Подружжя Василь та Марія з села Правдине Білозерської селищної громади на Херсонщині мають статус особи з інвалідністю. Пан Василь погано бачить, у пані Марії хворе серце. Вони пережили окупацію і досі не можуть спокійно згадувати про це. Окупанти винесли з хати практично все, з подвір’я викрали автівку зятя, а ще не дозволяли поховати загиблих українських воїнів. Свою історію вони розповіли журналістам «Вгору», які разом із документатором Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Даниловим збирають факти воєнних злочинів РФ в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Окупація

До повномасштабного вторгнення родина пана Василя та Марії тримала корів. Молоко здавали приватному підприємцю. А за вторговані кошти самі жили та годували худобу з домашньою птицею: купували сіно та інший корм, оплачували їх доставку. 

Будинок Василя з Марією розташований на вулиці Степовій. Якщо їхати з Херсона – це перша вулиця села. 

Коли танки загарбників заходили в Правдине, українських військових там не було. Проте окупанти все одно обстріляли населений пункт. Від тих снарядів у будинку подружжя вибило двері, повилітали шибки, побило шифер.

Жінка досі не може спокійно згадувати пережите, починає плакати та задихатися від болю в серці:

–  Що ми йому зробили тому Путіну? Щоб у них таке життя було, як у нас…

Пограбування

Російські військові, стримуючи перший наступ ЗСУ (Правдине звільняли тричі – прим. ред.) з Миколаївського напрямку, окопалися буквально за кілька метрів від подвір’я подружжя –  через дорогу в рові під вишнями. А танки стали на вулиці Степовій у лісосмузі.  

Подружжя втекло від обстрілів до родички на іншу вулицю, де було безпечніше. Повернулися додому, коли наші відступили. А під вишнями та на полі лежали загиблі українські воїни. Росіяни не дозволяли їх поховати.

Чоловік з дружиною з перших днів окупації ховалися в підвалі сусідів. У них є власний підвал, однак той не годився для укриття: сходинок не було, плити перекриття негодні.  Навідувалися до власного господарства лише погодувати, напоїти худобу та птицю.

Поки подружжя переховувалось від обстрілів, до них в хату залізли російські військові. 

–  Було десь на пів п’яту ранку, – розповідає пані Марія. – Підходимо з чоловіком до воріт, бачу, якась кофта лежить. Кажу: «Кофтина, ніби, зятя Андрія. Чого це вона тут?». А Василь мені: «Тихіше, бо орки ж тут, під вишнями гомонять». Заходимо до хати, а там – пустка, усе винесли! Не втрималася, хоча Василь не пускав, пішла під ті вишні. Підійшла й одразу: «Чого до нас у хату залізли?  Як ви так могли? Забрали всі речі, ні ковдри, ні курток наших не залишили!». Вони про щось посперечалися, один встав, віддав одну нашу ковдру. І все.

До окупації в селі багато людей тримало корів. Лише на одному з пасовищ на краю села, де живуть Василь із Марією, випасалося понад 80 голів худоби. Наразі там лише сім корів та кілька телят. Загалом у селі залишилося десь 30–40 голів. Місцеві випасають худобу на свій страх та ризик, бо поля досі заміновані.

Ця інформація зібрана та зафіксована журналістами «Вгору» разом із  документаторами злочинів Російської Федерації адвокатом Української Гельсінської спілки з прав людини та Фонду милосердя та здоров’я Олександром Даниловим. 

Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнного злочину РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 36 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим унаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо у 18 областях країни. Щоби дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.