Святослав ШЕРЕМЕТ, координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму #MSM_PRO — об’єднання низки громадських організацій, заснованих на значимій участі спільнот ЛГБТІ, продовжує тлумачити, чому законодавче прийняття Україною Реєстрації Цивільного Партнерства є зараз #наЧасі як ніколи. Пропонуємо до вашої уваги нове інтерв’ю за цією темою.

Судячи з останніх висловлювань українських політиків в ЗМІ, влада схильна ідентифікувати законодавчий дозвіл РЦП виключно як «легалізацію одностатевих шлюбів». Яка Ваша думка із цього приводу?

Дозволю собі не погодитися. Після нещодавньої заяви Святішого Отця Франциска на підтримку ЦИВІЛЬНОГО (підкреслюю!) права чоловіків та жінок укладати партнерство з людиною тієї ж документальної статі — різниця між шлюбом і партнерством виглядає як різниця між церквою та фітнес-клубом. Моя позиція радикальна: нехай шлюб в Україні лишається винятково союзом одного чоловіка з однією жінкою. На мій погляд, підкріплений життєвими спостереженнями, інститут шлюбу дуже громіздкий, надто обтяжений побутовим символізмом і обрядністю, негнучкий, а тому — в цілому незручний і малопривабливий для сучасної людини.

Ми створюємо геть новий правовий інститут, виходячи, насамперед, з позицій комфортності, відповідності сьогоденним динамічним потребам людини в особистому житті, а головне, робимо цей інститут одразу на засадах найкращого піклування про дітей в «одностатевих» сім’ях, щоб їх ніхто та ніколи не «ділив», як це відбувається при гетеросексуальному розлученні.

Мені здається, що український політикум вже давно збагнув принципову різницю між шлюбом та цивільним партнерством, а тому жодні раціональні заперечення проти запровадження інституту партнерств вже неможливі. Його «пришестя» невідворотне. Хоча б тому, що сучасне право, як і первісна безодня, з якої виник всесвіт, не терпить порожнечі. А інститут РЦП цей правовий вакуум належним чином ліквідовує. І в цьому сенсі з нами солідарний навіть Верховний Понтифік.

Наскільки широким, на Вашу думку, є сьогодні коло громадян, які хотіли б скористатися даним нововведенням в Законодавстві України?

Це як мережа «тік-ток». Тільки дізнаєшся про неї — одразу захочеш зареєструватися. Немає нічого більш привабливого, ніж соціальний і правовий інститут, створений ніби спеціально «під тебе» і не обтяжений зайвою метафізичною філософією, якою обтяжений шлюб.

РЦП — це найкоротший шлях між потребами сучасної людини, яка створює сімейну пару, і визнанням такої пари на всіх рівнях, де це потрібно, — від зобов’язань щодо дитини партнера до, вибачте за прямоту мовлення, права на захоронення партнера після його смерті. Цей інститут узагалі не прив’язується до біологічної ознаки статі. Біологічно він враховує лише вік шлюбної згоди, тобто з 18 років двоє будь-яких людей вправі укласти собі партнерство і мати в ньому щастя. Це робитимуть і гетеросксуальні, і одностатеві пари. Це доводить досвід усіх країн, де це працює. Причому ніхто нікого не позбавляє права на шлюб. Матимеш на вибір — або шлюб, або партнерство. Омріяна свобода вибору при повній відсутності суспільного осуду та лояльності держави. Ось наша концепція.

На якому етапі наразі знаходиться адвокация РЦП з боку Вашої робочої групи активістів?

Законопроєкт у чернетці, близької до передфінальної версії, — є готовим. Аргументація — правова, моральна, економічна, статистична, епідемічна, іміджова, навіть релігійна (ми ж не чіпаємо шлюб!) — напоготові. Народні депутати й депутатки, які з радістю внесуть законопроєкт на розгляд, — напоготові. Правова позиція ключових суб’єктів наділених владними повноваженнями — на боці запровадження РЦП. За цей інститут виступає навіть антикорупційний рух, бо після того, як РЦП в Україні буде уможливлено, важко буде переписувати майно на нібито чужу особу, яка насправді є твоїм партнером. На боці запровадження РЦП — уся судова система, бо вона буде розвантажена від справ про поділ майна та спадкування після смерті одного з партнерів чи однієї з партнерок — бо ж в умовах існування РЦП це відбуватиметься на підставі звичайних норм закону. Церквам теж стане спокійніше, бо одразу стане зрозуміло, що окремих членів пастви годі тягнути силою до Царства Небесного, адже вони свідомо надають перевагу царству земному. Умовно кажучи, Богу буде Боже, а цісарю — цісареве.

Офіційне внесення законопроєкту на розгляд перебуває в межах певного ланцюга політичного лобіювання. Ми мусимо побачити найближчим часом нову правозахисну стратегію, яку буде затверджено Указом Президента. Ми просили, щоб РЦП не зазначали в стратегії прямим чином, аби нікого не дражнити, але нова стратегія створить загальні рамки, які уможливлять РЦП в Україні.

Зверну нашу з вами увагу, що Україна практично щойно отримала потужний сигнал від системи ООН, адже в одній з тематичних доповідей ООН про стан дотримання в Україні прав і свобод людини для ЛГБТІ рекомендація запровадити РЦП є центральним пунктом, поруч із (ще) кількома рекомендаціями, про які ми зараз не будемо згадувати.

Можливо, для когось стане новиною, але запровадити РЦП офіційно рекомендує також український Омбудсман — і це надзвичайно потужний правозахисний меседж для Парламенту. А в Парламенті, на щастя, зараз засідають цілком притомні та договороздатні, я би сказав — цинічно-прагматичні особистості, і прийняти новий закон про РЦП для них не складе жодних проблем у кінцевому підсумку. І це я ще не розповів про зв’язок між запровадженням РЦП та інвестиційним кліматом. Але Уряд про цей зв’язок чудово обізнаний.

Наскільки, на Вашу думку, Українське суспільство готове до широкої громадської дискусії на цю тему?

А чому ми виходимо з припущення, що для запровадження РЦП потрібна саме широка суспільна дискусія? Суспільна дискусію потрібна тоді, коли йдеться про зміну якоїсь правової конфігурації, яка зачіпатиме всіх у суспільстві. Скажімо, про курс України в НАТО чи євразійські структури. Або про пенсійний вік. Або про систему медичного страхування. Якщо широкі верстви населення залишаться на позиціях прихильності інститутові шлюбу, то що їм до справи якихось партнерств? Адже ми шлюб не скасовуємо, не ставимо під сумнів. Навпаки, підносимо його на високий та почесний статус законодавчої недоторканності і робимо це цілком свідомо, причому такі дії ідуть урозріз із тим, як це відбувається в низці країн Європи. Я можу лише пишатися тим, що Україна в питаннях шлюбу та РЦП здатна запроторити свій власний шлях, ні на кого не озираючись. Можливо, потім нашим шляхом підуть Молдова, Білорусь, кавказькі та центральноазіатські країни. Подивимось.

Дискусія потрібна, але лише серед тих, кому інститут партнерства реально може бути потрібним. І лише для того, щоби філігранно відшліфувати його з правової точки зору. В Україні є чимало правників-теоретиків, які просто потирають руки в передчутті фахової юридичної дискусії  довкола РЦП, тому що низка вузькоспецифічних особливостей цього нового для України інституту ще буде активно дискутуватися в професійних колах. Я можу це порівняти з визначенням правових підстав скасування рабства. Ніби справа благородна, але коли різні країни через цю стадію проходили на правовому рівні, то далеко не все було однозначно. Тому буде, насамперед, цікаво! Ми ще не знаємо в повному обсязі, яку саме деталізовану конфігурацію РЦП отримаємо. Тому й настільки критично важливі усі думки з приводу особливостей цього інституту.

Якщо хтось розуміє, що РЦП йому чи їй ні до чого, то й брати участі в дискусії не треба. Мені, наприклад, байдуже до долі бурштинових родовищ в Україні. Правда! Тож я в цю дискусію й не лізу. Якщо комусь байдуже до РЦП, то навіщо його чи її тягти до дискусії з цього питання? Тож дотримуймось старовинного українського правила: коли в когось щось болить, той має право про це говорити!

Чому, на Ваш погляд, влада повинна бути зацікавлена в якнайшвидшому розгляді даного Законопроекту?

Вони не «повинні», а вже дуже зацікавлені. Тому що це знімає дуже багато викликів та неузгодженостей, або правовою мовою – колізій. Я вже казав про кревний інтерес судової гілки влади. А візьмімо тепер тих 6 и 7 тисяч громадян і громадянок України, які ВЖЕ уклали шлюб чи партнерство з іноземними особами своєї документальної статі або навіть просто побралися між собою. Бо ж це вже давно можна зробити в Данії чи Португалії, а в тамтешніх рагсах-меріях люди записувалися в чергу на місяці наперед, щоби пройти церемонію укладання шлюбу, неможливу поки що в Україні. Тобто закордоном вони визнані партнери чи подружжя, а в Україні — ніхто. Звісно, МЗС зацікавлене цю колізію усунути.

Про антикорупційний інтерес я вже говорив. Ще згадаю про інтерес військовий. Скажімо, в ООС гине якийсь чоловік чи жінка. Його чи її оголошують зниклим чи зниклою безвісти, якщо про факт смерті достеменно невідомо. Це була стандартна ситуація у розпал військового конфлікту на Сході країни. Далі його тіло знаходять, і воно підлягає упізнанню. А цей чолов’яга, скажімо, жив парою з партнером тієї ж статі. Тому Рада ВЖЕ прийняла закон, за яким партнери тієї ж статі здобувають повний обсяг процесуальних прав на упізнання, нарівні з іншостатевою дружиною. Мудрий та раціональний крок Парламенту. Запровадження РЦП — крок із цієї ж серії.

Тепер візьмімо епідемічний контекст. Людина якнайкраще піклується про своє здоров’я, коли вона пов’язана партнерськими, інтимними стосунками з іншою людиною, а не живе на самоті. Тому чим більше в країні визнаних партнерств незалежно від статі, тим краща епідемічна ситуація в контексті захворювань, які передаються статевим шляхом. Це цілком очевидно для всієї галузі охорони здоров’я, і якщо хтось не в курсі, то повідомлю, що вже тепер, у наш час, лікарі відмовилися від так званої гетероцентристської моделі спілкування з пацієнтом. Для кожного лікаря та кожної лікарки за замовчуванням припустима ситуація, коли їхній пацієнт чи їхня пацієнтка має інтимні стосунки з людиною тієї ж біологічної статі. З якого боку не зайди, все йде до раціональності запровадження РЦП. А я би сказав навіть до «визнання» цивільних партнерств, бо ж фактично їх вже зараз у нашій країні десятки тисяч.

Який вплив зробить факт Законодавчого дозволу РЦП як на внутрішню соціальну політику України, так і на політику на міжнародному рівні?

Це буде ефект кардинального оздоровлення суспільного клімату, покращення інвестиційної привабливості, зростання України в купі міжнародних рейтингів та й взагалі надасть більшої впевненості в пошуку свого місця в системі сучасних міжнародних відносин, яка стрімко змінюється і потребує від кожної нації, яка бодай на щось претендує, надзвичайно динамічних та сміливих рішень.

Фото з фб-сторінки Святослава Шеремета

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проєкту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.