Листування, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція відносяться до одних з основних форм спілкування. Щодня люди говорять по телефону або спілкуються в месенджерах. Інколи спецслужби можуть прослуховувати розмови та читати переписку. Чи законно записувати телефонні розмови для подальшого їх використання? Як встановити порушення права при втручанні в таємницю спілкування? Та яка є міжнародна практика по цьому питанню – аналізував  юрист Центру стратегічних справ УГСПЛ Максим Войнов.

Таємниця спілкування

Під терміном «спілкування» у загальному сенсі розуміють передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу: поштою, транспортними комунікативними мережами або електронними інформаційними системами.

Спілкування вважається приватним, якщо інформація передається і зберігається за таких умов, при яких учасники цього спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (ч.3 ст.258 КПК України).

Таємниця спілкування, зокрема телефонних розмов, гарантується Конституцією України. Отже прослуховування або запис розмови без згоди особи, а також розголошення змісту та самого факту телефонної розмови є порушенням конституційних прав людини.

Однак, якщо особа не робить зі свого спілкування таємниці і розмовляє при сторонніх відкрито, прослуховування подібних переговорів не вважається кримінальним правопорушенням. Не вважається також порушенням запис приватної розмови для власного користування, наприклад, роз’яснення, інструктажу, доки такий запис не буде оприлюднений без згоди тієї особи, яка надала інформацію.  

Всі існуючі засоби зв’язку: телефони, смартфони, планшети, комп’ютери і інше технічне обладнання, а також програмне забезпечення – месенджери WhatsApp, Viber, Telegram, Instagram, тощо, підлягають захисту і в розумінні статті 8 Європейської Конвенції з прав людини.

Так, статтею 8 Конвенції встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Захист від свавільного втручання в ці права є класичним негативним зобов’язанням, яке Суд визначає як основну мету статті 8 Конвенції. Проте Держави несуть також позитивні зобов’язання гарантувати повагу до прав особи, закріплених в цій статті.  

Слід мати на увазі, що в Конвенції немає точного тлумачення термінів «приватне життя», «приватне спілкування» і вичерпного переліку суспільних відносин, що включаються до вказаних термінів і є предметом її захисту. Тому, Європейський Суд з прав людини в своїх рішеннях визначає сферу застосування статті 8 Конвенції у широкому розумінні, з урахуванням прецедентної практики, навіть якщо конкретне право не встановлено у статті.  

Заборона безпідставного втручання в особисте і сімейне життя людини, безпідставного посягання на недоторканість її житла, таємницю її кореспонденції або на честь і репутацію також встановлена іншими міжнародно-правовими актами, зокрема статтею 12 Загальної Декларації прав людини і статтею 17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права. 

Законність прослуховування телефонних розмов в Україні

В Україні дозвіл на прослуховування телефонних розмов можуть отримати лише представники правоохоронних органів за рішенням суду в рамках кримінального провадження. Відповідні структури діють при УМВС, СБУ, прикордонній службі, управлінні державної охорони, податковій службі, установах державного департаменту з питань виконання покарань.

Порядок проведення оперативно-розшукових заходів, втручання в приватне життя, в таємницю листування, в телефонні розмови, в телеграфну та іншу кореспонденції під час проведення кримінального провадження врегульовано нормами КПК України, «Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», іншими нормами національного і міжнародного законодавства. 

Втручання в таємницю спілкування можливо лише з метою виявлення чи запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин чи особи, яка цей злочин вчинила. Для прослуховування телефонних розмов має бути передумова – особа, яку «слухатимуть», повинна, на думку представників оперативних підрозділів, володіти достатньою кількістю інформації про злочин. Підстави для втручання у спілкування оцінюються в контексті конкретних обставин справи, а інформація, отримана внаслідок такого втручання, може бути використана тільки для вирішення завдань кримінального провадження.

В іншому випадку, санкціоноване прослуховування телефонів може здійснюватися за запитом уповноважених органів при перевірці осіб, яких допускають до державної, військової або службової таємниці, а також при отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства та держави. Однак, поняття «достатності інформації та інтересів безпеки суспільства і держави» в законодавстві чітко не окреслені, тому воно може трактуватися як завгодно.

Статтею 359 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 7 років за незаконне придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації. А якщо ці дії завдали істотної шкоди правам потерпілого – санкція статті передбачає покарання від 7 до 10 років за гратами.

Усі кримінальні справи із використанням так званих «негласних слідчих розшукових дій» (що включає і прослуховування телефонних розмов) перебувають під грифом «таємно» і «цілком таємно». Тому оприлюдненої статистики проведення таких дій в Україні не існує. Уповноважені особи поліції, СБУ, НАБУ, ДФС та  інших відповідних органів не надають інформацію щодо кількості офіційних дозволів на прослуховування телефонів українців і ховаються за грифом «цілком таємно». 

Що каже ЄСПЛ?

Якщо повернутись до статті 8 Європейської Конвенції з прав людини (далі – Конвенції), то загалом вона  не забороняє державним правоохоронним органам здійснювати прослуховування телефонних розмов приватних осіб. Іноді це є допустимим, про що вказав Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) в ряді своїх рішень.

На основі аналізу судової  практики ЄСПЛ можна виділити кілька принципів, які закріплені в статті 8 Конвенції і виправдовують втручання в захищені цією статтею  права людини. Так, прослуховування телефонних розмов державними органами:

(1)  має здійснюватися відповідно до закону, що передбачає існування підстав для перехоплення телефонних розмов; цей закон повинен бути доступним для громадськості, а обставини здійснення прослуховування розмов – передбачуваними;

(2)  має переслідувати законну мету;

(3) бути необхідним в демократичному суспільстві.

Порушення статті 8 Конвенції та огляд рішень ЄСПЛ

 В деяких з рішень ЄСПЛ при розгляді питання законності перехоплення телефонних розмов було встановлено порушення права на конфіденційність, що в подальшому призвело до внесення змін до національного законодавства.

(а)  У справі «Ліберті та інші проти Сполученого Королівства» заявники – британська та дві ірландські організації, що захищають громадянські свободи, стверджували, що в період з 1990 по 1997 роки їхні телефонні розмови, електронні повідомлення і конфіденційна інформація перехоплювалися Міністерством оборони Великої Британії. Закони, чинні на той час, визнавали злочином умисне перехоплення повідомлень поштою або за допомогою державних телекомунікаційних систем. Однак, державний секретар Міністерства оборони Великої Британії був уповноважений видавати ордер на перевірку повідомлень, якщо це вважалося необхідним в інтересах національної безпеки та задля запобігання та виявлення серйозних злочинів.

Перехоплені матеріали мали використовуватись лише так, як описано в ордері, а дані зберігатись і передаватись лише в необхідному обсязі. Міністр внутрішніх справ видав внутрішні керівні принципи та інструкції з цього приводу, однак ці інструкції не були доступними для громадськості, а отже, громадяни не могли передбачити, в якому обсязі можливе спостереження за ними.

В результаті розгляду справи ЄСПЛ одноголосно постановив, що мало місце порушення прав заявників за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини та дійшов висновку, що правова основа для здійснення прослуховування була недостатньо доступною.

(b)  У справі «Малоун проти Сполученого Королівства» заявник вважав, що його кореспонденція та телефонні розмови перехоплювалися поліцією протягом декількох років і в результаті були використані як доказ проти нього в суді. Заявник скаржився, що поліція порушила його право на приватне життя.

В своєму рішенні Суд вказав, що телефонні розмови охоплюються поняттями «приватне життя» і «кореспонденція», а сам факт існування закону, який дозволяє перехоплення телефонних розмов і поштової кореспонденції, є втручанням в право заявника на приватне життя. Суд дійшов висновку, що перехоплення телефонних розмов несе в собі небезпеку зловживань і може мати шкідливі наслідки для демократичного суспільства в цілому.

Таким чином, втручання в приватне життя особи і прослуховування її телефонних розмов може вважатися «необхідним» лише у випадку, якщо закон передбачає адекватні гарантії проти зловживань і вказує з достатньою чіткістю на обсяг і спосіб здійснення перехоплення повідомлень.

Суд постановив, що в цьому випадку прослуховування  телефонних розмов не було передбачено законом, отже мало місце порушення права на приватне життя, що передбачено статтею 8 Конвенції.

Згодом до законодавства Великої Британії, яке регулює процес здійснення прослуховування телефонних розмов, були внесені зміни і встановлені чіткі рамки для надання дозволу та контролю за здійсненням прослуховування телекомунікаційних мереж.

(с)  У справі «Роман Захаров проти Росії» розглядалось питання доступності законодавства для громадськості. Прослуховування телефонних розмов відбувалось відповідно до підзаконного акту, який не був доступний через офіційні джерела. Однак, цей документ був опублікований в офіційному журналі, присвяченому телекомунікаціям. Суд дійшов висновку, що цей підзаконний акт міг бути доступним широкому загалу через правову базу мережі Інтернет.

В зазначеному рішенні Суд виявив порушення права на конфіденційність, гарантованого статтею 8 Конвенції та постановив, що в національних нормативно-правових актах наявні суттєві недоліки, а рівень регламентації процедури перехоплення телефонних розмов є недостатнім, що може привести до свавілля та ризику зловживання владою. З огляду на це, Суд визнав національне законодавство з цього питання таким, що не відповідає вимогам «якості закону».

(d)  Одне з останніх рішень, яке були винесено ЄСПЛ щодо України, також стосувалося питання законності здійснення прослуховування телефонних розмов і захисту права на конфіденційність. В рішенні по справі «Лисюк проти України» ЄСПЛ встановив порушення права заявника на приватність через здійснення правоохоронними органами України незаконного запису розмов заявника в межах проведення негласних слідчих дій, які згодом були використані як доказ у кримінальному провадження щодо нього.

Прослуховування розмов і здійснення їх відеозапису в рамках проведення слідчих дій здійснювалось без відповідного дозволу національних судових органів, що становило собою втручання органів державної влади у приватне життя заявника у розумінні статті 8 Конвенції. 

Щоб зробити втручання в право на приватне життя передбачуваним, національне законодавство має бути доступним, достатньо чітким і точним. Особа не повинна бути заздалегідь попереджена про факт прослуховування її телефонних розмов, але має мати можливість передбачити, за яких умов це може відбутися.

Застосування цього загального принципу при перехопленні телефонних дзвінків є особливо важливим, оскільки зазвичай такі дії здійснюються таємно, без відома постраждалих осіб, що ускладнює їх звернення за правовим захистом і може призвести до свавілля державної влади.

Європейський Суд з прав людини надає державам свободу при обранні засобів захисту національної та громадської безпеки, а також інших законних цілей. Однак ця свобода не може бути абсолютною. Мінімальні гарантії, розроблені практикою ЄСПЛ, включають детальну інформацію про характер злочинів (розслідування яких може вимагати перехоплення телефонних розмов), деталі щодо тривалості спостереження, перелік категорій осіб, щодо яких може бути здійснено втручання в таємницю спілкування, а також процедуру зберігання та знищення отриманої інформації.

(і)  У справі «Класс та інші проти Німеччини» заявники, кілька німецьких адвокатів, оскаржували закон, який дозволяв державним органам перевіряти пошту і прослуховувати телефонні розмови з метою захисту державної безпеки. Заявники вважали, що національне законодавство не містить вимоги повідомлення особи після припинення спостереження, що виключає будь-які засоби правового захисту в суді проти наказу про проведення таких заходів. В результаті розгляду аргументів сторін ЄСПЛ постановив, що право заявників на приватне життя в даному випадку не було порушено, оскільки існували адекватні та ефективні гарантії проти зловживання системою спостереження, а отже, втручання було визнано пропорційним.

Суд встановив, що втручання в приватне життя заявників з боку держави було передбачено законом і мало законну мету – захист національної безпеки та запобігання заворушенням або злочинам. За висновком Суду, нормативно-правові акти, регулюючі це питання, містять суворі правила і регламентують випадки, при яких може бути застосоване спостереження. Отже, наявне законодавство забезпечує надання вказаних вище мінімальних гарантій.

Висновок 

Таким чином, з судової практики ЄСПЛ випливає, що Суд висуває певні вимоги до законодавства, яке регулює процес перехоплення телефонних розмов і інших комунікацій, такі як доступність, передбачуваність та якість.

Нормативно-правові акти, що стосуються цього питання, повинні чітко: 

–      визначати, скоєння яких злочинів може тягнути за собою здійснення  перехоплення телекомунікацій;

–      встановлювати точний період, протягом якого може здійснюватися прослуховування;

–      регламентувати процедуру отримання санкції на проведення таких дій від державного органу або посадової особи та порядок  знищення отриманих записів;

–      містити запобіжні заходи проти обміну такими даними між державними органами. 

Отже, Європейський Суд з прав людини досить широко розглядає питання порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції, що створює прецедентну практику і позитивно впливає на національне законодавство.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського союзу та Міжнародного Фонду  «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал  представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».

 

Головне фото статті: depositphotos.com

---

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

---