Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала суддя і правозахисниця Віра Михайленко.

Із квітня 2019 року указом Президента України Віра Михайленко призначена суддею Вищого антикорупційного суду, а в липні зборами суддів була обрана суддею-спікеркою цієї установи. З вересня 2019 виконує функцію слідчого судді (судовий контроль над дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування). Також вона є кандидаткою юридичних наук і національною тренеркою Ради Європи з європейських антидискримінаційних стандартів.

Пані Віра має дві вищі освіти – юридичну (2003) та з інтелектуальної власності (2008), навчалася в аспірантурі Національної академії внутрішніх справ. Розпочала свою юридичну кар’єру на державній службі, в юридичному управлінні Державного комітету з державного матеріального резерву, і протягом 2003-2006 працювала на різних посадах в системі державного резерву (від провідної спеціалістки до начальниці відділу).

У травні 2007 року склала кваліфікаційний іспит та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. З 2007 року здійснювала адвокатську практику у справах кримінальної юрисдикції.

Окрім того, Віра Михайленко у 2010-2018 роках викладала такі дисципліни як Кримінальний процес; Судові та правоохоронні органи України; Механізм захисту прав людини тощо. Із 2014 по 2018 роки була тренеркою Національної поліції з питань підготовки курсантів патрульної поліції; представників управлінь захисту прав людини в рамках реформи органів внутрішніх справ; підвищення кваліфікації слідчих. А з серпня 2018 по березень 2019 року сама була слухачкою Національної школи суддів (учасниця IV-ого добору на посаду судді суду першої інстанції).

З 2014 року брала участь у різноманітних правозахисних проектах громадських і міжнародних організацій (у тому числі, Ради Європи, Української Гельсінської спілки з прав людини, Норвезької ради у справах біженців тощо).

Віра Михайленко – учасниця  різноманітних міжнародних програм і стажувань, зокрема, Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» (проект «Освітні дії на захист прав людини»); Міжнародної програми мережі будинків прав людини «Міжнародне право для захисту суспільних інтересів»; стажування в США по програмі «Open world» за тематикою «Верховенство права. Протидія корупції»; у Центрі міжнародного захисту (Centre de la protection international, Страсбург); програми «Справедливість і закон» (The Aspen Institute); програми «Адвокат майбутнього» (перша сотня) та інших.

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

У 2007 році потрапила на курс Харківської правозахисної групи для адвокатів «Підвищення майстерності з міжнародного захисту прав людини». Це був тривалий курс, який складався із сесій, між якими учасники повинні були готувати скаргу до ЄСПЛ. Тоді познайомилася із конвенційним механізмом захисту прав людини, відкрила паралельну «правозахисну реальність».

Якраз у 2007 тільки отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і почала здійснювати захист у кримінальних справах. У той час діяв ще старий КПК 1960 року, який, як відомо, не був побудований на демократичних стандартах.

На початку моєї адвокатської діяльності було поширене  катування в міліції, випадки, коли особу «запрошували у відділок поспілкуватися», звідки вона виходила побитою або не виходила, будучи затриманою на підставі явки з повинною. Тому знайомство зі стандартами прав людини та отримання навичок їх застосування в національній практиці було для мене дуже актуальним.

Можна сказати, що мій внутрішній правозахисник і професійний адвокат розвивалися паралельно і в один час. Це зараз усі знають Конвенцію, посилаються на практику ЄППЛ. А у 2007 році  вона ще не була такою популярною, посилання на неї під час судових промов викликало, скоріше, обурення і подив.

Однак мені тоді стало зрозуміло, що в національному кримінальному процесі все повинно будуватися саме на таких же демократичних цінностях, і я почала їх імплементувати в адвокатській діяльності.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Їх було дуже багато, як в Україні, так і за кордоном. Після курсу «Підвищення майстерності з міжнародного захисту прав людини» було чимало різних курсів, семінарів і практикумів. Найбільш змістовними та цікавими були Навчально-орієнтаційна програма Ради Європи та Європейського Союзу для українських адвокатів та правозахисників у застосуванні Європейської Конвенції з прав людини та Європейської Соціальної Хартії (переглянутої); Всеукраїнська освітня програма «Розуміємо права людини», проект «Освітні дії на захист прав людини» та Програма «Дистанционное обучение адвокатов и юристов правам человека» (Human Rights House Network International Law in Advocacy).

У цей період я вже не лише на повну застосовувала міжнародні стандарти захисту прав людини, а й ділилася знаннями з різними аудиторіями – адвокатами, суддями, правозахисниками.

Також доклала зусиль до впровадження у навчальному закладі, де я викладала, навчальної дисципліни «Юридичні механізми захисту прав і свобод людини». Під час занять зі студентством намагалася виховати в них ціннісне сприйняття прав людини.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Для мене актуальними є права людини у кримінальному провадженні. Це досить цікава для прав людини сфера.

Права людини, як і сама людина, у кримінальному провадженні мають найбільш вразливе становище. Цей феномен дуже часто або знецінюється, або нівелюється. А в деяких випадках він стає приводом до спекуляцій. Зокрема, часто є конфлікт між правами людини різних учасників (переважно, підозрюваний, обвинувачений – потерпілий) або між правами людини та інтересами суспільства.

Адже, говорячи про права людини і зміцнюючи відповідні доктрини в правозастосуванні, не слід забувати про інтереси суспільства. Отже, тут слід бути дуже обережним, щоб дотримати той крихкий баланс між двома глобальними цінностями – правами людини та інтересами суспільства, що, в першу чергу, пов’язані з потребами інших людей у мирі та безпеці.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Ні, окремо і цілеспрямовано із тематикою прав жінок не працювала.

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Їх насправді багато. Але я б хотіла виділити два: саму можливість усвідомлення і реалізації своєї свободи та людино-центристський вектор кримінального провадження.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Політика – це перший виклик.  Адже навіть якщо згадати найбільш знакові події людства, їх супроводжувала тема прав людини (в позитивному або негативному сенсі, в тому числі, права людини були таким собі предметом торгу).

Хоча для правозахисного руху будь-які політичні «катаклізми» – це, з одного боку, виклик, з іншого – каталізатор. У сучасних умовах політико-правового регулювання я вбачаю не зовсім міцне становище права на віросповідання, коли держава здійснює втручання у діяльність церкви, і на законодавчому рівні створює штучні передумови для конфліктів між представниками різних конфесій.

Також сьогодні викривлений зміст набула свобода слова – з одного боку, має місце пригноблення певних, особливо «нелояльних» учасників інформаційних відносин. З іншого, надмірна комерціалізація журналістської діяльності (замовні матеріли, фейкова інформація тощо) у сукупності з відсутністю стандартів журналістської етики наносить шкоду як самій свободі слова, викривлюючи її зміст, так й іншим правам людини.

Викликом, на мій погляд, є сучасна спекуляція та «інфляція» прав людини, коли демократія під гаслом прав людини може перетворитися на хаос, а сама ідея внаслідок невдалого її застосування призведе до знецінення прав людини (практичним наслідком цього є наявність конфлікту в Україні).        

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Моя особиста думка, що на сьогоднішній день вже достатньо. Існує велика кількість правозахисних проектів і програм. На даному етапі тематика гендерної нерівності є невичерпаною, але певні кроки в цьому напрямку вже відчуваються.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Впустити в реальність України існуючі механізми, наприклад, Стамбульську конвенцію.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Позитивні зміни в законодавстві та зрушення у свідомості тих, хто стоїть на передовій правозастосування (судді, адвокати). Також дуже надихають колеги-правозахисники, адже, на мій погляд, вони є рушійною силою системних позитивних перетворень.