Експерт Регіонального центру прав людини про визначення правосуддя перехідного періоду (transitional justice) та перспективи його впровадження у вітчизняних умовах.

Тема пост-конфліктного врегулювання наразі вимальовується чи не найактуальнішою в українському суспільно-політичному ландшафті. Десятки тисяч постраждалих на тимчасово окупованих територіях і в зоні проведення бойових дій щоденно шукають можливості відновити справедливість, залишившись практично сам на сам із порушеннями своїх прав. Втім, хто понесе відповідальність за ці порушення – питання частіше відкрите.

Концепт правосуддя перехідного періоду досі радше предмет початкових дискусій, аніж дієвий інструмент у вирішенні пограничних ситуацій. Лише зараз відбуваються перші кроки до створення стратегій, що могли б водночас бути ефективними та враховувати всі непрості аспекти того великого лиха, в якому опинилась наша країна.

Українська Гельсінська спілка з прав людини готує серію аналітичних коментарів по темі правосуддя перехідного періоду, люб’язно наданих провідними українськими правозахисниками та експертами. Дана стаття містить відповіді на базові питання щодо концепції від Романа Мартиновського, адвоката Регіонального центру прав людини та голови правління «Української Фундації правової допомоги». Посилаючись на міжнародний досвід, експерт пояснює суть самої концепції та надає її власне авторське тлумачення у світлі особливих українських реалій.

Що таке правосуддя перехідного періоду?

Варто зазначити, що термін правосуддя, який використовується в даному контексті, не співпадає із тим, як він визначений в українському законодавстві. Закон «Про судоустрій і статус суддів» закріплює положення, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Водночас, термін правосуддя перехідного періоду включає в себе як елементи судових механізмів, так і позасудових. До них відноситься і система розслідування кримінальних злочинів, а також воєнних злочинів і злочинів проти людяності, і механізми відшкодування шкоди, і так звані процеси та форми увічнення. Все це має відбуватись на фоні докорінних інституційних реформ, що в сукупності дозволяє суспільству позбавитись наслідків конфліктів, чи наслідків панування диктаторських та реакційних режимів.

Головне завдання, свого роду місія, правосуддя перехідного періоду — забезпечити панування права в суспільстві через допомогу в створенні такої системи правосуддя, яка буде здатна повноцінно виконувати свої функції, а також — відновити довіру суспільства до самих судів.

 

Як правило, про необхідність запровадження правосуддя перехідного періоду йде мова тоді, коли відбувається зміна влади в країні. Коли настає момент оцінки наслідків масових грубих порушень міжнародних норм в області прав людини, серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права, та їх подолання. А також — притягнення винних осіб до відповідальності.

В такій ситуації механізми розслідування та відправлення правосуддя, які залишаються від старого режиму, виявляються неспроможними забезпечити ефективність у вирішенні зазначених питань. Ситуація, як правило, ускладнюється високим рівнем корупції, який панує в державі, та іноді етнічною природою конфлікту.

Головне завдання, свого роду місія, правосуддя перехідного періоду — забезпечити панування права в суспільстві через допомогу в створенні (реінкарнації) такої системи правосуддя, яка буде здатна повноцінно виконувати свої функції, а також — відновити довіру суспільства до самих судів.

Отже, правосуддя перехідного періоду слід розглядати як тимчасову форму організації та задіяння судових і позасудових механізмів у країнах з конфліктними чи постконфліктними ситуаціями. На меті воно має:

• забезпечення кримінального переслідування осіб, винних у масових порушеннях прав людини та норм міжнародного гуманітарного права;
• встановлення істини про минуле;
• відшкодування в формі визнання права жертв порушень на компенсацію та увічнення, яке має на меті запобігати повторенню ситуації в майбутньому;
• проведення інституційних реформ, перш за все в сфері безпеки, правоохоронних органів та судової влади.

Що означатиме правосуддя перехідного періоду для України та які умови його впровадження?

Перш за все, слід наголосити, що у питаннях  впровадження (функціонування) правосуддя перехідного періоду не може бути універсальних формул та штучного нав’язування чужорідних моделей. Врахування політичних, економічних, соціальних та національних особливостей, а так само причин конфлікту, є безумовною запорукою успішності вибору форми, моделі, механізмів правосуддя перехідного періоду та способів його запровадження.

Іншими словами, Україна повинна мати власну модель правосуддя перехідного періоду, яка має враховувати як позитивний, так і негативний досвід функціонування в інших країнах.

Виходячи з задач, вирішення яких покладається на правосуддя перехідного періоду, мають бути визначені напрямки для його впровадження.

Вже зараз ми спостерігаємо за спробами проведення інституційних реформ. За тим, як активізувалась діяльність громадського сектору в питаннях встановлення істини та увічнення пам’яті жертв режиму та конфлікту.

У питаннях відшкодування, необхідно суворо дотримуватись Основних принципів та керівних положень, що стосуються права на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, прийнятих резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 16 грудня 2005 року.

Якщо говорити про сферу кримінального судочинства, то тут необхідно створювати механізми попереднього розслідування злочинів. Для цього необхідно залучати іноземних фахівців, а також запускати нові судові механізми, які передбачали б участь у відправленні правосуддя високопорядних, професійних, знаних та шанованих у своїх країнах правників-іноземців.

Зараз ми часто чуємо про необхідність створення гібридних судів, тобто судів, які діяли б у складі одночасно українських та іноземних суддів. Мені більше до вподоби термін «змішані», надто вже останнім часом гібридність асоціюється в нас із формами агресії нашого східного сусіда щодо нашої  країни.

У питаннях впровадження правосуддя перехідного періоду не може бути універсальних формул та штучного нав’язування чужорідних моделей.

 

Переваги такого механізму очевидні. Вони полягають в тому, що іноземні судді є більш безсторонніми та незалежними, ніж переважна більшість українських. Вони мають високий рівень підготовки до ведення справ щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності, а також злочинів, які вчиняються на корупційному підґрунті. Досвід, яким ці судді будуть ділитися в процесі відправлення правосуддя не піде разом з ними за 10-15 років, а залишиться тут у вигляді нової формації суддів, здатних демонструвати високий рівень професіоналізму та безсторонності.

Сьогодні, в якості двох головних умов впровадження системи змішаних судів, ми можемо визначити наявність політичної волі та коштів на забезпечення функціонування системи за участю іноземного елементу. Вбачається, що досягти другої умови можна було б за рахунок оплати діяльності іноземних суддів (слідчих, прокурорів) тими державами, які готові будуть делегувати їх в Україну.

Стосовно політичної волі давати прогнози важко, але події останніх років свідчать про те, що під тиском наших західних та заокеанських партнерів влада все частіше змушена виконувати обіцянки, які вона давала під час та після Майдану.

Всі ці кроки, зрештою мають забезпечити притягнення до відповідальності осіб, винних у грубих та масових порушеннях прав людини, досягнення примирення у суспільстві, відновлення довіри до судів та піднесення самої ідеї панування права в суспільстві на новий рівень.