23 березня 2023 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ/Суд) прийняв рішення у справі Удовиченко проти України, яким встановив порушення права заявниці за статтею 10 Конвенції, яка гарантує свободу вираження поглядів.

Інтереси заявниці в ЄСПЛ представляли юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ та адвокат Олександр Віталійович Нагорний.

Чому ця справа важлива та детальний огляд позиції ЄСПЛ наводимо нижче.

Обставини справи

Заявниця у справі стала очевидцем дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) в центрі міста Рівне, в якій автомобіль наніс тяжкі тілесні ушкодження пішоходу.

Інцидент викликав інтерес у ЗМІ на місцевому рівні, і під час відвідування потерпілої в лікарні заявниця надала коментар журналісту, який висвітлював подію, що: «Деякий час з машини ніхто не виходив, потім вийшло троє людей; на місці події залишилося двоє людей. Із дверей водія вийшов син Б.».

Пізніше кілька ЗМІ опублікували відео та письмові матеріали щодо ДТП, включаючи відеозапис коментаря заявниці та його дослівну стенограму, а також заяви інших очевидців, які стверджували, серед іншого, що водій був п’яний, а потерпілого збили на пішохідному переході. У супровідних повідомленнях журналісти припустили, що до аварії причетний депутат місцевої ради М.Б., син колишнього депутата Верховної Ради України Б.

У подальшому було відкрито кримінальне провадження за фактом вчиненого ДТП, втім невдовзі справа була закрита. Примітно, що у ході розслідування заявницю було допитано як свідка і вона надала поліції ті самі докази, що й у своєму коментарі журналісту 4 грудня 2008 року.

В листопаді 2009 року М.Б. та його батько подали проти заявниці та низки ЗМІ позов щодо спростування недостовірної інформації, яка принижувала честь, гідність та ділову репутацію (далі – позов). В ході розгляду ЗМІ уклали мирову угоду з позивачами і видалили свої матеріали зі згадкою про причетність М.Б. та його батька до події ДТП. Втім заявниця відмовилася укладати мирову угоду.

За результатами розгляду справи національний суд визнав недостовірною інформацію надану заявницею в інтерв’ю, зазначивши, що вона не довела протилежного, та зобов’язав заявницю виплатити компенсацію моральної та матеріальної шкоди, а також спростувати недостовірну інформацію.

Позиція ЄСПЛ у справі

Посилаючись на статті 6 і 10 Конвенції, заявниця звернулася до ЄСПЛ у зв’язку з тим, що цивільне провадження проти неї та подальше покарання порушили її право на свободу вираження поглядів.

Суд вирішив розглянути справу лише з точки зору статті 10 Конвенції та встановив її порушення з огляду на те, що реакція національних органів влади на твердження заявниці щодо обставин ДТП, свідком якої вона стала, була непропорційною законній меті, яка переслідувалася, і тому не була необхідною в демократичному суспільстві у значенні статті 10 § 2 Конвенції.

Водночас ЄСПЛ наголосив на низці принципових недоліків, які стосувалися національного провадження.

• Чи було твердження заявниці констатацію факту та чи підлягало воно доведенню шляхом застосування «презумпції неправдивості»

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ щодо розгляду подібних справ повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів, які підлягають доведенню, та оціночними судженнями, достовірність яких не піддається доведенню (Lingens v. Austria, 8 July 1986, § 46, Series A no. 103).

У справі заявниці Суд погодився з позицією національних судів, що коментар заявниці становив собою констатацію факту, а тому заявниця мала довести його достовірність, шляхом застосування так званої «презумпції неправдивості» фактичних тверджень, яка в цілому не суперечить статті 10 Конвенції.

• Вимога від заявниці довести правдивість сумлінної заяви за обставин, що не відповідають принципам, викладеним у прецедентній практиці Суду

Втім Суд наголосив, що фактичне твердження було зроблено заявницею як очевидцем і було нічим іншим, ніж описом фактичних обставин ДТП, свідком якої вона стала і яка привернула широку увагу ЗМІ, принаймні на місцевому рівні. Це була декларація особистого сприйняття заявницею того, що вона побачила на місці події. Цей елемент відрізняє цю справу від інших справ щодо свободи вираження поглядів, які раніше розглядав Суд щодо фактичних тверджень.

Таким чином, за таких конкретних обставин цієї справи, Суд вирішив, що від заявниці не можна було очікувати доказів того, що те, що, як вона вважала, бачила на власні очі, справді мало місце. Більше того, не було встановлено, що заявниця не виявила належної обачності та чи діяла недобросовісно, надаючи свій коментар.

Суд також зауважив, що заявниця надала ті самі свідчення поліції, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень. У цьому аспекті було також зазначено, що національні органи влади ніколи не порушували, як і не розглядали питання про порушення кримінального провадження проти заявниці через нібито неправдиві свідчення. Так само не стверджувалося, що заявниця порушила таємницю досудового розслідування.

У зв’язку з цим Суд погодився з тим, що коментар заявниці слід розглядати як констатацію факту щодо питання, що викликає суспільне занепокоєння, а не як необґрунтовану атаку на репутацію позивачів. Те, що офіційне розслідування не підтвердило, що М.Б. був водієм автомобіля, не має значення для цього висновку за відсутності будь-яких ознак недобросовісності з боку заявниці.

Відтак, немає жодних підстав для того, щоб Суд ставив під сумнів твердження заявниці про те, що, даючи свій коментар ЗМІ, вона була переконана в правдивості своєї заяви, а отже, діяла сумлінно та вважаючи, що оприлюднення інформації про обставини ДТП, свідком якої вона, відповідало інтересам суспільства.

• Нездатність національних судів надати відповідні та достатні причини свого рішення

ЄСПЛ звернув увагу, що національні суди ніколи не намагалися дослідити мотив надання коментаря заявницею, але визнав цей елемент недоречним. Вони також не оцінили контекст, у якому було зроблено твердження заявниці, а саме, що коментар було зроблено на прохання журналіста, який висвітлював ДТП, невдовзі після події і задовго до завершення кримінального розслідування у справі. Понад те, заявниця не використовувала жодних образливих чи зневажливих зауважень щодо позивачів і не зайняла жодної позиції щодо вини будь-кого з причетних осіб, а просто переповіла послідовність подій, свідком яких вона була.

За відсутності будь-яких тверджень про недобросовісність з боку заявниці, вимагати від неї довести правдивість її твердження щодо обставин ДТП, свідком якої вона була, – вимога, яку було б дуже важко, якщо не неможливо, виконати – не відповідало принципам, викладеним у прецедентній практиці Суду. Оскільки національні суди обмежили свій аналіз питанням, чи довела заявниця, що син Б. вийшов із водійського місця після аварії, наведені ними причини не можна вважати відповідними та достатніми для виправдання втручання, про яке йдеться.

• Невідповідне та суворе покарання заявниці

Суд також звернув увагу на невідповідність і тяжкість наслідків, які була змушена понести заявниця.

Так, ЄСПЛ вважає недоречним те, що заявниця була зобов’язана опублікувати спростування в ЗМІ в умовах, які вимагали від неї заявити, по суті, що вона не бачила того, очевидцем чого вона була.

Крім того, сума, яку заявницю було зобов’язано виплатити як відшкодування збитків, була дуже значною порівняно з її зарплатою. Докази, надані заявницею, свідчать про те, що вона намагалася сплатити цю суму понад п’ять років і що протягом цих років їй було заборонено виїжджати за кордон, доки вона не виплатить її повністю. Зважаючи на обставини цієї справи не було підстав для накладення на заявницю таких суворих наслідків.

Суд дійшов висновку, що існує очевидний зв’язок між підставами, за яких було встановлено порушення прав заявниці, та матеріальною шкодою, яку вона зазнала. Водночас заявниця зазнала моральної шкоди, яка не може бути виправлена визнанням порушення Конвенції у цій справі. Тому ЄСПЛ постановив виплатити заявниці компенсацію шкоди сумарно у розмірі 14 300 євро.

Значення справи

У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що дозвіл свідкам подій, які могли бути пов’язані з кримінальними правопорушеннями, публічно, добросовісно розповідати про те, що вони безпосередньо спостерігали та належним чином повідомили владі, якщо вони не зобов’язані дотримуватися таємниці розслідування, є аспектом захист свободи вираження поглядів і, за певних обставин, може відповідати суспільним інтересам (§ 50 рішення ЄСПЛ у справі).

Тобто Суд наголосив, що свобода вираження поглядів очевидців злочину, захищається Конвенцією при наданні ними коментарів у ЗМІ.

Зважаючи на те, що рішення ЄСПЛ є обов’язковими та розглядаються як джерело права, у подальшому при розгляді подібних справ висновки Суду повинні використовуватися як усталена правова позиція для усіх національних судів.

Матеріал підготувала Юлія Коваленко, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ