Центр стратегічних справ УГСПЛ готує скаргу до Європейського суду з прав людини щодо умов, в яких вагітні підозрювані утримуються в українських слідчих ізоляторах, а також стосовно якості медичної допомоги, яку вони отримують.

21 квітня 2016-го року Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну терміново перевести пані Г., вагітну заявницю, зі слідчого ізолятору до спеціалізованого медичного закладу. Жінка якраз мала народжувати. Її вагітність у СІЗО проходила дуже тяжко. Лікарі відзначали, що існує ризик передчасних пологів. Проте Приморський суд Одеської області постійно продовжував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ігноруючи загрозу здоров’ю майбутньої матері та ненародженої дитини.

На жаль, така байдужість державних органів до вагітних жінок для України не нова – раніше ЄСПЛ вже «рятував» іншу заявницю, яка була у аналогічній ситуації. В цій справі Суд вже навіть ухвалив відповідне рішення – «Корнейкова та Корнейков проти України» (56660/12). Порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод полягало в тому, що під час вагітності співробітники СІЗО не забезпечили жінку необхідним доглядом, а її новонароджену дитину – необхідним  лікуванням. Крім того, у пологовому будинку наглядачі прикували підозрювану наручниками до гінекологічного ліжка.

Потрібно розуміти, що така поведінка держави в особі співробітників Державної пенітенціарної служби є неприпустимою та порушує низку міжнародних стандартів, які абсолютно чітко забороняють пологи в СІЗО, а приковування породілля до ліжка визначають як нелюдське поводження та катування, заборонене статтею 3 Конвенції. У п. 27 десятої загальної доповіді Європейського Комітету проти тортур відзначено, що «інші заходи безпеки можуть і повинні бути знайдені». Держава за своєю ініціативою має завчасно перевести вагітну для пологів із місця ув’язнення до медичного закладу, а не чекати спеціальних вказівок від міжнародних судових установ.

При продовженні строку тримання під вартою суддя має вмотивовано пояснити – чому, на його думку, суспільна шкода від звільнення особи з-під варти буде більшою, ніж страждання, яких зазнає особа під час знаходження у СІЗО.

В умовах українських СІЗО, де часто немає гарячої води, чистої постільної білизни та повно тарганів, неможливо забезпечити вагітній жінці необхідні санітарні умови, належний та регулярний медичний догляд і, що дуже важливо – моральний спокій. Тому у випадках, коли вагітність протікає із ускладненнями, перебування майбутньої матері в СІЗО може мати навіть критичні наслідки для її здоров’я та здоров’я її дитини. За стандартами Ради Європи та Всесвітньої  Організації Здоров’я, вагітній в умовах тимчасового ув’язнення має бути забезпечене харчування, багате на білок, фрукти та овочі, регулярні прогулянки та фізичні вправи, а також нагляд і консультації гінеколога та особлива увага до інших її потреб. На жаль, в українських реаліях задовольнити ці вимоги майже неможливо – через брак коштів та байдужість персоналу СІЗО.

Варто відзначити, що коріння зазначеної проблеми сягає глибше – дуже часто українські суди ухвалюють рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в той час, коли за медичними показниками вагітній корисніше було б знаходитися вдома чи у медичному закладі. В той же час, за європейськими стандартами тримання під вартою майбутніх матерів має застосовуватися в останню чергу, і лише для тих жінок, які вчинили найсерйозніші насильницькі злочини та представляють постійну загрозу для суспільства. При цьому, обов’язок суду – спочатку розглянути можливість застосування до такої особи більш м’яких запобіжних заходів, як, наприклад, домашній арешт.

З огляду на ці стандарти, особливо суперечливим видається положення ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), відповідно до якого «м’які» запобіжні заходи, такі як підписка про невиїзд, домашній арешт або застава, не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, терористичного акту, створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та інших подібних діянь (саме у вчиненні одного з таких злочинів і підозрюється пані Г.). Ця відносно «свіжа» норма з’явилася в КПК у жовтні 2014-го року. Її поява, очевидно, пов’язана із загостренням терористичної загрози та необхідністю захисту територіальної цілісності України. Проте варто розуміти, що безальтернативне тримання під вартою осіб, які підозрюються у вчиненні таких діянь, в жодному разі не може бути виходом із ситуації та порушує презумпцію невинуватості. Європейська Конвенція забороняє нелюдське поводження – навіть із особами, які підозрюються у тероризмі чи організованій злочинності (Лабіта проти Італії, § 119).

У п. 10 Підсумкових зауважень Комітету ООН з прав людини по Аргентині чітко сформульована позиція, що попереднє ув’язнення не повинно бути обов’язковим запобіжним заходом для жодного злочину. ЄСПЛ багато разів відзначав, що у випадках, коли йдеться про обмеження прав підозрюваної чи засудженої особи, загальні імперативні заборони часто є неприпустимими. Держава повинна гнучко та неформально підходити до кожного випадку, щоразу оцінюючи та співставляючи відповідні ризики. Іншими словами, при продовженні строку тримання під вартою суддя має вмотивовано пояснити – чому, на його думку, суспільна шкода від звільнення особи з-під варти буде більшою, ніж страждання, яких зазнає особа під час знаходження у СІЗО.

Через зазначену недосконалість українського КПК, на практиці порушуються обов’язки, які ще у 1991-му році взяла на себе наша країна, ратифікувавши Конвенцію про права дитини. Очевидно, що вагітність та пологи в СІЗО не відповідають принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Через це доцільно було б, по-перше, законодавчо зобов’язати адміністрацію СІЗО завчасно переводити вагітну жінку до пологового будинку і, по-друге, скасувати норму щодо безальтернативного тримання під вартою осіб, що підозрюються у вчиненні перелічених вище злочинів. Також необхідно надати суду право обирати, який саме запобіжний захід слід застосувати до тієї чи іншої особи з огляду на її конкретну ситуацію.

Наразі Центр стратегічних справ УГСПЛ готує відповідну скаргу до ЄСПЛ, проте для захисту життя та здоров’я матерів та немовлят законодавчі зміни в Україні необхідні вже сьогодні.

Підготувала Олена Проценко,

юрист Центру стратегічних справ УГСПЛ

фото – Google