Звертаючись до лікаря пацієнт розраховує на дотримання медичним працівником конфіденційності щодо отриманих під час надання медичної допомоги відомостей. Експерт УГСПЛ Вячеслав Пушин пояснює як реагує Кримінальний Кодекс України у випадку недотримання лікарями цього права пацієнтів.

За незаконне розголошення лікарської таємниці передбачена кримінальна відповідальність за ст.145 КК України, а за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – кримінальна відповідальність за ст.132 КК України.

Згідно законодавства, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, про факт звернення за медичною допомогою, про діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта ст.39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII від 19.11.1992 р.

Крім того, згідно змісту ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Отже, обов’язком лікаря є необхідність дотримання лікарської таємниці, предметом якої є відомості про стан здоров’я пацієнта, про його хвороби і діагноз, огляд і результати, методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя, інші відомості, отримані при медичному обстеженні. Розповсюдження таких відомостей можливе лише за умови отримання згоди пацієнта.

Разом з тим, законодавчо встановлені випадки, що надають лікареві право розголошувати інформацію про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника, зокрема, у випадках визначених ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р.

Так, розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) інфікованого (-ної) дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням; людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду (ч.5 ст.13).

У інших випадках, передача медичним працівником зазначених вище відомостей можлива виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на їх передачу, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хворіб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

Що стосується відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ст.132 КК України, то розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

______

Отже, облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю.

Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлюється Міністерством охорони здоров’я України. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Таким чином, розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов’язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитися з відповідними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними, а на кваліфікацію вчиненого за ст.132 КК України злочину, ці способи не впливають: повідомлення у розмовах, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

Слід додати, що розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, не зазначеною в диспозиції ст.132 КК України (службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником) – суддею, працівником правоохоронного органу тощо, за наявності підстав тягне відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК України) або за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

Підслідність досудове розслідування кримінальних правопорушень за ст.132 КК України належить до органів Національної поліції.

Якщо ви вважаєте, що відносно вас було вчинено кримінальне правопорушення за ст.132 КК України, ви маєте звернутися з відповідною заявою до органів Національної поліції.

Також, у відповідності до ст.15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р., люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди,  пов’язаної з обмеженням  їхніх  прав унаслідок  розголошення  чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

Додатково:

ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII від 19.11.1992 р.;

ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» №1972-XII від 12.12.1991 р.;

ЗУ «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» №2861-VI від 23.12.2010 р.;

Про удосконалення добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію наказ Міністерства охорони здоров’я України №415 від 19.08.2005 р.

Підготував Вячеслав Пушин, юрист громадської приймальні УГСПЛ у м. Суми