Проросійські канали протягом кількох тижнів оприлюднили одразу декілька відео, на яких зафільмована жахлива страта українських військовополонених російськими окупантами. Це не перший випадок, коли росіяни поширюють відео жорстоких знущань над полоненими. Що стоїть за такими вчинками та яких наслідків чекати воєнним злочинцям – журналісти 24-каналу розпитали виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка.

– В збиранні доказової бази щодо вчинених воєнних злочинів допоміжними є технології, які дозволяють встановити правдивість відео, місце скоєння злочину і можливих причетних осіб, які перебували за даною геолокацією. Питання: навіщо Росія опублікувала це відео? З якою метою? Це питання, яке потребує ретельного аналізу і розслідування. 

Росія, з точки зору здорового цивілізованого глузду,  грає проти себе, адже підтверджує факт вчинення жорстких воєнних злочинів, які викликають негативну реакцію всього цивілізованого світу і не можуть бути толеровані. Це середньовічна жорстокість, яка має підґрунтя: російські місця несвободи, якими є пенітенціарні заклади та армія залишилися на «совковому» рівні 80-х років минулого століття з усіма жорсткими практиками, дідовщиною і безконтрольним поводженням щодо засуджених. Це є однією з причин толерованого і звичного рівня жорстокості в російському суспільстві, який не вважається там чимось надзвичайним. Росію треба перевиховувати, і це не питання одного покоління. 

Відповідальність має настати не лише для тих, хто вчинив злочин чи поширював відео, а для всієї держави, яка толерує це і використовує як інструмент у війні. 

Складно уявити, щоб Україна оприлюднила зі свого боку подібне відео. Це просто неможливо. У випадку вчинення навіть менш значних правопорушень, які відбуваються в ході воєнних дій, Україна проводить розслідування і притягує винних до відповідальності. 

Підписатися на Телеграм-канал «Трибунал для Путіна»

Україна утримується від ратифікації Римського статуту, побоюючись звинувачень у вчиненні воєнних злочинів і притягнення до відповідальності. Але ми бачимо, що працює українська національна правоохоронна система, яка притягує до відповідальності тих, хто вчиняє злочини, які можуть розглядатися як воєнні злочини. Тож цей принцип комплементарності, коли національна система не справляється з притягненням до відповідальності, тут не може бути застосований. Відтак немає перешкод для ратифікації Римського статуту і варто закликати українську владу чимшвидше завершити цей процес. 

– Щодо міжнародної спільноти, то не існує прямих механізмів реагування, тобто не може висадитися космічний десант, захопити злочинців і притягнути їх до відповідальності. Такий випадок лягає на загальну шальку терезів доказової бази вчинених воєнних злочинів і у випадку, наприклад, вагань окремих міжнародних суб’єктів щодо надання Україні зброї та допомоги, прискорює ці процеси. Україна має отримувати чим швидше якомога повнішу воєнну підтримку для того, щоб за такі злочини настало покарання на полі бою через відновлення української територіальної цілісності, через вигнання росіян з усіх українських територій. Відповідно Росія, як держава-злочинець, має постати перед міжнародними судовими інституціями і понести відповідальність за такі конкретні злочини.