Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця Тамара Харчилава.

Тамара Харчилава — правозахисниця та екоактивістка, яка займається адвокацією громадських кампаній у сфері захисту прав людини, менеджерка адвокаційних програм УГСЛП.

У 1999–2004 роках навчалася на Факультеті господарського права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, який закінчила із відзнакою. За останні роки закінчила онлайн курс “Управління проектами місцевого розвитку” Швейцарсько- українського проекту “Підтримка децентралізації в Україні”, відвідала освітній табір “A.L.L. Rights. Базовий курс про права людини та інструменти їх захисту”, здійснила навчальний тур “Обмін досвідом з європейськими ініціативами в боротьбі за екологічні права” (Польща, Чехія), пройшла тренінг “Судова практика в екологічних справах: ваше джерело права”.

У 2017 році Тамара працювала як координаторка по роботі з місцевими громадами у громадській організації “Національний екологічний центр України” (НЕЦУ). А з вересня 2017 по вересень 2019 року – як координаторка з підтримки місцевих громад Центру екологічних ініціатив “Екодія”. Є співавторкою дослідження “Правове регулювання питання забруднення повітря в Україні та ЄС”.

Серед громадської діяльності правозахисниці — захист озера Качине від забудови та захист прав громади району Києва Позняки, створення мережі з небайдужих жителів, депутатів, громадських організацій із збереження озера Качине (нещодавно захисники озера виграли справу у забудовника, але юридично озеро до сих пір належить йому); захист учасників мирної акції з охорони озера, які піддалися нападам; моніторинг судової справи щодо врятування заповідного Урочища “Бичок” від незаконної вирубки тощо.

Серед волонтерської роботи Тамари громадський  моніторинг справи вбивства правозахисниці Ірини Ноздровської, участь у акціях на захист активістів, природи та тварин. Окрім того, вона була консультанткою з екопроблем НПО “Українська молодіжна кліматична мережа”.

Ось відео про активістський шлях Тамари Харчилави.

 

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

 

Стати активною громадянкою мене спонукала Революція Гідності. До неї я була звичайною людиною, ніколи не виходила на протести. Хоча мене як юристку обурювало те, що в країні немає верховенства права, а є верховенство грошей. Але я боялася вступати у боротьбу із системою.

Проте після того, як я побачила по телебаченню, як зухвало було розігнано мирних протестантів на Майдані в Києві, то зрозуміла – треба боротися за демократію, права людини, гідність усього суспільства. Так я вперше вийшла на Харківський Майдан. І з тих пір, усе моє життя – активізм, права людини, громадська діяльність.

 

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

 

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого – моя альма матер. Потім, коли я стала переслідуватися у судовому порядку за свою громадянську позицію, я дізналася про Українську Гельсінську спілку з прав людини, стала читати її інформаційні ресурси. Так само стала слідкувати за діяльністю Центру громадянських свобод, потрапила на надихаючу лекцію Олександри Матвійчук з адвокації правозахисної кампанії.

Пізніше дізналася про ФРІ-табір ALL.Rights. Це чудовий захід, коли тиждень у наметах серед природи яскраві спікерки та спікери із усієї Україні в інтерактивній формі розповідають про свій правозахисний досвід. Потім дізналася про ОЗОН – Група громадського спостереження. Стала їх ресурси відслідковувати. Після чого почула від знайомих, що Саша Романцова з Центру громадянських свобод проводить класний «Вступний курс з прав людини». Я пройшла його, він дійсно класний. Також відслідковую ресурси Amnesty International – у них багато навчальної он-лайн інформації.

 

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

 

Вже не один рік я займаюся екологічними правами, правом на мирні зібрання, на доступ до інформації, а також захистом активістів та активісток від переслідування.

Наразі я стала частиною команди, яка займається перехідним правосуддям, впровадження засад якого мають налагодити життя українського суспільства у період переходу від воєнного часу до мирного життя в пост-конфліктний час. Йдеться про те, аби, в першу чергу, призвести до справедливого покарання винних у злочинах, а також відшкодувати шкоду жертвам збройного конфлікту.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

 

Я працювала з жінками-активістками, захищала одну з них від незаконних судових переслідувань, утисків на роботі через їх громадянську позицію, допомагала їм відстоювати право на свободу слова та інформації. Представляла активістку у судовому процесі за позовом проти неї.

Пані Базилюк реалізувала своє право на свободу слова та думки, а отримали позов від чиновника, що він морально страждав від висловлювань активістів. Я організовувала публічні заходи, майданчики, на яких вони могли говорити до широкого загалу про екологічні проблеми своїх регіонів, консультувала щодо інструментів участі громадськості у прийнятті владних рішень. Окрім того, я навчала, як організувати мирну акцію, написати скаргу чи ініціювати кримінальну справу.

Інші активістки – мешканки Черкащини так само намагалися протистояти будівництву шкідливих потужностей, ми їм допомагали адвокатувати їх кейс на національному рівні, зокрема, у Верховній Раді.

Ще одна історія. Пані Решетько, мешканка Харкова, сама на сам більше 7 років бореться за право дихати чистим повітрям. За її позицію на неї чинили психологічний тиск, погрози, ми їй допомогли встановити систему захисту та привернути увагу міжнародної громадськості задля недопущення переслідувань у майбутньому.

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

 

Найбільший успіх – це те, що він зростає і об’єднується. Доказ – вкотре проведено Правозахисну неКонференцію, де акумулюються спільні зусилля різних правозахисних ініціатив навколо ключових проблем в галузі прав людини в Україні. Раніше такий захід був відсутній.

 

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

 

Нам потрібні сталі коаліції. Це поки ще завдання на майбутнє. Також залишається справжнім викликом кількість нападів та утисків на представників та представниць правозахисного руху.  І доки немає ефективних розслідувань таких явищ, прогноз на майбутнє невтішний. Я вже мовчу про превентивні заходи з боку правоохоронних органів щодо недопущення утисків правозахисників/ць.

 

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

 

Як на мене, недостатньо. Хоча це особливо важливо для України в умовах збройного конфлікту.

Є багато іноземних наукових робіт, які доводять, що участь жінок у програмах переходу від військового часу до мирного, зокрема, програмах примирення, приносить більш вагомі результати. Також у цих роботах наголошується, що реабілітації жінок-учасниць збройних конфліктів та жінок-постраждалих від конфлікту не приділяється достатньої уваги.

Також правозахисний рух має консолідуватися для негайної ратифікації ВРУ Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської Конвенції), адже згідно із статистикою в Україні у 2017 та 2018 роках більшість потерпілих від домашнього насильства – жінки, а серед винних – чоловіки.

 

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

 

Варто консолідуватися для негайної ратифікації ВРУ Стамбульської Конвенції, проводити дієвий моніторинг кількості таких випадків. Також доцільно було б здійснювати дієвий моніторинг за ходом розслідування правоохоронними органами  випадків гендерного насильства, успішно запровадити державну програму з превентивної роботи задля недопущення в майбутньому випадків насилля.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

 

Мене найбільше надихає можливість діяти задля суспільного блага та розбудови справедливої України.

Серед людей, які мене надихають правозахисники та правозахисниці Олександра Матвійчук, Саша Романцова, Любов Галан, Олена Сапожнікова, Євгеній Захаров, Олександр Павліченко, Аркадій Бущенко. І Ви, Тамара, теж. Ваші книги з гендеру надихають багатьох НГО рухатися в напрямку рівності.