Київська громадська приймальня Української Гельсінської спілки з прав людини добилася відклику судового позову щодо погашення заборгованості по неіснуючому кредиту. ПриватБанк намагався двічі стягнути оплату за кредитом та відповідні відсотки з людини, яка цей кредит не брала і жодних договорів з банком не укладала.

Чи легко отримати банківський кредит?

Майже рік пішов на те, щоб громадянин України, киянин Р. за допомогою юристів Української Гельсінської спілки відновив справедливість та відстояв свою правоту.

А почалося все у 2006 році. На адресу постраждалого Р. системно почали надходити листи та телефонні дзвінки від різних банків з вимогою сплатити заборгованість за буцімто укладеними ним кредитними договорами.

Напередодні невідомі викрали паспорт постраждалого Р., про що він відразу ж повідомив правоохоронні органи. Відповідно до його заяви було складено адмінпротокол. Як згодом встановило слідство, паспорт постраждалого вкрали зловмисники та, переклеївши фотокартку, оформили чимало кредитів на його ім’я в різних банках, зокрема і у ПАТ КБ ПриватБанк. До слова, жодна європейська країна не використовує паспорти з вклеєними фото. Проте, навіть за такої ситуації, працівники банків при уважному розгляді документа та відповідальному ставленні до своїх обов’язків, змогли б виявити, що паспорт підроблено. Шахраям вдалося без особливих труднощів отримати кредит у ПриватБанку на ім’я киянина Р. у розмірі 7 тисяч 635 грн зі сплатою відсотків (25,08 % річних) на придбання побутової техніки.

Згодом злочинців було затримано. 17 квітня 2012 року Шевченківський районний суд Києва визнав їх винними. За вироком суду шахраїв було засуджено до ув’язнення, а також зобов’язано повернути позичені (вкрадені) у банку гроші без сплати відсотків — тобто лише 7 тисяч 635 грн. Невже простіше (дешевше) обманним шляхом взяти у банку кредит, ніж оформити його чесно та справно виплачувати чималенькі відсотки? На засіданні суду був присутній і представник ПриватБанку. Здавалось би справедливість відновлено, і киянин Р. може спати спокійно. Проте з цього моменту починається найцікавіше.

Банк VS Шахраї: знайдіть 10 відмінностей

У 2014 році ця сама історія для киянина Р. повторилася з новою силою. Він знову отримав повідомлення від працівників ПриватБанку про те, що ніби винен банку гроші за кредитом, який було оформлено у 2006 році шахраями на його ім’я. Єдина відмінність — цього разу працівникам банку було добре відомо, що кредитний договір укладав не постраждалий Р., а шахраї, які злочинним шляхом скористалися його викраденим паспортом, щоб оформити на чуже ім’я кредит. До того ж, було нараховано відповідні відсотки, і сума, яку вимагалось сплатити за кредитом, за ці роки суттєво збільшилась — банк вимагав від громадянина Р. майже 105 тисяч гривень.

“Надавши власні грошові кошти пройдисвітам на підставі грубо підроблених ними документів банк намагався перекласти свою вину за непрофесійність власних працівників на мене” — переконаний постраждалий Р.

Щоб примусити постраждалого Р. сплатити кредитний борг та відсотки, банк подає позов до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська. На диво, суддя Зосименко С. Г. задовольняє позов ПриватБанку: за рішенням суду постраждалого Р. визнано боржником, і він має сплатити банку відповідну “заборгованість”.

У розпачі чоловік звертається по допомогу до Київської громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини. Олег Левицький, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини прокоментував дії банку так: “Подаючи позов до суду, ПриватБанк зробив це зі значними порушеннями. По-перше, банк знав, що Р. не є боржником, оскільки договір з банком було укладено шахраями. По-друге, ПриватБанк звернувся з позовом до Дніпропетровського суду, тоді як відповідно до правил підсудності мав це зробити за місцем проживання відповідача або місцем укладення кредитної угоди, тобто звернутися до суду міста Києва. По-третє, строк позовної давності, відповідно до Цивільного кодексу України, складає три роки. Банк звернувся з позовом про стягнення сум заборгованості за кредитним договором лише у липні 2013 року, тобто більше ніж через сім років після виникнення у нього права вимоги”.

Якщо за чинним законодавством України Дніпропетровський суд не мав права розглядати заяву ПриватБанку, тоді чим керувалася суддя Зосименко, приймаючи до розгляду цю справу і виносячи вирок на користь банку?

“ПриватБанк звернувся до суду з завідомо безпідставним позовом до завідомо неналежної сторони з порушенням правил підсудності і за межами строків позовної давності. Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська відкрив провадження за позовом і, не ставлячи до відома відповідача, задовольнив його. Впевнений, що подібна злагодженість у діях приватного банку і суду у будь-якій цивілізованій країні стала би об’єктом дуже ретельного вивчення з боку правоохоронних органів” — зазначив адвокат Олег Левицький.

Інтенсивне листування з судом та судові засідання тривали майже рік. У весь цей час юристи Київської громадської приймальні допомагали постраждалому Р. відновити справедливість. Під час останнього засідання 6 березня 2015 року ПриватБанк нарешті “здався”, попросивши Індустріальний суд залишити позовну заяву без розгляду. Постраждалий Р. прокоментував це так: “ПриватБанк відкликав свій позов без жодних пояснень та вибачень. І тепер робить вигляд, що нічого не було”.

P.S.: від автора

Коли ця стаття була майже написана, у моєму офісі пролунав телефонний дзвінок. Я взяла трубку, у відповідь почула жіночий голос, записаний на автовідповідач: “Доброго дня! Вас вітає ПриватБанк. Повідомляємо, що Ви маєте сплатити борг за кредитом, який Ви взяли у нашому банку. Якщо Ви його готові сплатити протягом п’яти днів, натисніть “1”, для з’єднання з оператором — натисніть “два”… Кредитних зобов’язань, на щастя, я не маю. Психологи називають подібні феномени “синхронізацією простору”. А я би ще й додала, що  “вірус” шахрайства з боку ПриватБанку розмножується, поширюється та зазнає мутацій…