Українська Гельсінська спілка з прав людини продовжує серію публікацій, в яких будуть обговорені зміст та значення п’яти рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 21 січня 2021 року, а також стратегія захисту постраждалих.

ЄСПЛ звернув увагу, що всі п’ять рішень винесених стосовно подій на Майдані потрібно читати в цілому. Загалом до Суду було подано 33 заяви від 39 заявників. Усі зазначені заяви мають спільну загальну фактичну інформацію, однак вони були згруповані для полегшення сприйняття. Суд наголошує, що основна скарга, спільна для всіх тридцяти трьох заяв, полягає в тому, що дії, які органи держави-відповідача вчиняли з метою придушення протестів на Майдані, були організованими, узгодженими та довільними.

 Наш третій матеріал із серії присвячений аналізу суті рішення ЄСПЛ у справі Кадура та Смаглій проти України. У вказаному кейсі рішення стосується порушень, які витікають з переслідування заявників за участь/діяльність на підтримку руху “Автомайдан”.

Справа Кадура та Смаглій проти України

Суд визначає Автомайдан, як рух, який організовував автопробіги на підтримку протестуючих на Майдані в різних частинах України, в тому числі шляхом протестування перед будинками високопосадовців та привезення припасів для протестуючих.

У вказаному рішенні Суд знайшов порушення статті 3 Конвенції (в процесуальному та матеральному аспектах) відносно заявників, подібно до рішення зазначеного вище, відхиливши зауваження Уряду, щодо передчасного звернення до ЄСПЛ та невичерпання національних засобів правового захисту.

Заявники скаржились на незаконні затримання (стаття 5 Конвенції) без обґрунтованих підозр. Пан Смалій також стверджував, що влада використовувала затримання, щоб перешкодити його професійній діяльності – надання правової допомоги протестувальникам і в цій частині він також посилався на статтю 18 Конвенції.

Суд визнав в цій частині скаргу пана Смалія неприйнятною через невикористання національних засобів захисту, оскільки він був визнаний політичним в’язнем українським парламентом та міг звернутися за компенсацією через незаконне позбавлення волі на цій підставі, але не зробив цього.

Щодо скарг пана Кадури в цій частині – Суд подібно до описаної вище скарги прийшов до висновку про наявність порушення §1 статті 5 Конвенції (вирішивши не розглядати скаргу за §5 статті 5).

В цій скарзі підіймається питання щодо втручання держави в право пана Смалія на повагу до приватного життя з огляду на вилучення в нього телефону та документів, які містили конфіденційну інформацію щодо його клієнтів.  При розгляді цього питання Суд виходив з наступного:

• на момент арешту пан В. Смалій знаходився в міліції в якості адвоката. Отже, органи влади повинні були знати, що матеріали заявника, могли бути предметом адвокатської таємниці;
• при проведенні обшуку та вилученні документів та телефону, влада не враховувала особливий статус вилученого матеріалу;
• не було вказано жодної причини для рішення про вилучення;
• не було жодних ознак того, що існували якісь запобіжні заходи, що забезпечують належне використання інформації, що становить адвокатську таємницю;
• внутрішнє розслідування по цьому питання все ще триває.

Загалом Суд дійшов висновку про наявність порушення статті 8 Конвенції.

Заявники висували ще скарги стосовно:

(стаття 1 Протоколу № 1) самовільне вилучення речей, частина з яких так і не була повернута;

(стаття 8 Конвенції) санітарні приміщення в СІЗО недостатньо відокремлені від решти камер СІЗО, та в них проводять відеоспостереження;

(стаття 13 Конвенції) відсутність ефективного засобу правового захисту щодо скарг на жорстоке поводження з боку міліції;

однак Суд прийшов до висновку, що він прийняв рішення по основних питаннях, а згадані вище не потребують окремого розгляду.

Публікацію підготувала Анастасія Мартиновська.