Свідчення про воєнні злочини Росії швидко поширюються мережею. Це зізнання про розправу над військовополоненими чи цивільними українцями, відеозаписи тортур, страт та нелюдського поводження. З чим пов’язані такі викиди інформації та які наслідки це може принести для окупантів — в ефірі телеканалу «Київ» журналісти розпитали Аксану Філіпішину, заступницю керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини.

Треба розуміти, з ким ми маємо справу: якою була Росія протягом своєї історії, які правила та звичаї існують у цій державі. Фізична розправа над тими, хто мислить інакше, у них сприймається за норму. Пригадаймо давню російську забаву кулачних боїв в російському селі. Коли чоловіки у масових бійках без мети і причини просто виплескували заради забави адреналін, калічили і вбивали один одного. 

Навіть до повномасштабного вторгнення ми стикалися з історіями, що лунали на теренах країни-агресорки про жорстоке поводження із засудженими в Росії, розправи відносно їх власних громадян, які мислять інакше, ніж встановлено на загал. Те ж саме відбувається у російській армії: росіяни знущаються з мобілізованих та своїх побратимів. Про це в мережі так само багато відео. Вони не бачать нічого страшного у звірствах, які скоюють, адже насилля толерується в російському суспільстві дуже давно. 

На мій погляд, демонстрація відео про вбивства у звірячий спосіб наших воїнів та тортури над ними — це продумана тактика. Адже упродовж тривалого часу анонсується черговий контрнаступ наших ЗСУ. І тому масовість таких відео може бути тактикою залякування: що може статися із полоненими, якщо ми посміємо піти в контрнаступ.

Росія настільки безпринципна держава, що вона сама себе документує. Тут світу не доведеться витрачати багато зусиль для того, щоб задокументувати те, що вона накоїла в Україні. На превеликий жаль, росіяни вчиняють масові злочини і їх надзвичайно багато. Цього достатньо для того, щоб притягнути до відповідальності виконавців та демілітаризувати Росію. Приклади подібних рішень існують у світовій історії.

Ті факти, які випливають, говорять про системні порушення законів і звичаїв війни з боку держави-агресорки. Зокрема йдеться про порушення Женевської конвенції 1949 року про поводження з військовополоненими, яку ратифікувала і Україна, і Росія. Третя стаття якої прямо забороняє будь-які види вбивств, завдання каліцтв та тортури. Водночас за дванадцятою статтею Конвенції, незалежно від того, хто вчиняв тортури, каліцтва та вбивства, за це відповідає держава, яка полонила військовополоненого. Тобто поряд з виконавцями та командирами військових частин, за ці злочини має юридично відповідати держава.

На сьогодні ми не знаємо напевне, яким чином буде діяти міжнародна спільнота у питанні притягнення до відповідальності Росії, як держави-агресорки, та російських воєнних злочинців. Навіть попри те, що Росія не ратифікувала Римський статут, розслідування таких злочинів триває. Наприклад, 17 березня Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна і Львової-Бєлової за депортацію українських дітей. Тобто МКС розглядає Росію як суб’єкта воєнних злочинів. Це виходить як з мандату самого МКС: розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду. А також з огляду на те, що Росія є стороною Женевських конвенцій. Надалі також можуть створити і спеціальний трибунал для розслідування злочину агресії. 

Проте це трапиться тоді, коли ми переможемо. І тільки після цього відбудеться притягнення до відповідальності всіх винних.