Що може вирішити суд, коли на всю країну проголошено, що особа вчинила злочин? Сумніви у справедливому суді для такої особи небезпідставні, бо вже всі вирішили, що вона винна. Найдивніше чути подібні заяви від Генеральної прокуратури України, що вже вирішила, хто вчинив злочин.

На початку березня багато інформаційних агентств, в тому числі УНІАН, повідомили про те, що „Генеральна прокуратура України завершила кримінальну справу, за якою довела, що організатором вбивства народних депутатів Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана був екс-прем`єр-міністр України Павло Лазаренко”. При цьому вони посилалися на прес-конференцію Генерального прокурора України, з вуст якого прозвучали ці слова. За його словами, “він (П.Лазаренко) є організатором вбивства і повинен нести за це покарання”.

На даний час справа Лазаренка слухається у США, де юристи доводять, що в разі повернення в України він буде неодмінно засуджений до кримінального покарання з порушенням вимог справедливого процесу.

І дані слова Генерального прокурора  мають стати додатковим доказом цього.

„Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду” – зазначено у статті 62 Конституції України. З цього положення слідує декілька висновків.

Жодна особа не може висловлюватися про іншу особу, що вона вчинила злочин, якщо це не підтверджується вироком суду.

Цікаво, що ця теза знаходить своє підтвердження і у новому Цивільному кодексі України, за яким не можна розголошувати навіть прізвище особи, що тільки підозрюється. Очевидно, що законодавець „перестарався” у абсолютизації права особи. А порушення цього права тягне за собою можливість вимагати відшкодування заподіяної такими висловами шкоди. Тому у будь-якому випадку не можна казати, що певна особа вчинила злочин, якщо цього не підтверджено вироком суду.

Такі публікації часто зустрічаються з-за непрофесійності журналістів. Але даний випадок дивує тим, що така заява прозвучала від Генерального прокурора, який очолює державний орган, що покликаний лише підтримувати обвинувачення у судовому процесі. Тобто цей орган ні за яких обставинах не може вирішувати питання про винність особи у тому чи іншому злочині. Вона може стверджувати про певні підозри чи коментувати свої дії. Бо яка ж тоді змагальність може бути у кримінальному процесі, а це також конституційний принцип судочинства.

Виникає запитання, якщо вищі посадові особи які мають безпосередній стосунок до справи висловлюють цілковиту впевненість про злочинця, то як вона може розраховувати на справедливий процес у такій справі?

Ця стаття не спрямована до виправдання тієї чи іншої особи, що є виключною прерогативою суду в правовій країні. Цим лише хотілося нагадати, що кожна людина має презумпцію невинуватості у вчиненні злочину і жодна особа, особливо журналісти чи представники державних органів не мають права порушувати цього фундаментального права людини і повинні завжди пам’ятати про це.

Володимир Яворський,

Секретаріат ради українських правозахисних організацій