.
– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
– Реальність, з якою зіткнулася Україна сьогодні, стала викликом не тільки для правозахисного руху України. Це стало викликом міжнародному співтовариству в цілому, грубим нехтуванням норм міжнародного гуманітарного права зокрема. Події, що відбуваються в Україні, часто не мають аналогів у світовій практиці, отже, не мають рецептів і «правильних» відповідей.
У цій ситуації найбільшою проблемою на мій погляд є відсутність у правозахисників необхідних знань і навичок роботи в нових умовах. Крім того, на мій погляд, правозахисному руху України заважає нездорова конкуренція і «грандоїди». Немає системи об’єктивної оцінки ефективності роботі правозахисників.
– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
– Можливо, моя відповідь на це питання розчарує, але я не вважаю гендерну тематику у даний час найактуальнішою для України. На мій погляд, в Україні є більш нагальні проблеми, гідні уваги правозахисників. Серед таких на перше місце я б поставила питання реабілітації осіб, які перенесли стресові ситуації в результаті військових дій на Донбасі, окупації Криму і Севастополя. Йдеться як про фізичну реабілітацію, так і про надання психологічної допомоги постраждалим особам, як військовим, так і цивільному населенню. Вважаю, що даній проблемі приділяється дуже мало уваги, що тягне за собою психологічні розлади дуже багатьох і багатьох людей. Наслідки такого психологічного нездоров’я через кілька років можуть стати катастрофічними для суспільства в Україні. Важливою і нагальною проблемою в Україні є дискримінація людей похилого віку. Це виражається не тільки в мізерних пенсіях. Люди похилого віку в Україні виявилися заручниками історії. В силу віку їм важко пристосуватися до нових умов життя, мізерні пенсії ставлять їх на грань злиднів, а хвороби і відсутність можливості отримати нормальне лікування не залишає ніякої надії дочекатися кращого майбутнього.
– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
– На мій погляд, гендерне насильство виникає тоді, коли в суспільстві відсутні правильне розуміння ролі чоловіка і жінки в житті. Триваюча не одне століття популістська вакханалія в цьому питанні призвела до численних і, на щастя, не завжди вдалих спроб механічного «зрівнювання» чоловічого і жіночого. Це закономірно призвело до того, що як чоловіча, так і жіноча функція знецінені як такі. Змінити ситуацію можна за допомогою зміни системи цінностей в суспільстві. Перш за все повинно бути розуміння що є чоловіча, а що є жіноча функція. Відразу хочу пояснити: з точки зору дотримання прав людини має існувати рівність прав чоловіка і жінки як індивідуумів. Однак з точки зору завдань і функцій в житті чоловіче і жіноче є різним. У суспільстві має виникнути розуміння, що «чоловіче» і «жіноче» створено природою не для того, щоби протистояти один одному, «чоловіче» і «жіноче» є співробітники і у кожного є своє унікальне завдання.
– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?
– Перш за все, мене надихає безліч однодумців, з якими я стикаюся в процесі роботи. Після пережитого в Криму я зрозуміла, наскільки важливо жити серед однодумців. Мова не йде про те, що ми одноголосно підтримуємо одну і ту ж точку зору. У кожного може бути різне бачення проблеми і шляхи її вирішення. У головному ми однодумці – в напрямку нашого руху, в позиціях, які ми захищаємо. Всі разом ми віримо у велике майбутнє нашої України і разом будуємо це майбутнє.
Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.
Починаючи з 2016 року, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) впроваджує Політику гендерної рівності...
31 January 2022
Починаючи з 2016 року, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) впроваджує Політику гендерної рівності...
31 January 2022
До вашої уваги нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею...
28 September 2021
До вашої уваги нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею...
20 July 2021