Одним з результатів індонезійської окупації 1975-1999 рр. у Східному Тиморі стала смерть від 90 800 до 202 600 осіб від голоду і репресій, з них від 17 600 до 19 600 осіб померли насильницькою смертю або зникли безвісті. Після референдуму за незалежність (1999 р.) індонезійські збройні сили та місцева про-індонезійська міліція здійснили останню хвилю насильства, в ході якої була повністю зруйнована інфраструктура держави.

Державі у пост-конфліктний період прийшлось мати справу з 2 різними цільовими групами, яких треба було повернути до мирного життя та реінтегрувати до місцевих громад: колишніми комбатантами з боку національного визволення FALINTIL (Armed Forces for the National Liberation of East Timor) та членами про-індонезійської добровільної міліції (Pam Swakarsa).

Колишні комбатанти FALINTIL стали об’єктом двох програм. Одна з них рекрутувала 650 комбатантів до утворених збройних сил, інша (FALINTIL Reinsertion Assistance Program, FRAP) допомогла 1308 комбатантам у реінтеграції до цивільного життя шляхом надання психологічно-корекційних послуг та соціальних виплат.

Члени про-індонезійської добровільної міліції (Pam Swakarsa) стали об’єктом уваги Спеціальних колегій з тяжких злочинів, оскільки саме міліція вчинила більшість злочинів проти цивільного населення. Протягом 2000-2006 рр. років звинувачення було висунуто проти 391 особи. Проте це не вирішувало проблеми із злочинами, вчиненими колишніми міліціянтами, оскільки їх загальна кількість у Східному Тиморі сягала щонайменше 15 тис. осіб з усіх 125 тис. цивільних, рекрутованих в Індонезії до лав міліції перед виборами 1999 р. Більшість з них виїхала за межі держави.

З цих причин у 2003 р. був започаткований процес примирення на рівні місцевих громад (Community Reconciliation Process, СRР), ініційований Комісією з повернення біженців, встановлення істини та примирення (Commission for Reception, Truth and Reconciliation in East Timor, CAVR). Це був новий, раніше не апробований механізм реінтеграції комбатантів, які вчинили нетяжкі злочини під час конфлікту 1999 р. Основним підґрунтям проекту була висока ймовірність досягнення розуміння між колишніми міліціянтами та їхніми жертвами, оскільки більшість з них жили разом та знали один одного протягом життя. Індонезійська влада, якій служили міліціянти і яка їх тренувала, розглядалася населенням як основна причина конфлікту. Тому потенційно населення покладало на місцеву міліцію меншу частку провини у трагедії 1999 р.

Процес примирення передбачав проведення у місцевих громадах фасилітовані слухання, які поєднували практики традиційної юстиції, арбітражу, медіації, аспекти цивільного та кримінального права. Надзвичайно емоційні, слухання у постраждалих від конфлікту громадах, проводилися колегією місцевих лідерів під головуванням регіонального уповноваженого та за добровільною згодою колишніх міліціянтів, винних у злочинах. Останні були зобов’язані повністю визнати свою участь у конфлікті. Потерпілим та іншим представникам громадськості була надана можливість задавати питання та коментувати заяву злочинця. За результатами слухань колегія укладала угоду, згідно якої винний зобов’язувався вчинити певні дії. Сюди можна віднести громадські роботи, відновлення знижених будівель або виплату компенсації жертвам. Натомість винний повторно приймався у громаду.

До початку кожного слухання Генеральна прокуратура повинна була розглянути справу і погодитися, що вона може розглядатися через процес примирення, а не у судовому порядку. Після слухання угода про примирення, могла бути закріплена наказом суду. Якщо Суд затверджував таку угоду, а винний виконував свої зобов’язання, йому надавався імунітет від цивільної чи кримінальної відповідальності.

Програма СRР виявилася досить успішною. Через процедуру примирення пройшов 1371 колишній міліціянт та ще 3000 осіб очікували своєї черги у 2004 р.

Для багатьох громад СRР забезпечила символічне закінчення тривалого періоду конфлікту. Хоча формальною метою слухань було отримання винними особами прощення від громад, розповідаючи правду та виконуючи «акти примирення», насправді діалог між жертвами і винними допоміг створити більш завершену версію подій, що мало більшу користь для громади в плані відновлення історичної правди. Процес примирення навчив велику кількість громадян з кожного округу принципам і практиці медіації та арбітражу, запропонувавши модель мирного вирішення суперечок десяткам тисяч учасників процесу. Процес дав також чітке послання колишнім членам добровільної міліції, що в разі їх повернення до Східного Тімору в країні існує спеціальний механізм, який допоможе їм вернутися у громади. А громади, у свою чергу, активно підтримують такий ненасильницький підхід до розв’язання проблем минулого.

Олег Мартиненко, експерт УГСПЛ

Для експертів та дуже допитливих є джерела, де можна почитати про це більше:

Chega! Final Report of the Commission for Reception, Truth and Reconciliation in East Timor (CAVR). Executive Summary. 2005. 215 p. https://www.etan.org/etanpdf/2006/CAVR/Chega!-Report-Executive-Summary.pdf

Kocak, Deniz 2013: Security sector reconstruction in a post-conflict country: Lessons from Timor-Leste, SFB-Governance Working Paper Series, No. 61, Collaborative Research Center (SFB) 700, Berlin, October 2013.

https://www.sfb-governance.de/publikationen/sfb-700-working_papers/wp61/SFB-Governance-Working-Paper-61.pdf

Militias in East Timor. https://fas.org/irp/world/indonesia/militia.htm

Mobekk, E., 2005, ‘Transitional Justice in Post-Conflict Societies – Approaches to Reconciliation’ in After Intevention: Public Security Management in Post-Conflict Societies – From Intervention to Sustainable Local Ownership, eds. Ebnother, A and Fluri, P., Geneva Centre for the Democratic Control of Armed Forces (DCAF), Geneva. 2005. 423 p. https://www.dcaf.ch/sites/default/files/publications/documents/Complet.pdf

Текст та інфографіка підготовлені в рамках співробітництва УГСПЛ з Національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»,

https://www.facebook.com/nationalpatformfordialogue/photos/a.121987619186583/219315146120496/?type=3&theater