Завтра у Верховній Раді України буде розглянутий за скороченою процедурою проект закону № 2366 від 01 листопада 2002 року про внесення доповнення в Кримінальний кодекс України (щодо відповідальності посадових осіб за протизаконне фінансування судових органів), що був поданий народним депутатом Леонідом Черновецьким.

Законопроект передбачає внесення до Кримінального кодексу України статтю 376-1 такого змісту:

„Протизаконне фінансування судових органів поза Державним бюджетом України посадовою особою органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від  форми власності, або фізичною особою, у будь-якій формі, –

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п`яти років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років”.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що:

„Суди в Україні перетворені на жебрацькі контори, які щодня виклянчують кошти на ремонт приміщення, на саме приміщення, на канцелярські товари, конверти, на опалювання, телефонний зв’язок тощо. У кого ж вони стоять з простягнутою рукою в приймальнях? Відомо у кого – у районних, міських, обласних чиновників. А з ким часто-густо за свої конституційні права судиться пересічний громадянин, наш з вами, шановні колеги-депутати, виборець? Та з тим же чиновником, у якого в приймальні як жебрак стоїть голова місцевого суду… І чиновник знаходить гроші для суду. А потім диктує свою волю (чи свавілля?) судді.

На дверях деяких судів висять об’яви для відвідувачів: „Принесіть, будь ласка, папір, папки, ручки, олівці, конверти з поштовими марками, нитки”. Навіть у Києві минулою зимою були суди, що не опалювалися.”

„Складається враження, що десь по урядових кабінетах сидять якісь „розумники”, які перекривають фінансування судів. Навіщо? Є дуже проста відповідь на це питання. Так легше тримати суддю будь-якого рівня за горло та за душу. Так легше його принизити та спонукати виконувати замовлення замість відправлення правосуддя. Ось так судова система України перетворюється на суцільно корумповану мережу”, – зазначає народний депутат. 

При цьому незаконне фінансування розглядається авторами законопроекту як особлива форма Втручання в діяльність судових органів, що вже передбачена статтею 376 Кримінального кодексу України.

Проект є з однієї сторони не зрозумілим, а з іншої суперечливим.

Не зрозумілим, бо не чітким видається використання терміну „незаконне фінансування”. Очевидно, що фінансування з боку органів виконавчої влади не можна з однозначністю назвати незаконним.

Суперечливим, оскільки на сьогодні, якби не така „допомога”, то значно більша кількість судів і надалі вела би жалюгідне існування. Державна судова адміністрація, на яку покладено обов’язки фінансово-господарського забезпечення судів в Україні очевидно не справляється з покладеними на неї завданнями, про що свідчать численні факти та і зміст пояснювальної записки до цього законопроекту.

Видається, що значно кориснішим було встановлення кримінальної відповідальності за невиконання закладеного в бюджеті фінансування судових органів, оскільки воно систематично затримується або не виконується взагалі. Про це свідчать, принаймні, скарги українських суддів до Європейського суду з прав людини.

Іншими словами, даний законопроект не бореться з самою проблемою, а з її наслідками. Тобто він ніяким чином не покликаний нормалізувати фінансування судових органів, а просто ставить суди у ще більшу залежність від неналежного виконання своїх обов’язків Державною судовою адміністрацією.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій