Олена Подолян – керівниця Docu/клубу на базі ГО «Правозахисна група «СІЧ» (медіа просвіта з прав людини), директорка Громадської організації «Всеукраїнський центр з  надання допомоги постраждалим від терористичних дій на Сході України «Форпост», керівниця  Центру психічного здоров’я та травматерапії Форпост  HELP, фахівчиня з психологічного супроводу ГО «Правозахисна група «СІЧ».  Психотерапевтка психодинамічного напрямку, клінічний психолог, викладачка. Із 2013 року – активна волонтерка Психологічної служби Майдану (зараз – ГО «Українська Асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій», скорочено – Психологічна кризова служба). Проживає у м. Дніпро.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Після “великої депресії”, що прийшла після виборів 2004 року (саме так я відчувала), у мене практично вичерпалася надія на формування громадянського суспільства України, що володіє самосвідомістю і здатністю до цілепокладання. На той час я мешкала у Донецьку і прийняла рішення про переїзд до Дніпропетровську – там, мені здавалося, “легше дихати”. На початку 2014 я планувала стажування за кордоном, але напередодні мого від’їзду трапився листопад 2013. Все вирішилося в той момент, коли я побачила новини 21 листопада пізно ввечері – виявилося, що багато українців вже вийшли на вулиці з протестом. Ці люди керувалися почуттям власної гідності, здоровим глуздом і незважаючи на гнів, який вони відчували, вони вели себе цивілізовано.  Як я могла не приєднатися до них?

Пізніше виявилося, що кожен новий день ставить тебе в глухий кут, змушуючи буквально стрибати через голову, вирішуючи невідомі завдання. Потрібні були знання, інформація, а головне – люди, на яких можна покластися. Це величезне щастя – бути серед однодумців.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Мій дідусь і домашня бібліотека. Пізніше – гугл і колеги. 17 харківська школа з прав людини. Навчання для модераторів кіноклубів Docudays UA.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Із стандартами документування порушень прав людини, освітніми програмами для юристів та правозахисників, що надають допомогу постраждалим (як експертка «Правозахисної групи «СІЧ» з питань психічного здоров’я), із медіа просвітою з прав людини для молоді, неурядових організацій, територіальних громад  в Дніпропетровській області та у зоні АТО (як керівниця Доку клубу на базі ГО «Правозахисна група «СІЧ»). Із законотворчими ініціативами в інтересах постраждалих на сході країни як директорка ГО «Всеукраїнський центр допомоги постраждалим від терористичних дій на сході України «Форпост». І також з програмами профілактики професійного вигоряння для співробітників правозахисних організацій, держслужбовців, вагомою складовою яких є розділ освіти з прав людини, як Директорка Центру психічного здоров’я та травматерапії «Форпост HELP» (який базується на правозахисній платформі і надає комплексну допомогу клієнтам, що зазнали травми).

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так.  Регулярно на тренінгах, наприклад, з профілактики вигоряння: часто навіть більш-менш обізнані в темі прав людини учасники  психологізують проблему, яка  лежить в сфері права (наприклад, дискримінація жінок за гендерною ознакою в роботі, де потрібно приймати вагомі рішення). На жаль, я не можу навести конкретні приклади, оскільки у кожному випадку  була залучена як психотерапевтка і повинна брати дозвіл на оприлюднення інформації у організацій та учасників тренінгів, яким я надавала послуги.

Організація,  яку я очолюю, ще не має своїх виконаних проектів щодо захисту прав жінок, але у Центрі травматерапії та психічного здоров’я Форпост HELP в рамках супроводу клієнтів ведеться робота з попередження гендерного насильства у сім’ях демобілізованих. Сподіваюсь, у майбутньому ми покладемо результати роботи та спостереження у  проект з цієї проблеми.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Реформа правоохоронної системи – те, що здавалось би, неможливо змінити. Документування фактів порушення прав людини у зоні військового конфлікту та документування свідчень присутності російських військ на території України.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Допомогти процесу еволюції громадян від патріотів до активних представників громадянського суспільства, бо якщо людина є прихильником демократичних цінностей, її свідомість буде вільною від будь-яких архаїзмів, як-то дискримінація на основі сексуальної орієнтації, гендерної приналежності, наявності особливих потреб людини.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– На жаль, я не маю змоги відстежувати всю роботу колег з цієї проблематики, але з упевненістю можу сказати, що вкрай мало сервісних послуг: підтримка жертв гендерного насильства (шелтери, гарячі лінії, контроль за роботою правоохоронних структур; аналіз звернень чи моніторинг звернень до правоохоронців та наслідків цих звернень; превенція насильства у сім’ях, закладах освіти, містах позбавлення волі). У свідомості багатьох громадян гендерне насильство –  нормальне явище, яке стосується не суспільства, а окремої родини.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Правозахисники мають ініціювати зміни щодо оптимізації державних програм та нормативної бази, спрямованих на профілактику гендерного насильства та законне покарання винних.  Головне – переконати суспільство, що «традиції» гендерного насильства – ганебне явище.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Люди надихають.

Спілкувалась Тамара Марценюк, гендерна експертка