Прийняття у другому читанні проекту Закону „Про захист суспільної моралі” (проект народного депутата Л. Черновецького № 2384) свідчить про те, що народні депутати вважають, що суспільні інтереси важливіші за право окремої людини на самовираження. Колективна свідомість знову перемогла індивідуума.

В загальному можна зазначити, що законопроект захищає власне мораль суспільства, а не мораль кожної людини. В цих законопроектах явно нав’язується певний однаковий для всіх світогляд, з однаковими моральними цінностями і що певно найгірше у цьому: держава збирається визначати цей світогляд. Ніхто навіть не задався питанням: а чому власне держава? Чому не недержавна організація? Це свідчить також про те, що і народні депутати не цілком усвідомлюють важливість громадянського суспільства, а визначають відповідальною за все тільки державу. Але очевидним є те, що індивідуум має бути самостійним і відповідальним сам за себе у розвинутому демократичному суспільстві.

Видається, автори законопроекту у бажанні заборонити все негативне та вибороти тим самим прихильність виборця не знехтували практикою радянського нав’язування єдиного суспільного мислення.

Проект закону чітко забороняє виробництво та розповсюдження продукції, яка:

1. пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

2. пропагує фашизм та неофашизм;

3. принижує або ображає націю або особистість за національною ознакою;

4. пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

5. принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

6. пропагує невігластво, неповагу до батьків;

7. пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Видається, що такої кількості оціночних та спірних категорій не містить більше жоден закон країни. Практика доводить, що це однозначно призводить до корупції у законних рамках. Фактично без права на апеляцію.

При аналізі цього законопроекту можемо засвідчити, що його застосування викличе багато запитань та може прямо призвести до порушення права на вираження поглядів, що гарантовано статтею 10 Європейської Конвенції з захисту прав людини і основних свобод та Конституції України. „Може призвести”, бо саме існування такого закону не є порушенням права людини, ним є – практика застосування цього закону.

Наприклад, явно до порушення прав громадян призведе не чіткість правового регулювання, що ставить питання про рівень правового визначення обмеження права людини. Без цієї умови особа не в стані передбачити правомірність чи неправомірність власної поведінки, а санкції до неї застосовуються не залежно від вини. Така не визначеність, на думку Європейського Суду з прав людини, є порушенням вимог статті 10 Європейської Конвенції.

Іншим аспектом порушення Європейської Конвенції може стати критерій про необхідність такого обмеження в демократичному суспільстві. І тут державі буде складно довести, як поширення фашистських поглядів прямо загрожує моральності суспільства, а не сприяє різноманітності поглядів та забезпечує дискурс в суспільстві. Чи, наприклад, є обґрунтованим у демократичному суспільстві заборона творів, що виражають неповагу до батьків? Виникає багато обґрунтованих сумнівів і в інших обмеженнях, що містяться у цьому законопроекті. То чи забороняє це положення висвітлювати реальні життєві історії, які містять елементи цього? Проект закону каже, що це заборонено.

Проект також передбачає утворення нового контролюючого державного органу – Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі з дуже широкими повноваженнями. Хоча проект не містить жодних фінансових обґрунтувань щодо нього.

Мова навіть не йде про те, що особу фактично позбавляють вибору про що і в якій формі думати. Бо „основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль є: формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури”. А це є нічим іншим, як державним захистом одних суспільних цінностей. Здається ніби народні депутати забули статтю 15 Конституції України, яка визначає, що: „Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена.”

Також цікаво, що проект передбачає, що іноземці та особи без громадянства не мають права отримувати ліцензії на „ввезення на територію України, виготовлення (виробництво), зберігання з метою розповсюдження та розповсюдження продукції, здійсненню послуг та проведення видовищних заходів сексуального характеру, а також експертну діяльність у сфері обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру”. Це є очевидним порушенням економічних прав іноземців та осіб без громадянства, визначених цілою низкою міжнародних актів, Конституцією України та чинним законодавством. Вражає цей ще радянський підхід про небезпеку, яка йде до нас з-за кордону, хоча історія свідчить, що найбільша небезпека в нас самих.

Голосування по цьому проекту також про щось говорить. Проект підтриманий фракціями та групами більшості одностайно, а також комуністами, соціалістами та БЮТ. „Проти” голосували фракція „Наша Україна” та позафракційні. Цікаво, що „проти” голосували (точніше вони утрималися, що майже те ж саме) власне автор законопроекту та представники профільного комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, які були авторами законопроект до другого читання. Очевидно, це було зроблено після проходження великої кількості поправок народного депутата Васильєва, які значно змінили акценти законопроекту.

На цьому народні депутати не зупиняться і вже 14 жовтня збираються розглянути проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих України щодо захисту моралі та утвердження гуманістичних цінностей у суспільстві” (проект народного депутата Г.Васильєва № 3453 від 29.04.2003).

Тут ми бачимо визначення неетичної реклами, яка повністю забороняється. Серед іншого такою визнається реклама, яка „ганьбить державні символи (прапор, герб, гімн), національну валюту України чи іншої держави”. Звичайно, це при повній невизначеності терміну „ганьбить”.

Також цим проектом передбачено, що „розповсюдження друкованої продукції та поліграфії сексуального чи еротичного характеру дозволяється лише за наявності позитивного висновку спеціально уповноваженого органу державної влади з питань захисту суспільної моралі і в спеціально відведених місцях”. Отже, законодавець пропонує в законодавчому порядку передбачити державну цензуру.

Цим ми ніяк не заперечуємо необхідність законодавчого регулювання захисту суспільної моралі, хоча очевидною тут має бути все ж таки моральність окремої людини. Також таке регулювання повинно бути з використанням максимально чітких визначень та термінів, які дозволяють передбачити правомірність власної поведінки та унеможливлять зловживання ще одним контролюючим органом. Також всі ці обмеження мають бути справді необхідними у демократичному суспільстві.

То чи можна примусити людину бути моральною? Депутати вважають, що так і законом можна змінити суспільство. Начебто важко дається розуміння, що бідність та неосвіченість значно більше впливають на це, ніж навіть порнографія, яка і до цього часу в Україні була заборонена.