Як оформлюють одностатеві шлюби в Києві? Як відбирають квартири у законних власників? Як небіжчик стає стороною у справі, навіть про це не підозрюючи? Як діють організовані злочинні угрупування, серед яких судді, нотаріуси та адвокати? Відповіді на ці запитання ви знайдете в цій статті. А також конкретні прізвища та факти. Всі збіги з реальними людьми і подіями не випадкові.

Правда одна із «шлюбованих», а саме Кодій Домініка Євдокимівна (19.10.1924 р.н.) цій урочистій події вже не зрадіє, оскільки не дожила до неї майже сім років і задовго до своєї смерті (05.08.2006р.) заповіла все своє майно рідному племіннику Кучерявенку Олександру Васильовичу. Але про все по-порядку…

18 червня минулого року до Соломянського районного суду м. Києва надійшла позовна заява від мешканки міста Лубни Полтавської області Бутко Алевтини Борисівни (26.02.1950 р.н.), в якій позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім’єю з Кодій Д.Є. та визнати за нею право власності на київську квартиру покійної.

Підстав недовіряти роботі автоматизованої системи документообігу в національних судах у нас немає, – тож гадаємо, що без жодного злонавмисного втручання дана справа потрапила на розгляд до судді Бобровника Олександра Вікторовича, який вже 19 червня наклав арешт на двокімнатну квартиру № 2 по вул. Фучика, 7 в м. Києві.

Суддя Бобровник задовольнив й інше клопотання позивачки про розгляд справи без її участі, погодившись, що для встановлення факту проживання однією сім’єю особиста присутність «шлюбованої» Бутко не обов’язкова і цілком достатньо буде пояснень представника. Цивільний представник позивачки Кирилець Марина Олександрівна в судовому засіданні пояснила, що Бутко «протягом п’яти років проживала з Кодій Д.Є. однією сім’єю, доглядала за нею, купувала продукти харчування, ліки, побутову техніку, одяг, сплачувала комунальні послуги, кожен рік на весну-літу разом виїжджали в м. Лубни, а восени та зимою повертались в м. Київ, так вони жили разом з 2000 року по 2006 рік, вели спільний бюджет, з м. Лубни привозили в м. Київ продукти харчування…».

Суду також були надані і деякі документальні докази, які начебто мали підтвердити багаторічні сімейні відносини між позивачкою Бутко та давно померлою Кодій Д.Є. Суд погодився з представником Кирилець, що на чотирьох наданих нею фотокартках дійсно зображені «шлюбовані», а два гарантійні сертифікати на телевізор і мікрохвильову піч – істотний внесок позивачки у матеріальне благополуччя нової родини.

На останок, якщо вірити судовому рішенню, суддя Бобровник заслухав чотирьох свідків, які, хочеться вірити, під присягою показали, що з 2000-го по 2006 рік «шлюбовані» справді виглядали зразковою сім’єю, проте з огляду на критичний стан здоров’я у 2006 році одне з подружжя було змушене переїхати до брата в Росію. Про смерть іншої з подружжя Бутко довідалась лише після повернення на Україну у 2013 році, у зв’язку з чим просила суд поновити пропущений 3-річний строк позовної давності.

Вельми цікавим є факт, що присутній на заочному судовому слуханні представник Солом’янської прокуратури м. Києва проти задоволення позову не заперечував.

Судовий розгляд, подиву гідно, тривав вражаюче стрімко і протягом якихось 3 тижнів, а власне 12 липня 2013 року суддя Бобровник виніс заочне рішення по справі:

– встановити факт проживання Бутко з Кодій Д.Є. однією сім’єю понад п’ять років;

– визнати Бутко спадкоємницею щодо майна померлої Кодій Д.Є. та визнати за нею право власності на квартиру в порядку спадкування за законом;

– визнати недійсним заповіт, складений Кодій Д.Є. на ім’я Кучерявенка О.В., посвідчений державним нотаріусом Дев’ятої Київської державної нотаріальної контори 04.05.2005 року, реєстр № 6-415.

Підставою останнього, як зазначено в рішенні суду стало те, що «на момент посвідчення заповіту Кодій Д.Є. було 81 рік, вона погано бачила, оскільки все життя працювала вчителем та носила окуляри», а також те, що «на дату посвідчення заповіту Кодій Д.Є. не перебувала в м. Києві, оскільки з часу знайомства позивача з нею, вони виїжджали в м. Лубни на весняно-літній період на оздоровлення». ОТАКОЇ!!!

Зрозуміло, що про зазначений вердикт Бобровника іменем України сам Кучерявенко О.В. ні сном ні духом не відав і продовжував спокійно мешкати у тітчиній квартирі на вулиці Фучика в Києві. Спадщину він давно прийняв, вчасно подавши до нотаріуса відповідну заяву, проте з оформленням прав на спадщину поспішати не став. Його розрахунок був простий. З огляду на масові факти привласнення нерухомості у самотніх киян Кучерявенко О.В. логічно розсудив, що без правовстановлюючого документа його квартира виявиться пройдисвітам не по зубах. І помилився!

Кучерявенко О.В. звичайно розумів, що держава «кришує» різномастих пройдох, але він ніяк не очікував, що на вулицю його виштовхає рідна держава в особі чинних суддів, нотаріусів та міліціонерів з прокурорами, які швидше за все і є тими пройдисвітами, яким все сходить з рук і яких в народі по-простому іменують бандою. Бо як інакше пояснити, що впродовж восьми місяців поневіряння безхатьком просто неба чинна влада не надала йому жоднісінької допомоги у поверненні вкраденої оселі та покаранні оскаженілих від безкарності людей в мантіях і погонах. Ніякого перебільшення, судіть самі.

Так, 18 жовтня 2013 року до квартири Кучерявенка О.В. прибула група озброєних автоматами співробітників міліції Солом’янського району під керівництвом майора Заремби, які зажадали, щоб він проїхав з ними до міліцейського відділку. Заспокоїли, що ні про що серйозне не йдеться, що особа його їм відома, а тому, забалакували-примовляли, що паспорт краще залишити в квартирі.

Декілька годин маринували у кімнаті біля чергової частини Солом’янського райвідділку міліції: «відкачували» відбитки пальців, фотографували в профіль і в фас, виробляли фотокопії з паспорту, якого Кучерявенко О.В. завбачливо взяв з собою, а також задавали малозрозумілі питання під протокол стосовно причетності до афер з нерухомістю у м. Києві. Приблизно о 14.00 годині майор Заремба скомандував на вихід і на вулиці передав Кучерявенка О.В. своїм колегам у цивільному з Подільського райвідділу міліції. Там все повторилось по новому. Кремезні і брутальні чоловіки по черзі розігрували класичну комедію на тему гарного-поганого слідчого, до пізнього вечора погрожуючи посадити років на десять мінімум. Врешті-решт його відпустили, суворо наказавши знаходитися за місцем проживання.

По дорозі додому в голові Кучерявенка О.В. снували самі різні думки про химерні події минулого дня; поставало безліч питань без відповіді. Наблизившись до будинку на Фучика, отетерів від побаченого: на всіх трьох вікнах власної квартири на першому поверсі виблискували новенькі металеві решітки, а старі дерев’яні вхідні двері були кимсь змінені на нові металеві. Жодного сумніву – він поповнив армію столичних бомжів. А заодно і втратив все особисте майно, нажите за 65 років життя. Геть все до останньої дрібнички; на руках залишився лише паспорт громадянина України.

У соціальному статусі малозабезпеченого, зацькованого, безхатька Кучерявенко О.В. декілька тижнів безрезультатно тинявся по громадських приймальнях політиків, депутатів, президентів. Так само даремно намагався отримати захист від Солом’янської прокуратури. Його там ніби слухали, але на цьому все і закінчувалось – заяви про злочин не реєстрували. Нарешті з’явилась перша зачіпка у вигляді нотаріально посвідченої довіреності, якою він, Кучерявенко О.В. начебто уповноважив якусь громадянку Сокол Людмилу Петрівну оформити право власності на тітчину спадщину. Названу довіреність вдалось роздобути у Дев’ятій державній нотаріальній конторі, у провадженні якої і перебувала спадкова справа після померлої тітки Кодій Д.Є. Як виглядало, довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Змисловською Тетяною Василівною 03 жовтня 2012 року. Лише після того, як Кучерявенко О.В. приніс копію цієї довіреності до прокурорів і заявив, що даний документ є фальшивим, 31.10.2013 року Солом’янська прокуратура нарешті порушила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 358 КК України (підробка документів) – вчинення згаданого злочину карається штрафом до 1 тис. 190 грн. Його розслідування прокурор доручив слідчому Солом’янської міліції Глушку Євгену Миколайовичу, тобто тому самому відділку міліції, співробітники якої і витурили потерпілого з успадкованої після тітки квартири.

З 02 листопада 2013 року справою Кучерявенка О.В. почали опікуватися юристи громадської приймальні Українській Гельсінській Спілки з прав людини. Місяці копіткої роботи надали чисельні докази функціонування в місті Києві організованого злочинного угрупування, у складі якого успішно взаємодіють працівники правоохоронних органів, адвокати з нотаріусами і звичайно судді, які освячують всі ці безчинства іменем України. Не дивлячись на надзусилля, які коли-небудь докладались юристами Спілки у кривдах наших заявників, – будь-якого прогресу у справі досі чортма.

Тому іншого виходу, як назвати персонажів цієї історії поіменно, ми не маємо. Зрозуміло, що всіх «героїв» навіть перерахувати через кому не зможемо, ім’я бо їм – легіон, але фрагментарно пробігтися по найколоритнішим з них просто зобов’язані.

Перший серед наших «героїв» звичайно суддя Солом’янського районного суду м. Києва Бобровник Олександр Вікторович, який 12.07.2013 року власне і легалізував перший одностатевий шлюб на Україні. Щоб не забути, слід ввдразу згадати і трійку суддів цивільної колегії Апеляційного суду м. Києва Кабанченко О.А., Желепу О.В. та Рубан С.М., які 19 листопада 2013 року все-таки скасували «прогресивне» рішення колеги Бобровника, а в задоволенні позову  «шлюбованої» Бутко – відмовили. Проте ці самі судді водночас виявили незбагненну принциповість і заблокували запитання сторони Кучерявенка О.В. до представника позивачки Кирилець, щоби остання вказала серед зображених на фотокартках «молодят» свою клієнтку Бутко, бо покійної тітки відповідача Кодій Д.Є. серед них, зрозуміло, не було. Волали «милі» судді несамовито: «де ви таке бачили, щоб в апеляційному суді питання сторонам задавались?». Таким чином Кучерявенко О.В. так і не довідався, як хоча б виглядає «шлюбована» Бутко, якій суддя Бобровник віддав його власну квартиру.

І на завершення про суддю Бобровника, не можемо не згадати про те, що саме цьому достойнику дістався розгляд позовної заяви Кучерявенка О.В., якою він просив Солом’янський райсуд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на тітчину квартиру на Фучика. Наслідуючи міфічних позивачів, назвемо їх, «Бутко/Кирилець», законний спадкоємець просив суд накласти арешт на спірне майно. Автоматизована система розподілу справ знову вказала на Бобровника. Як відправлялось правосуддя у цьому випадку, відчуйте, що називається, різницю.

Позовна заява була подана 04.12.2013 року. Суддя Бобровник відкрив провадження наступного дня і призначив перше судове засідання на 04.02.2014 року. Наступне призначив на понеділок 10 березня, але даний день виявився вихідним. Наступне засідання мало відбутись 15 квітня, але цього дня справа була знята з розгляду у зв’язку з перебуванням судді на лікарняному. А вже 22 травня не зміг бути присутній і літній позивач, який напередодні вночі по швидкій був госпіталізований до хірургічного шпиталю. Логічно, відразу ж з’являється Ухвала судді Бобровника від 22.05.2014р. про залишення позовної заяви Кучерявенка О.В. без розгляду. І звичайно за майже пів року тяганини заява про арешт спірної квартири навіть не була розглянута. Жодного порівняння з першим суддівським подвигом «героя», коли команда «Бутко/Кирилець» отримала квартиру за якихось 24 дні.

Не менш цікавим персонажем є й приватний нотаріус Змисловська Тетяна Василівна. Вона посвідчила цілу купу різних довіреностей від імені нашого Кучерявенка О.В. Нам відомо про три із них, хоча впевнені, що в дійсності їх було більше.

Першу довіреність ми вже вище згадували. Це довіреність від 03.10.2012 року на ім’я громадянки Сокол Л.П., якою дана пані чи радше її ляльководи отримали повноваження оформити спадкові права Кучерявенка О.В. на тітчину квартиру. Проте з квартирою на Фучика щось не заладилось. Швидше за все, наші герої проґавили зміни в системі державної реєстрації прав на нерухоме майно, які відбулась точно на стику 2012/2013 років і не спромоглися зареєструвати дублікат правовстановлюючого документа, ні в БТІ, ні після 31.12.12р. в Державній реєстраційній службі. Тому вирішення даної проблеми відбувалось в судах. І не тільки в судді Бобровника, про що мова піде нижче.

Друга довіреність, можна сказати, така ж сама, посвідчена тією ж датою, видана тій самій Сокол Л.П., з аналогічними повноваженнями, але на інший об’єкт нерухомого майна, а саме на оформлення спадкових прав на батьківську спадщину Кучерявенка О.В., яка знаходиться за адресою вул. Федьковича, 32 в м. Києві. З цим ласим шматком команда «Сокол» впоралася швидко.  Вже 10 грудня 2012 року Сокол отримала в Дев’ятій державній нотаріальній конторі м. Києва Свідоцтво про право на спадщину на батьківську садибу Кучерявенка О.В. Як у подальшому розпорядилась «Сокол» житловим будинком і ділянкою землі на Київських Совках, бозна.  Проте відомо, що 23 жовтня 2013 року «Сокол» забрала із спадкової справи Кодій Д.Є. в Дев’ятій державній нотаріальній конторі оригінал її заповіту на ім’я племінника Кучерявенка О.В.

І нарешті третя із нам відомих довіреностей була посвідчена нотаріусом Змисловською 16 липня 2013 року ні ім’я адвоката Нікіташа С.П.

Адвокат Нікіташ Сергій Петрович заслуговує на окремий розділ нашої розповіді. Саме йому, якщо вірити згаданій генеральній довіреності, Кучерявенко О.В. доручив представляти і захищати всі можливі свої права та інтереси у всіх установах, підприємствах та організаціях та ще й з правом передоручення своїх безмірних повноважень. В якості представника Кучерявенка О.В. цей самозванець з’являється в серпні місяці 2013 року відразу у двох цивільних справах.

Так, 07 серпня 2013р. до Солом’янського райсуду надійшла Заява Нікіташа про перегляд сумнозвісного заочного рішення судді Бобровника від 12.07.13р. Проте вже 10 вересня адвокат Нікіташ інформує Бобровника, що після ознайомлення з матеріалами цивільної справи 769/13071/13-ц він прийняв рішення про відмову від представництва інтересів Кучерявенка О.В.

Іншу справу, як виглядає, адвокат Нікіташ ініціює власним розсудом. 29 липня 2013 року на адресу Солом’янського райсуду м. Києва поштою надходить позовна заява нібито від імені Кучерявенка О.В. при визнання права власності на квартиру на Фучика в порядку спадкування. Суддя Калініченко О.Б. порушує провадження у цивільній справі 760/16718/13-ц, але Ухвалою від 05.08.13 залишає позовну заяву без руху, оскільки позивачем не сплачено судовий збір. Тут і з’являється Нікіташ, який особисто отримує Ухвалу суду і навіть сплачує судовий збір у розмірі 1599.70 грн. з власної кишені. Проте знову ж таки дуже швидко втрачає інтерес і до цієї справи, скерувавши до 10 вересня до судді Калініченко О.Б. ідентичну заяву про відмову від представництва. 24 вересня 2013 року на адресу Солом’янського суду поштою надходить чергова заява від позивача, в якій невідомо  хто від імені Кучерявенка О.В. просить райсуд прийняти відмову від позову та закрити провадження у цій справі.

Збагнути таку вовтузню Нікіташа, коли цей адвокат щось оскаржує до судів, сплачуючи власні кошти, то відмовляється, дуже не просто. Може скластись враження, що з якоїсь причини адвокат не порозумівся з клієнтом і взяв, так би мовити, самовідвід. Ми навіть було спочатку з Кучерявенком О.В. угледіли в цьому боротьбу конкуруючих шахрайських фірм. Проте дійсна причина цього колобродива, як уявлється, в іншому. Насправді в такий химерний спосіб пройдисвіти плутали сліди і страхувались на той випадок, якщо раптом лох, як вони самовдоволено прозивають своїх жертв, заявить свою претензію на втрачене майно. Адже Кучерявенко О.В. вже не зможе стверджувати, що про рішення Бобровника нічого не знав, а також ніколи не зможе звернутись з аналогічним позовом до суду вдруге.

Всю викладену вище купу документально підтвердженої інформації про подвиги героїв в мантіях адвокатів, нотаріусів та суддів здобули геть самотужки без жодної допомоги з боку рідної держави. Навіть суддівський шедевр Бобровника в апеляційному суді скасували. Зайве казати, що все це ой не було легко; тому марнославно сподівалися здивувати вітчизняних правоохоронців. А дзуськи! – Наші прокурори з міліціонерами «і нє такоє відалі»…

02 грудня 13 року звернулись до Пшонки з заявою про злочин проти судді Бобровника, бо повідомлення про підозру професійному судді здійснюється лише  генеральним прокурором, або його заступниками. Там не довго мудрствували і переслали заяву до підлеглих на рівень нижче. Слідчий прокуратури м. Києва Ю.В. Білоус своєю відпискою від 19.12.13р. нас суворо застеріг: «втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб або вплив на безсторонність суддів забороняється. За результатами вивчення звернення встановлено, що вказані у ньому діяння не охоплюються поняттям злочину». Оце і все реагування!

Саме в ті дні в країні завирували революційні події, з огляду на які судитися з Пшонкою не стали. Тому в подальшому декілька місяців контактували виключно зі слідчим Солом’янської міліції Глушком Євгеном Миколайовичем, який 01 листопада приступив до розслідування підробки першої, виявленої нами довіреності Змисловської. Йшов час, Кучерявенко О.В. неодноразово надавав слідчому свої свідчення та пояснення, надавав зразки підписів для експертного дослідження, приносив все нові і нові докази вчинення проти нього двох масштабних афер невідомими зловмисниками і з дня на день очікував, що Глушко виконає свої постійні обіцянки про скоре вселення до квартири на Фучика. В ці перші місяці розслідування слідчий Глушко виявляв невдавану чуйність та, здавалось, з розумінням ставився до літнього потерпілого, який серед зими опинився в революційному Києві просто неба. В середині січня Глушко передумав вселяти Кучерявенка О.В., заявивши останньому, що через відсутність правовстановлюючого документа на квартиру він не має на це законного права.

Зрозумівши, що два з половиною місяці Глушко імітував розслідування у справі, наступне спілкування з ним було переведене в письмову площину. 13 січня та 19 лютого слідчому було направлено два письмові клопотання, в яких окрім іншого йшлося про необхідність:

– визнати Кучерявенка О.В. потерпілим від шахрайських дій за ч. 4 ст. 190 КК України;

– негайно відновити порушене право на приватне життя і вселити до квартири на Фучика, з якої 18 жовтня 2013 року його було силами озброєного загону міліції на чолі з майором Зарембою примусово виселено звідти;

– невідкладно накласти арешт на два захоплені шахраями об’єкти нерухомого майна: на квартиру по Фучика, 7/2 та на будинок по вулиці Федьковича, 32 в м. Києві;

– надати матеріали слідчого провадження для ознайомлення, або хоча б назвати прізвища нових власників відібраної нерухомості, щоби можна було самотужки ініціювати цивільне провадження в судах про вселення.

Не дивлячись на відмову слідчого у задоволенні клопотання, дане звернення все ж не було безуспішним. Адже виявилось, що старший слідчий Глушко «на даний час по кримінальному провадженню не вбачає ознак шахрайства». Всі ці місяці він щось розслідує, типу якусь підробку документів невідомо ким, бо жодної слідчої дії зі Змисловською так проведено і не було, але шахрайства він у справі в упор не бачить.

Маючи обґрунтовані підстави стверджувати, що Глушко чотири місяці не розслідує справу, а по-простому грає дурня, звернулись до слідчого судді з заявою про його відвід. 06 березня 2014 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м. Києва Лозинська М.І. своєю Ухвалою відмовляє: «підстави для відводу слідчого відсутні, оскільки заявником не надано допустимих та належних доказів в підтвердження упередженості слідчого».

Коли в лютому стало остаточно зрозуміло,  що на слідчого більше немає ніякої надії, знову пішли до прокурорів. На цей раз до прокурора м. Києва з заявою про злочин на шести аркушах дрібного тексту, в якій зокрема просили:

– порушити кримінальне провадження за ознаками шахрайства;

– оскільки причетними до шахрайств є працівники міліції, нотаріату, адвокатури, суду, доручити здійснення досудового розслідування слідчому підрозділу вищого рівня, а не Солом’янської міліції;

– вжити заходів прокурорського реагування з метою негайного вселення Кучерявенка О.В. до власного житла, з якого держава в особі співробітників міліції його звідти витурила;

– невідкладно накласти арешт на захоплену шахраями нерухомість із двох об’єктів;

– на первісний період розслідування вжити належних заходів забезпечення особистої безпеки щодо Кучерявенка О.В., адже допоки невідомі злочинці перебуватимуть на свободі, безпритульний потерпілий – буде знаходитися у вкрай вразливому стані.

На відміну від Глушка, прокуратура м. Києва просто проігнорувала наш допис, зробивши вигляд, що ніякого звернення не було. Довелось знову йти до слідчого судді зі скаргою на протиправну бездіяльність прокурора м. Києва. Можливо завдяки перемозі Майдану на цей раз слідчий суддя Печерського райсуду Цокол Л.І. Ухвалою від 04.03.2014р. частково задовольнила нашу з потерпілим скаргу: «зобов’язати прокуратуру м. Києва зареєструвати заяву про злочин та внеси до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 190 КК України – шахрайство».

Наступні місяці пройшли відносно спокійно, якщо не зважати на низку, м’яко кажучи, неприємних інцидентів що сталися навколо нашого потерпілого безхатька. Був безпричинний напад з боку невідомих, якого чудом вдалося уникнути з мінімальними втратами. Тричі заявлявся якийсь добродій Віктор з пропозиціями постерегти до зими його дачу десь під Києвом, а заодно і пожити на домашніх харчах. Одного разу Кучерявенко О.В. помітив стеження з боку сторонніх на мікроавтобусі червоного кольору. Про ці факти повідомлявся прокурор, але, як завжди без реагування. Слідчий Глушко, здається, повністю втратив інтерес до справи, за три місяці жодної слідчої дії, – видко образився. В кінці березня була зроблена спроба повторно звернутись до нового керівництва прокуратури м. Києва, щоби справу все-таки забрали з Солом’янського району кудись вище і доручили її розслідування тим, які спроможні забезпечити результат. Бо очевидно, що слідчий Глушко об’єктивно не може притягнути до відповідальності своїх колег, а тим більше суддів району, проте пост-майданівський прокурор Герасимюк М.В. виявився таким самим глухим, як і його колеги-попередники.

Уявіть собі, останнього разу 30 травня скеровую два адвокатські запити, один до слідчого Глушка, інший – до прокуратури м. Києва. Додаю належним чином оформлені повноваження, а саме договір з Кучерявенком О.В., ордер адвоката, адвокатське свідоцтво. Лаконічно запитую про конкретні речі, а власне, кому доручено розслідування кримінального провадження, порушеного на виконання Ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Цокол Л.І. від 04.03.14р. А якщо воно доручене Глушку, то прошу останнього повідомити, чи  наклав він арешт на відібрану у Кучерявенка О.В. нерухомість. Як ви думаєте вони реагують, наші правоохоронці, що відповідають?

Слідчий Глушко безпардонно відмовляє в запитаній інформації, даючи мені зрозуміти, що я – ніхто: «враховуючи, що станом на 02.06.2014 року відповідно до пунктів 19, 25 ч. 1 ст. 3 КПК України Ви не є стороною та учасником кримінального провадження, надання будь-якої інформації буде передчасним». Не дивлячись на те, що чиновник, якому направлено адвокатський запит, зобов’язаний не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, начальник відділу прокуратури м. Києва О.Неділько тільки 12.06.14р. пересилає мій запит до прокуратури Солом’янського району, називаючи його не адвокатським запитом, а просто зверненням адвоката.

Просто якась жахлива чортівня виходить! Сьогодні виповнюється рівно вісім місяців, як рідна держава в особі відомих міліціонерів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та суддів викинула 65-літнього Кучерявенка О.В. на вулицю, позбавивши всього нажитого і успадкованого майна із двох об’єктів нерухомості. Вісім місяців його батьківською садибою та тітчиною квартирою володіють, користуються і можливо навіть вже розпорядилися небезпечні злочинці, виявити яких можна протягом лічених днів роботи одного єдиного слідчого середньої кваліфікації. А потерпілий з адвокатом досі не знають нічогісінько. Ні хто живе в квартирі на Фучика, ні хто став новим власником батьківської садиби на Федьковича, навіть чи виконане рішення суду про порушення кримінального провадження за фактом шахрайства і хто його розслідує, – теж дізнатись не можуть.

Як кажуть, надія помирає останньою. Були якісь сподівання на другий Майдан. Проте становище здається тільки погіршилося. Ніколи за 16-річну адвокатську кар’єру я не пригадаю іншого випадку, щоб слідчий, не ховаючись, у письмовій формі буквально послав мене прямим текстом з моїми адвокатськими запитами куди подалі. Дуже дивно, що цю країну найбільше потрясають проблеми легалізації одностатевих шлюбів…

Левицький Олег, адвокат, керівник громадської приймальні УГСПЛ